Галина Малик: Закінчення "Лицаря Горчика"

подія сімнадцята.
Довго їхали, чи ні – доїхали до берега величезного озера.
Вирішили трохи перепочити.



Горчик Кобурку пастися пустив, а сам ліг у високу траву та й гадає – куди далі йти. Ні праворуч, ні ліворуч кінця тому озеру не видно. І протилежного берега теж.
Коники у траві сюрчать, сонечко припікає... Незчулися лицар Горчик із Третім Зайвим як і задрімали.
Тому й не бачили, як Грець тихцем з торби виліз, по-пластунськи до берега доповз, ніздрі на своєму рильці й вуха пальцями затулив - і шубовсть у воду! Тільки кола розійшлися.
Передрімавши трохи, почали Горчик із попутником радитися, як їм далі бути.
Горчик каже:
- Підемо праворуч!
Третій Зайвий:
- Ні, ліворуч!
- Та ні, давай праворуч!
- Ні, ліворуч!
- А я піду праворуч! – вже сердиться Горчик.
- Тобі треба - ти і йди, а мені ліворуч краще!
Той-Що-В-Дуплі-Сидить чує – зараз битися почнуть. З торби жолудем викотився, собою перекинувся:
- Нема чого сперечатися, - каже. – Треба пліт зробити і озеро перепливти!
- Ну ти даєш! – аж у боки взявся Горчик. – Та поки ми того плота робитимемо, якийсь сміливець Багатоголового змія переможе!
- Ну що мені з вами робити... – бурчить Той-Що-В-Дуплі-Сидить. – Доведеться виручати! Чекайте тут, а я скочу до найближчого лісу.
Закрутився на місці, тільки листя на ньому зашелестіло – і зник.
Не встигли Горчик із Третім зайвим і оком мигнути, дивляться: суне полем ціла бригада лісовиків. Кожний тягне по величезній колоді. За ними – мавки у кошиках лозяних лісові припаси несуть: гриби, горіхи, ягоди різні, дичину копчену і печену, банани та ананаси...
Е-е-ее-е, вибачаюся, бананів та ананасів не було, зате були яблука, сливи та груші .
За мавками потерчата болотні та різна інша лісова дрібнота мотузки тягне, підскакуючи і приспівуючи.
І закипіла робота!
Лісовики плота складають, мотузками в”яжуть, потерчата їм подавати не встигають, під ногами шмигають, тільки й дивись, щоб на яке не наступити.
Мавки з якихось шматків вітрило шиють, Горчикові і Третьому Зайвому бісики очами пускають – аякже, хоч і лісова нечисть, їм також гарні хлопці подобаються!
Все б нічого, тільки смороду болотяного напустили – не продихнеш!
Але ось уже й пліт готовий – хоч у кругосвітню подорож вирушай!
- Ну, приймайте роботу, - каже Той-Що-В-Дуплі-Сидить. А сам рукою змахнув – і лісових друзяк його наче вітром здуло.

подія вісімнадцята.
Горчик руки за спину – обдивився пліт з усіх боків – наче чогось йому не вистачає.
- О! – ляснув себе по чолу. – На щоглу знамено своє треба прив”язати!
Витяг з торби своє знамено – на синьому полі листок конюшини золотий.
Прив”язав і каже:
- Ну, з Божою поміччю – сідайте.
Той-Що-В-Дуплі-Сидить знов горіхом перекинувся – і в торбу.
А Кобурка каже:
- Я вам що – риба? Ви мне вже скоро й літати примусите! Не сяду! Я плавати не вмію!
- Сідай, не бійся, каже Горчик. – Якщо щось – я тебе врятую.
- Еге ж, врятуєш, ти й сам плавати не вмієш!
- Я? Не вмію? А ти звідки знаєш?
- Так поблизу нашого міста навіть річки нема, де ж ти плавав?
- Ну, це правда, - каже Горчик, - що річки нема. Але ж я ще не пробував плавати, може, і вмію...
А тут і Русалонька озивається:
- Пустіть мене в озері на волі поплавати, а то вже хвіст затерп отут у банці.
- А ти не загубишся? – Горчик питає.
- Та ні, я за вами плистиму!
Випустив її Горчик. Русалонька від радості як той дельфін почала пірнати та з води вискакувати.
Їй же та банка вже набридла, що аж!
А Кобурка своєї править:
- Не сяду на плота, та й усе!
- Ну то лишайся тут, нехай тебе дикі звірі з”їдять! – каже Горчик.
- Які звірі? – насторожилася Кобурка.
А Горчик торбу – штурх!
Той-Що-В-Дуплі-Сидить щось собі під носа пошептав - і у лісі як завило! Як загарчало!
Навіть у Горчика мурашки спиною поповзли!
А Кобурка як плигоне на пліт – мало не перевернула! Поблідла на виду, присіла під щоглою – і анічичирк!
Горчик від берега швидше відштовхнувся – і плавання почалося.

подія дев”ятнадцята.
А куди ж подівся Грець, що тихцем з торби вибрався?
А підступний Грець булькнув у воду – і до озерного владики – Того-Що-Греблі-Рве - подався.
Приплив, дивиться – лежить Той-Що-Греблі-Рве, наче величезний короп, на м”яких водоростях і спить, аж хропе, тільки бульбашки пускає. Біля нього русалки хвостами всяку рибну дрібноту, наче мух, відганяють, щоб, бува, старого не розбудила.
Бо ото у озері тільки й спокою, як він спить – і поплавати, і погратися можна, а то й якого неуважного рибалку залоскотати.
А як прокинеться він – так і починається у озері казна-що. Хвилі, наче в морі, каламуть така, що власного хвоста не побачиш, а про рибалок і думати нічого. Уся риба на дно лягає – черв”яка ж на гачку не видно! Рибалки в таку пору на озеро – ні ногою.
Отож русалки і чергують біля Того-Що-Греблі-Рве, щоб ніхто його, не дай Боже, не збудив.
А тут де не візьмись – Грець!
Хотів він старого за хвоста смикнути, щоб той прокинувся. Та русалки на нього як накинулися – і давай з усієї сили духопелити!
- Ах ти ж, сякий-такий! – кричать. – Не смій нашого володаря будити! У нього зараз тиха година!
- А мені й треба, щоб ця тиха година на гучну перетворилася! – і собі кричить Грець. – Там у нього на озері непорядок! А він собі дрихне, наче лантух з лускою!
- Який-такий непорядок?! – русалки питають.
- А такий, що два розбійники спіймали вашу посестру – маленьку Русалоньку! І у скляній тарі везуть за кордон, щоб за великі гроші продати її там у рабство!
- Та ми їх зараз залоскочемо! Та ми їх у воду затягнемо! – кажуть русалки. – А старий нехай собі спить!
Залишили вони одну чи дві за Тим-Що-Греблі-Рве наглядати, а самі – швиденько за Грецем побралися.
Виплили до берега, дивляться: пліт пливе, на плоті двоє сидять і конячка з ними. Один – наче лицар, другий – просто собі хлопака. Але обидва симпатичні. Підпливли русалки ближче, плота оточили і найстарша каже:
- Ану, віддавайте нашу посестру! А то ми зараз плота розгойдаємо і вас разом з вашою конячкою потопимо!
- За віщо? – кричить Третій Зайвий. – Що ми вам зробили? Ми ж вас не займаємо – пливемо собі та й квит! Не топіть нас!
- Як це – за віщо?! – кричать русалки. – Ви нашу посестру спіймали і за кордон везете!
- Якщо ви про Русалоньку, - каже спокійно Горчик, - то можете її самі спитати – вона десь тут плаває – що ніхто її примусово не везе! Вона сама добровільно погодилася з нами до князя Галицького поїхати. А якщо їй там не сподобається – ми її назад привеземо. Слово честі!
А тут і Русалонька підпливає. Почали вони обніматися і щось по-своєму, по-водяному булькотіти. Побулькотіли-побулькотіли, а тоді й кажуть:
- Вибачайте, помилка вийшла. То нам брехливу інформацію надали. Пливіть собі далі. А щоб воно швидше було, ми вам допоможемо озеро переплисти.
Та як узялися плота штовхати – він, наче катер, хвилями помчав. Тільки бризки в усі боки полетіли.
Горчик з Третім Зайвим за щоглу вхопилися, щоб їх, бува, вітром не знесло. І конячка Кобурка повеселішала, думає: “Якщо навіть з плота впаду, ця хвостата команда мене до берега доправить...”
А Грець, таке бачачи, з горя хотів утопитися. Та нічого у нього не вийшло – він униз – а його, наче корок, на поверхню виштовхує. Тільки води наковтався. Догнав він плота і знову у торбу – шмиг! А в торбі на нього вже Той-Що-В-Дуплі-Сидить чекає.
- А-га! – каже. – Догадуюся я, чиїх рук це справа, що нас русалки ледь не потопили! Ти ж мені шкодити повинен, чого ти до Лицаря Горчика причепився?
- А мені все одно – кому шкодити – чи тобі, чи Горчику, чи ще кому!
- Ну, якщо тобі все одно - то на тобі! Оце за Горчика! А оце – за Третього Зайвого! А оце – за Кобурку! А оце – за мене!
- Сказилася моя торба, чи що? – дивується Горчик. Та знову кулаком втихомирив нечистих.
Тим часом і протилежний берег показався.
Набрав лицар Горчик свіжої води у банку, посадив туди Русалоньку. Знамено своє відв”язав, знову до торби дбайливо склав.
Подякували Горчик і Третій Зайвий русалкам, і рушили далі.

