Легенда про село Довге

Давним-давно на село, яке було розташоване тут, нападали песиголовці. Звичайно, песиголовцями називали татар, бо на шоломах мали роги. Кожний раз, коли вони приходли – розпач, стогін, ніся по зворах і долах. Смуток, біль, кров, пожежу – несли вороги нашим пращурам. Матері оплакували вбитих і поранених, спійманих і відведених у рабство хлопців і дівчат.

Спочатку горяни не могли дати рішучу відсіч ворогу. Але йшли роки в селі, тим часом, різ хлопчина на ім.’я Довгай. Всі односельці були здивовані його незвичайній силі. Він міг вирвати дуб з корінням і відкинути далеко, перемогти ведмедя, а як швидко бігав Довгай, як лань.
Пройшов час, змужнів хлопець. Став сильним легіньом.
Одного разу, коли прийшли песиголовці, Довгай почав ними кидати, як камінням. Вороги були здивовані силою Довгая. Про це вони розповіли своєму ватажку. Той лише посміхнувся, бо його непереможний боєць зараз піде в наступ і переможе. Але, примруживши око, ватажок сказав: “Ми хитрістю і силою заберемо в полон всіх жителів села”. “Так, мій повелителю”, -- гордо відповів силач Кизил. І тоді песиголовці понесли в село незвичайну вимогу ватажка – щоб вийшов на боротьбу Довгай з Кизилом. Умови боротьби були якісь дивні. Якщо перемогу здобуде Довгай – то вороги ніколи не нападатимуть на село. Але, якщо переможе татарський витязь – то всі селяни, від мала до велика, здадуться без бою. Важко було вибирати Довгаю: битись чи не битись. Бо ніколи наш силач не боровся з таким лютим ворогом.
За село виступив Довгай, а татари випустили борця Кизила. Почався бій, важко було Довгаю, але любов до рідного краю була така велика, що сила й відвага взяла верх.
Як ведмідь, розпростерся на землі Кизил. Птахи рознсли тіло по горах. То тут, то там, а особливо у скелястих горах, проросли кущі. На них з”явилися червоно-бурі плоди з гіркуватим присмаком. Назвали горяни кущі “кизил”. Ось так, на території Довгого, Приборжавського, Лисиче ва росте кизил. Гілки його здаються міцними, як залізо, але якщо сильна рука візьметься за стовбури, то їх можна розчахнути.
А вдячні за перемогу, нашому богатирю Довгаю було дано право взяти землі стільки, скільки він зуміє обійти за день.
Юнак спустився з гори Свинка і за день пробіг достатньо велику територію. Тут оселився Довгай, з рідними. А згодом з гір прийшла і друга челядь. Мабуть, так і заснувалось село у долині річки Боржава. А село почали називати на честь Довгая – Довгим.


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити