Галина Малик: Пригоди Алі

(уривок)


РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ,
у якому Аля, якби вона не спала, могла б почути дивну розмову
Гвардійці знову всілися на старе місце і втупилися в Алю. Щоб не бачити їх, дівчинка відвернулася до стіни. Стомлена, вона скоро заснула.
Гвардійці довго сиділи нерухомо. Але, почувши рівне Алине дихання, один з них, намагаючись не бряжчати залізяччям, повернув голову до другого.
Він мовчки дивився на товариша, покручуючи лівого вуса, бо правого у нього не було зовсім. Другий гвардієць з усієї сили удавав, що не помічає його погляду. Він навіть намагався зовсім втягти голову в каструлю, що правила йому за шолом.
Тоді перший тихенько кахикнув.
- Умгу-умгу-умгу! - загуло в каструлі.
Перший гвардієць сердито прошепотів:
- Та зніми ти того клятого казанка!
Другий обережно зняв каструлю і поставив на кам’яну підлогу. Стало видно, що у нього тільки половина бороди.
Бодай вона згоріла, така служба! - теж пошепки поскаржився він.
- Та не крути, не крути, Недобородо! - сказав перший.
- Ну чого ти прискіпався, Недовусе? - сердито пирснув другий.
- Вона ж зовсім ще дитина! - докірливо мовив Недовус.
- А що тобі до того? Чи теж закортіло туди? - Недоборода показав на грати.
Обидва замовкли.
- Дітей почав хапати! - через хвилину з обуренням у голосі обізвався Недоборода.
- Ото ж я ж і кажу ж! - знову жваво повернувся до нього Недовус.
Тут, наче змовившись, вони разом встали і пішли до залізних дверцят.
Недоборода встиг вставити ключ у замок, коли почулися кроки. З переляку залишивши ключ у дверцятах, гвардійці кинулися назад.
Недоборода поспіхом насунув на голову каструлю і всівся поруч з товаришем.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ,
у якому в підземеллі з’являється Недороль Десятий
Двері до підземелля прочинилися. Сходами, крадучись, спускався Недороль Десятий. Він був у нічному ковпаку і в нічній сорочці. Щоб не перечепитися і не впасти, він перекинув поділ сорочки, наче плащ, через руку.
Гвардійці полегшено зітхнули. Вони боялися тільки Першого Недорадника.
Недороль Десятий підійшов до грат. Підняв свічку і почав вдивлятися у темний куток в’язниці, де спала Аля.
- Дівчинко! Звичайна дівчинко! - покликав він.
Аля прокинулася і, побачивши Недороля, радісно всміхнулася.
„Він прийшов, щоб випустити мене з в’язниці!\" - подумала вона і підійшла до грат.
- Ваша недоречність, двері он там!
- Які двері? - перелякано спитав Недороль.
- Але ж ви прийшли, щоб випустити мене?
- Ні, ні! Що ти! Я прийшов, щоб подякувати тобі за те, що ти врятувала мою корону, ... і щоб попрощатися.
- Як? То ви мене не випустите звідси?
- Ну подумай сама, які дурниці ти говориш! - роздратовано мовив Недороль. - Якщо я випущу сьогодні тебе, Перший Недорадник посадить сюди завтра мене!
- А звідки він дізнається?
- Та йому ж розкажуть... - Недороль оглянувся, ніби шукаючи того, хто це зробить. І побачив гвардійців. - Та йому ж розкажуть навіть ось ці солдати!
Гвардійці, що сиділи до цих пір нерухомо, заворушилися. Їхнє залізяччя забряжчало. І той, що з одним вусом, голосно спитав:
- Ти щось чуєш, Недобородо?
- Я щось зовсім нічого не чую, Недовусе, і навіть нічого не бачу! - і другий гвардієць втягнув голову в плечі так, що вона зовсім заховалася в каструлю.
- Гм, дивно! Я теж нічого не чую і не бачу! - проказав перший.
Недороль притулився до грат і швидко зашепотів:
- Не вір, не вір їм! Вони прикидаються! А завтра ж побіжать до Першого Недорадника і викажуть мене! Мені дуже тебе шкода, але я боюсь... боюсь... - і він почав задкувати до виходу.
Та зупинився на півдорозі. Скривившись, щоб не заплакати, промимрив:
- Мені ще ніхто, ніколи так гарно, бантиком, не прив’язував корони! - і зник за дверима.
Гвардійці перезирнулися і розчаровано зітхнули. У підземеллі знов запала тиша.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ,
у якому НЕдопопелюшка приходить Алі на допомогу
І знову двері до підземелля тихенько зарипіли і прочинилися, пропускаючи Недопопелюшку. Гвардійці, побачивши її, разом відвернулися від дверей і втупилися у протилежну стінку.
Недопопелюшка навшпиньках підійшла до грат і покликала Алю.
- Це ти?! - радісно підстрибнула дівчинка.
- Тс-с-с! - Недопопелюшка приклала палець до губ. Гвардійці завовтузилися, один з них сказав:
