Ужгородський замок

Ужгородський замок
інтерактивний план замку з фото

Цей величний архітектурний ансамбль — під час свого розквіту потім у руїнах, а пізніше відроджений знову — супроводив життя багатьох поколінь, що населяли обидва береги Ужа. Сьогодні уважному і знаючому окові колишні фортеці розповідають багато: як про минуле, так і про події наших днів.

 

Ужгородський замокПерші згадки про Ужгородський замок

На фото: бастіон Йозефа збоку
Перші згадки про замок відносяться до дев'ятого сторіччя, як до зміцнення на одному з горбів над поселенням білих хорватів.  На той час замок мав вид дерев'яної фортеці, що складалася з дитинця і частоколу. Тоді, в кінці IX століття, ця територія була заселена слов'янами, що звали себе русинами. Тут було князівство, на чолі якого стояв князь Лаборець. Літописець "Геста гунгарорум" зазначає, що Ужгородський замок і вся прилегла територія належала Лаборцю. Коли на князівство напали мадяри, населення стало до боротьби. Про це також пише Руський Літопис Нестора 898 року: „Пришедше от востока (угри) и устремяшеся через горьі великьія, иже прозвашася горьі Угорьскьія, и почаша воєвати на живущая ту". Перший організований опір закарпатці дали під Ужгородом, де князем був Лаборець (Анон. кап. ХЩ), Мадярська орда була численною й захопила Ужгород, спаливши замок. Княь Лаборець втікав до своєї далекої фортеці — Земплина, але його наздогнали і над річкою Свіржавою повісили. Відтоді народ ту річку назвав Лаборцем — на пам'ять про князя. Але в бою за Ужгород був убитий і вождь мадярів Альмош. Мадярські кочівники поховали його у валі Земплинського городища — фортеці, яку також здобули. Могилу й багато оздоблене золотом поховання Альмоша виявили чехословацькі археологи. Анонімний літописець "Геста гунгарорум" також пише, що Альмош ніби наперед відчував свою смерть, бо після того як його військо отаборилося під замковими мурами Унга і принесло безсмертному богу великі пожертвування, він наперед передав владу своєму синові Арпаду. (Dr. Oroszi Antal: Nemzetvedelmi Egyetemi Forum „Karpatokban jartunk”)

Ужгородський замокВ кінці Х-го – на початку ХІ століття, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді будується кам’яний замок як адміністративний центр комітату Унг. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що в 1086 році під час набігу половецької орди під верховодством хана Кутеска, яка прорвалась через Карпатські перевали в Дунайську низовину, Ужгородський замок кочівники взяти не змогли. Історичні документи підтверджують, що кам’яні замки на Закарпатті почали дуже інтенсивно будуватися після татарської навали. І хоч татари відійшли, страх у мадярів залишився і король Бела ІУ наказав на стратегічно важливих пунктах зміцнити замки.
На фото 1: вид з бастіону Терезії на бастіон Франциска. На фото 2: задні мури, колись на цьому місці був склад.


Ужгородський замокПетро Петенько

Петро Сова в книзі "Минуле Ужгорода", а також Степан Пап в "Історії Закарпаття" пишуть, що у письмових документах XII століття згадується ужгородський жупан Петро Петенько, син Петуні чи Петені. Історики вважають його нащадком Якова Панька, якому угорські королі Бела ІУ чи Ласло ІУ подарували Ужгородський замок і землі навколо як винагороду за участь у походах. Коли у 1301 році помер Ендре (Андрій) Третій, останній із династії Арпадовичів, почалася боротьба за угорський трон. По жіночій лінії було багато претендентів на трон. Папа Боніфацій УІІІ коронував Карла-Роберта Анжуйського. Та йому довелося силою зброї утверджувати свою владу, особливо на території з руським населенням, яке боялося загрози окатоличення і тому хотіло бути підданними галицького князя. Жупаном ужгородського комітату був у той час Амодей, призначений на цю посаду королем Андрієм III у 1290 році. Осідком Амодея був Невицький замок.
Аналіз документів підштовхує до думки, що на першому етапі русинського опору Карлу Роберту Петенько не підтримав Амодея. Мабуть, тому, що Амодеї відібрали від Петеньків частину маєтків. Та коли король у 1312 році біля села Розгона на Торисі розгромив ополчення Амодеїв, їх маєтки було передано Петру Петенькові, а його самого призначено ужгородським жупаном.
У 1320 році руський люд Ужанщини знову повстав проти Карла Роберта за те, що він намагався латинізувати населення. Петро Петенько очолив повстання.

Ужгородський замокЕпоха Другетів в Ужгородському замку

У 1312 році, після того, як італійські брати Другети допомогли королю Карлу Роберту, з нової династії Анжу, придушити повстання наджупана Петра Петені, Карл Роберт подарував братам Ужгородський замок та землі. Вони володіли ним 350 років.