подія двадцята.
Довго чи коротко йшли, аж назустріч - десятеро чи дванадцятеро котів. Усі різні – чорні, сірі, рябі, руді, у всіх за спинами вузлики, усі зажурені.
Здивувався лицар Горчик – такого ще йому бачити не доводилось.
Зупинився, почекав, поки вони наблизились, та й питає ввічливо, по-лицарськи:
- Куди це ви, панство, зібралися? У найми, чи так собі мандруєте, кращої долі шукаєте?
Коти зупинилися, вузлики з плечей познімали і один з них, найстарший, мабуть, каже:
- Ідемо, куди очі світять, бо налетів на наше село Багатоголовий Змій Горинич, всіх людей поковтав. І нашого брата багато загинуло – оце ми тільки й залишилися.
- Та невже не було жодного лицаря, щоб вас від того Багатоголового Змія Горинича захистив? – каже Горчик.
- Е-е, - тільки й махнув лапою Рудий Кіт, - де ті лицарі! Як цей Змій у нашому князівстві оселився, всі лицарі хто-куди повтікали. Одні на війну подалися – там, кажуть, не так страшно. Инші – за кордон поїхали у хрестовий похід. Залишилися самі гречкосії та малеча.
- А де ж ваш князь?
- Нема у нас князя. Є тільки князівна Кароля – дуже мудра і смілива, але й вона що може проти цього Багатоголового Змія вдіяти?.. Сховалася вона у своєму замку, а Змій вже не сьогодні-завтра і до замку добереться... Отож і тобі, лицарю, радимо наше князівство стороною об”їхати, бо інакше живим не залишишся! Кажуть, ніхто того Змія не здолає, тільки удатний лицар – Хитромудрий Переможець Дванадцятиголового Змія, що його Горчиком зовуть. Його слава попереду нього біжить!
Третій Зайвий як це почув, аж за голову схопився: ну все, думає, тепер Горчик у цю справу встряне! Давай він лицаря Горчика за стремено смикати:
- Послухайся розумної ради, не можна далі їхати! Це тобі не дурноверхий Дванадцятиголовий Змій! У цього он голови ще ніхто полічити не встиг!
А лицар Горчик Кобурку по гриві погладив, та й каже:
- Ти що, хочеш, щоб мені з моєю славою не по дорозі було? Ні, їдемо далі!А ти, якщо боїшся, з котячим товариством можеш щастя шукати.
Третьому Зайвому соромно стало. Нікуди подітись – рушив він за Горчиком далі.
Не встигли й кілометра проїхати – знову назустріч подорожні. Тільки тепер – ціла зграя псів. Теж різномасні і теж з торбами за плечима. Бредуть шляхом, голови поопускали.
Горчик знов вітається:
- Здорово, товариство! Чи далеко мандруєте?
- Ідемо, пане лицарю, світ за очі. Спалив Багатоголовий Змій-Горинич наше княже місто, нікого живого не залишилося – тільки оце ми, що перед тобою. Добирається до замку, у якому наша князівна Кароля зібрала останніх захисників. Вона й сама меча взяла і зі Змієм билася. Тільки в нього на місці відрубаної голови одразу дві виростає!
- Та ви що! – дивується Третій Зайвий. – От мутант триклятий!
- Еге ж, - каже найстарший пес. – Ніхто його, кажуть, подолати не може, крім відважного лицаря, Хитромудрого Переможця Дванадцятиголового Змія, що його Горчиком кличуть. Слава його попереду біжить, то Кароля чекає-не дочекається, коли він до нашого князівства добереться! Якщо десь його зустрінете – передайте, яке лихо у нашому князівстві сталося!
А Горчик – такий скромний лицар! – і тут не признався, що це він.
- Передамо! – каже і далі рушає.
Недовго вже й добиралися – аж бачать, перед ними Каролине князівство.