- Я щось нічого не чую, Недобородо! А ти?
- Я теж! І навіть не бачу! - відповів другий.
Недопопелюшка полегшено зітхнула і схвильовано сказала:
- Не падай духом! Ми тебе виручимо! Ніч довга, в замку всі вже поснули. А Недоладько пішов у місто по допомогу.
- Слухай уважно, Недопопелюшко! - відповіла їй Аля. - Перш за все треба сховати голову Першого Недорадника.
- Як це - сховати?
- Дуже просто. Треба пробратися до Тронної Зали. Там за троном є ніша. У ній стоять лицарські лати. Шолом від них Недорадник кожного ранку прилаштовує собі на плечі замість голови. А ввечері знімає і ставить на місце. Зараз ніч. Отже, шолом можна переховати в інше місце.
- А для чого його ховати? - все ще не розуміла Недопопелюшка.
- Ну як ти не розумієш! Без голови Недорадник не зможе наказати катові, щоб той відрубав мені голову. - Аля перевела подих. - А якщо ви звільните мене до ранку, - продовжила вона, - то ще невідомо, чи встигне годинникар полагодити годинника до дванадцятої години. Недорадник накаже гвардійцям схопити його і теж відрубати голову.
- Тепер я все зрозуміла! - вигукнула Недопопелюшка. - А зараз треба дізнатися, у кого ключ від твоєї в’язниці.
По цих словах гвардійці знову забряжчали своїм залізяччям і один з них сказав:
- Здається, ти залишив ключ у замку, Недобородо?
- Еге ж, у замку, - відповів другий.
- І дверцята можна відімкнути?
- Звичайно, якщо повернути ключа ліворуч!
- І можна випустити дівчинку з в’язниці?
- Звичайно, якщо хтось захоче це зробити!
І вони знову замовкли, втупившись у стінку.
Недопопелюшка побігла до дверцят. І радісно ойкнула, бо в замку справді стирчав ключ.
Вона відімкнула двері, схопила Алю за руку, і вони побігли до виходу з підземелля.
Тут у тиші щось знову забряжчало і почувся голос одного з гвардійців:
- Ти чув що-небудь, Недобородо?
- Ні, уяви собі, анічогісінько! І навіть зовсім нічого не бачив! - відповів йому другий.
І по його голосу було чути, що він посміхається.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ,
у якому виявляється, що полагодити годинник неможливо
У замку справді всі вже спали. Недопопелюшка з Алею обережно пробиралися темними кімнатами і коридорами. Тільки місяць і зірки світили їм у величезні чорні вікна. Та ще було чути, як на вежах перегукуються вартові. Їхні кроки відлунювали під арками.
Тоді подругам здавалося, що за ними хтось женеться. Вони міцніше стискали одна одній руку і поспішали далі.
Нарешті вони дісталися Тронної Зали і підійшли до ніші. У ній, тьмяно вилискуючи у м’якому місячному сяйві, стояли лати. Шолом був на місці.
Всередині у Алі похололо. На мить їй здалося, що з щілини над заборолом за нею стежать холодні і лихі очі Першого Недорадника. Аля зібралася з духом і підняла забороло. Шолом був порожній. Дівчинка зняла його і завагалася.
- Куди ж його сховати? - міркувала вона. - А! Придумала! - і потягла Недопопелюшку у спальню Недороля Десятого.
Вони підкралися до королівського ліжка і відхилили завісу. У ліжку солодко спав Недороль. Аля швидко сховала шолом йому під подушки.
- Тут його нізащо не знайдуть! - задоволено мовила вона. - А тепер швидше до годинникаря!
Годинникар Недождень жив у маленькій комірчині під самісіньким дахом центральної вежі. До неї вели гвинтові сходи. Під ними оберталися зубчасті колеса механізму велетенського годинника.
Вони довго стукали в двері. Та ніхто не озивався. Недопопелюшка своїм ніжним голоском почала просити годинникаря відчинити. Лише тоді двері відкрилися. На порозі стояв дідусь з довгою білою бородою і в окулярах без скельців.
Він уважно вислухав Алю і схвильовано заметушився по комірчині.
- Яке нещастя! Яке нещастя! - приказував він і хапався руками за голову. Недопопелюшці ледве вдалося його заспокоїти.
Годинникар впав на стілець і розпачливо подивився на Алю.
- Я так і знав, - мало не плачучи, сказав він, - що ця стрілка колись знадобиться! Я так довго беріг її! І ось тепер... тепер я нічим не можу вам допомогти! Бо вчора - тільки вчора! - її у мене хтось поцупив!

за виданням: Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії: Повість-казка: Для дошк.та мол.шк.віку/ Художники А.Фролова і Л.Шевченко. - К. - Веселка, 1990. - 94 с., 65 000 пр.
Рец.: Повх Л. Про Недоладію і Недо... // Новини Закарпаття - 1991. - 20 березня.

сайт Галини Малик