В період, коли замок знаходився у володінні роду Другетів (1322 –1691 роки), в фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані, головним чином, появою нових видів зброї, і в першу чергу зброї вогнепальної. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена в кінці ХVІ століття з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи. Про перебудову говорить дата, висічена на головному під’їзді центральної будівлі – "1598". Там само у вигляді барельефу висічені чотири дрозди – герб Другетів.
В Ужгородському замку за проектом італійських інженерів було проведено певну реконструкцію з метою посилення його обороноздатності – було вимуровано більш міцні стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі споруджено ромбовидний бастіон, висота якого досягає 10-15 м, висунутий за лінію квадрата стін. На площадках бастіонів розміщувалися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Для посилення міцності бастіонів роги їх викладені квадратами з білого каменю.
Замок був майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслена з північної сторони масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Стіни побудовані з каменю. Північну частину замку захищав кільовидний бастіон. В плані замок був неправильним чотирикутником – це зумовлено рельєфом Замкової гори. З трьох боків споруду оточував рів глибиною в 8 -10 метрів, через який до в'їздної брами було перекинуто підйомний міст. До наших днів збереглись створи для ланцюгів, при допомозі яких міст піднімався. Товщина зовнішньої кріпосної стіни досягала від 2,5-3 м до десятиметрової висоти, вона збереглася і дотепер. Ще одна, щоправда не така грандіозна, реконструкція замку відбулася в 1653 році, про що свідчить висічена на північній стіні дата.

Ужгородський замокЯдро фортеці складав замковий палац

Розміщений навпроти головних в'їздних воріт, в північно-східній частині Замкової гори, на краю обривистого схилу, він являє собою сувору двоповерхову будову прямокутної форми, на кожному розі якої квадратна вежа. На верхньому поверсі веж, товщина стін яких сягає 2,5–3 м, видно темні отвори бійниць. В фортифікаційній системі замку палац, він же і цитадель, займав домінуюче положення. У випадку проникнення ворога у двір замку, захисники його могли успішно продовжувати оборону з палацу, у якого була добре продумана система оборони -- з трьох сторін палац був оточений глибоким ровом, через який у східній частині був перекинутий підйомний міст, який в разі підйому закривав отвір
воріт. При спорудженні замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, якому в фортифікаційній системі палацу відводилась важлива роль -- сам палац являється ніби продовженням схилу Замкової гори, на якому він стоїть. Північна частина палацу зведена прямо над прірвою, схил настільки стрімкий, що ворог ні разу не осмілювався штурмувати замок з північної сторони. В замковому палаці є просторі підземні каземати, які в мирний час служили коморами, а під час облоги замку - сховом. В підземеллі була також в'язниця та камера катувань. У XШ столітті була збудована замкова церква.

У кінці XVII (1684) століття рід Другетів по чоловічій лінії вимирає, останній Другет був страчений у Кошицях за наказом Тикилі. Вдову по цьому Другетові візяв за дружину граф Берчені, таким чином Ужгородський замок переходить у його володіння. Новий господар перебудовує і укріплює фортецю за планом французького інженера Лемера. Стіни замку та бастіони позбавлені оздоблень, за винятком карнизу з білого каменю, який до певної міри пом'якшує їхню суворість.

Ужгородський замокУжгородський замок у визвольній війні 1703—1711 років

На фото: могильна плита

 

Під час визвольної війни угорського народу, один із загонів під проводом Івана Беци в 1703 році захопив Ужгород і оточив замок, але взяти його так і не зміг. Тільки в 1704 році гарнізон замку залишив фортецю і відійшов у Польщу.
Виглядало це так. Місто готувалося до  облоги.  Нагромадили   збіжжя  на  півроку, сподіваючись, що доти надійде до них допомога. Позганяли з цілої околиці худобу, щоб мати досить м'яса, У замку сховалася і мадярська шляхта до 300-400 осіб та єзуїти. Восени 1703 року в околиці Ужгорода несподівано появилося декілька сот українських селян. Це викликало паніку в місті. Адже надійшло з гір селянське військо Івана Беци з Виряви. Він захопив село Горяни під Ужгородом і погнав у гори всю худобу шляхти, а потому з кількома сотнями верховинців знову вийшов з лісів. На вулицях Ужгорода велися запеклі бої. Повстанців спочатку витіснили з міста і ті відійшли в Радванку і Горяни. Але незабаром підійшло значне підкріплення з Верховини. Вночі повстанці вдруге напали на місто, захопили його і тісним кільцем оточили замок. В обложеному замку шляхтич Дердь Палоні вів щоденник. В ньому читаємо: „Що за часи настали. Наші піддані й кріпаки повстали проти своїх панів, гонять нас, переслідують, як псів, і хочуть нас голодом замучити. Натовп русинів, одягнених в гуні, спустився з гір, зайняв місто... і, все збільшуючись, оточив кріпость".
Селяни, озброєні косами і сокирами, старими рушницями здійснили кілька наступів, але були відбиті добре озброєними оборонцями замку. Пробували дістатися драбинами, — а далі привезли багато возів соломи довкола замку, щоб примусити його до здачі вогнем. Напочатку 1704 року ужгородська фортеця врешті-решт здалася. Виявилося, що із замку стріляли в повстанців отруєними стрілами. Таким був наказ єзуїтів. Селяни хотіли за це їх судити й покарати. Але Ракоці не дозволив. Він лише вигнав єзуїтів з Ужгорода.
Головним ватажком українських селян, що зайняли Ужгородський замок, був Іван Беца з Виряви, а крім нього видну роль у веденні облоги Ужгородського замку грали селяни з верховинських сіл — Ковачі, Добеї, Герзаничі, Брензовичі, Коссеї та інші. Повстанці занепокоїлись: військо потребувало провіанту. Раніше його постачали з маєтків шляхти. Тепер Ракоці заборонив нищити панські маєтки. Описуючи ці події в своїх мемуарах, Ракоці різко засуджував дії селян і вказував на те, що вони робили це без його вказівки. „Ніколи не дійде до спільної мови з дворянами в боротьбі проти австрійських гнобителів. Селян гнала проти своїх панів глибока ненависть", — писав Ракоці в своєму записнику. При тому видав ряд наказів, якими під загрозою смерті забороняв своїм військовим частинам нападати на феодалів або їх переслідувати. За непослух дав розстріляти одного з керівників повстання — Кіша з Баркасова.

У 1707 році замок урочисто зустрічав послів Петра I на переговорах із представниками Ференца II Ракоці. Після поразки повстання, у 1711 році Ужгородський замок перейшов у розпорядження австрійської корони. Саме в цей час із нього до Відня вивезено всі матеріальні цінності: картини, меблі, колекцію дорогоцінного посуду, зброю. Австрійська імператриця Марія-Терезія у 1775 році передала замок Мукачівській греко-католицькій єпархії, аби там створити богословську академію, тоді ж була проведена незначна перебудова замку і знищений рицарський зал.


Ужгородський замокТурул хижий птах – скульптура, що прикрашає замкове подвір'я

На фото: Турул з куснем шаблі Ракоці в клюві
Йосип Кобаль у своїй книжці "Ужгород відомий і невідомий" пише, що слово "турул" походить від тюркського тогрул (сокіл). Для угорців ця птаха була своєрідним героїчним символом. Давні угри поклонялися турулу ще зі скіфських часів. А угорська королівська династія Ужгородський замокАрпадовичів вважала цю пташку своїм тотемістичним предком: турул, відродившись в легендарній Емеше, зачав прародичів угорців Гунора і Мадяра. 
Під час повстання куруців під приводом Ференца Ракоці в 1703 році, за легендою, саме турул приніс шаблю князю Ракоці - і іперемогу повстанцям в першому переможному бою з австрійськими військами поблизу Вилка. В 1903 році на її місці встановили 18-метровий обеліск, увінчаний бронзовим турулом. Пам'ятка була демонтована після Другої світової війни (відновлена в 1989 р.), а скульптура сокола потрапила до Закарпатського краєзнавчого музею.

Про легенду, зв’язану з Ужгородським замком
Легенда має кілька варіацій, що відрізняються деталями, а часто й елементами сюжету, але є деталь спільна для всіх, а саме – наявність підземних таємних ходів.
Петро Сова, закарпатський дослідник, перший директор музею в своїй книзі "Ужгородський замок" пише, що у східній частині замку раніше розміщалося кладовище, що на ньому поховані Другети, Берчені та інші. А в південній частині замку Другети свого часу побудували монастир для монахів ордену св.Павла, котрий давно вже зруйнований. На місці першого й другого нині – Закарпатський музей-скансен. І якщо привид існує, то він вірогідно першою чергою з’являється саме тут, а потім бродить усією територією замку.

Федір Потушняк, закарпатський історик, дослідник демонології Закарпаття у своїх працях пише про те, що привид Білої Діви з’являється опівночі і бродить аж до перших півнів. А Ілля Грибанич, працівник Закарпатського краєзнавчого музею, навіть має свідчення людей, які на власні очі Білу Діву бачили, – пише газета "Карпаті ігоз со" в своїй статті "Привид Ужгородського замку: легенда чи дійсність".


 

 


 

Бібліографія:
Сова П. "Архітектура Закарпаття", Ужгород, 1977
Шандор Ф. "Післямова", №5, Ужгород, стаття "Ужгородський замок",  2006
Поп Д., Поп И. "Замки Подкарпатской Руси", Ужгород, 2004
Поп С. "Історія Закарпаття" в 3 т., Івано-Франківськ, 2001
Dr. Oroszi Antal: Nemzetvedelmi Egyetemi Forum Karpatokban jartunk, 2002.
Takacs Tibor: Karpatalja varai 1. Az ungvari var. Uj honvedsegi szle. 2000
Deschmann Lajos: Karpatalja muemlekei. Bp. 1990.
Az éjszakkeleti Kárpátok vidéke. Fincziczky Mihaly, Ungmegye. Bp. 1914
S. Benedek András:  Kárpátalja története és kultúrtörténete. Bereményi Kiadó, Budapest, 1993

Всі права застережено.
При використанні матеріалу посилання на Колибу обов’язкові!

Цікаво: Віртуальний Ужгород