подія двадцять перша.
Отут і настав час розповісти про князівну Каролю.
Була князівна чорнява і кирпата, саме така , яку полюбляли собі на вечерю змії та страховиська.
Але красуня Кароля нікого не боялася. Бо була дуже задерикуватої вдачі. Виростала вона без батька-матері, тому робила все, що їй тільки заманеться.
Инші князівни, бувало, нашиють собі ляльок з клаптиків та й бавляться.
А вона – ні!
Вона як нарегне: « Хочу навчитися на коні їздити!».
І хоч ти їй кіл на голові затеши – не заспокоїться, доки свого не доб»ється.
Отож вона, хоч не була ще велика дівка, а вже всього вміла – і «карате», і на шаблях битися, і на вепрів та ведмедів полювати. І меча тримала, і списа кидала Кароля лівою рукою, бо шульгою вродилася. Тому її супротивникам важко приходилося.
Справжня шибайголова з неї виросла.
А ще красуня Кароля зналася з Перестрічником та Гонихмарником. Ця трійця була собі нерозлий-вода. Як красуня Кароля у якусь халепу вскочить – її друзі тут як тут – один хмар нагонить- та так, що кожен злякається. А другий усіх ворогів невідь-куди заведе і покине.
Сватався якось до неї один князенко – товстий та опецькуватий. Зовсім він Каролі не сподобався. Та ще й дуже пихатий був. Весь час повторював:
- Я всі частини світу напам»ять знаю...
І починає пальці загинати:
- Америка, Африка, Австралія...
Дуже він Каролі набрид.
То вона гукнула Перестрічника. Той князенка як у лісі перестрів, як почав його водити...
Князенко аж у своєму князівстві отямився:
- А де це я?- каже.
А йому його міністри гукають:
- Вдома ви, вдома, ваша княжа милісссс-т-т-ть!
- А –га! – каже княженко. – Це до-о-обре! Ану, несіть мені горілки, тої, що “П”ять крапель” та запеченого кабанчика!
От як йому Перестрічник голову замакітрив! Князенко про Каролю зовсім забув і вже до самої смерті не згадував!
У Каролиному князівстві дуже її всі поважали.

подія двадцять друга.
Але була у Каролі одна мрія – дуже-дуже потаємна, про яку вона нікому не признавалася.
Мріяла Кароля, що одного дня з»явиться перед її замком принц- красень (уже ж не такий опецькуватий, як той, що до неї сватався). З»явиться на вороному (або білому, або гнідому, або якому іншому) коні, побачить її і так закохається, що аж з коня впаде.
А потім як почне для неї подвиги робити, як почне! Щоб оті всі рябі та пелехаті принцеси з сусідніх королівств із заздрощів посиніли!
А вона, тобто Кароля, отак на нього поглядатиме та тільки, як він який подвиг зробить, а вона губи скривить- пхе! Наче для неї то нічого не означає...
І коли той гарний-гарнюній принц вже зовсім помиратиме від кохання до неї, лежатиме без сил і збиратиметься вже душу видихнути, Кароля отак-о прийде, сяде коло нього, візьме його мужню руку і скаже:
- Та годі вже. Не помирайте, ваша високосте! Вийду я за вас заміж. Тільки цур – посуд мити мене не примушувати, уроки вчити не заставляти, сукні я сама собі вибиратиму!
І тоді буде велетенське весілля. Вона сидітиме така прекрасна, у сукні, діамантами та смарагдами розшитій, аж усі принци, що на весілля приїдуть, побіжать у ставку топитися. Ледве їх усіх повитягають, мокрих та жалюгідних.
Ні, Кароля не хотіла, щоб хтось із принців постраждав дуже. Хай би тільки ледь-ледь попритоплювалися. Щоб свято надовше запам»яталося.


подія двадцять третя.
Так би, може, й дочекалася Кароля свого принца, якби не сталося так, що невідомо звідки взявся в її князівстві Багатоголовий Змій.
Почав той Змій палити села й міста, ковтати людей і домашню худобу.
Одягла Кароля лицарські лати, підперезалася мечем, зібрала з усього князівства своїх найхоробріших лицарів і рушила на бій з чудовиськом.
Та не встигло її військо підійти до лігва Змія, як побачила Кароля, що лицарі потихеньку-потихеньку розвертали коней і зникали у невідомому напрямку. І залишилася Кароля перед лігвом Багатоголового Змія-Горинича сама-самісінька.
Але й тут красуня Кароля не злякалася.
Вона забряжчала залізними латами, у які вдяглася перед боєм, і сміливо гукнула:
- Ану, чудовисько погане, виходь на битву!
У лігві щось заворушилося і з печери виглянула одна голова Багатоголового Змія-Горинича.
Голова здивовано подивилася на Каролю і, позіхнувши, сказала:
- А це ще хто таке?
- Це я, князівна Кароля, прийшла з тобою битися не на життя, а на смерть!
- Хи-хи-хи, - захихотіла голова. – А ти з ляльками прийшла, чи без?
Князівна Кароля так розсердилася, що аж почервоніла, і від того стала ще гарніша. Вона сильно розмахнулася і одним ударом стяла сонну голову.
Дивиться, а на її місці одразу ж дві виросло!
Кароля знову – мах-мах – мечем, а з двох стало вже аж чотири!
А що Кароля була дівка освічена, то зрозуміла: чим більше голів вона рубатиме, тим вони у арифметичній прогресії множитимуться!
Бачте, як корисно вчитися – ніколи не знаєш, де що тобі згодиться!
А Багатоголовий Змій-Горинич зареготав своїми чотирма головами і каже:
- Не буду я тебе, князівно Каролю, їсти, а візьму тебе краще за дружину! Дуже ти мені сподобалася! Вертайся до свого замку і готуйся до весілля! Через три дні погуляємо!
Повернулася князівна Кароля зажурена до свого палацу, і стала думати-гадати, що робити далі.

подія двадцять четверта.
А тут саме слава про подвиги Хитромудрого Переможця Дванадцятиголового Змія лицаря Горчика до її князівства докотилася.
«Ну, - думає Кароля, - треба з цим лицарем зустрітись і спільний план битви з багатоголовим чудовиськом придумати!»
Гукнула вона своїх друзів – Перестрічника та Гонихмарника – та й каже:
- Біжіть-летіть, швиденько знайдіть мені хороброго лицаря Гоорчика – Хитромудрого Переможця Дванадцятиголового Змія і до мого палацу запросіть!
Кинулися Перестрічник з Гонихмарником з палацу – аж глядь: якийсь дрібний-невеличкий лицар на конику з пішим супутником на кордоні князівства стоять.
Підлетіли вони до нього та й кажуть:
- Не йдіть цим шляхом, пане лицарю, бо нападе на вас Багатоголовий Змій Горинич, що у своєму лігві у печері зараз спить. А нам вас і вашого супутника шкода – молоді ви ще, жити вам та жити! Отак-о обійдіть наше князівство, та й їдьте собі з Богом!
- Так і я йому те саме торочу, та хіба ж цей упертюх послухає! – аж на крик зривається Третій Зайвий. - Увібгав собі у голову, що повинен із Багатоголовим Змієм битися – та й квит!
- Хо-хо! – не втрималися від сміху Перестрічник з Гонихмарником. – Та куди там тобі, пане лицарю, з ним битися! У нього на місці відрубаної голови одразу дві виростає! Одна у нас надія – знайти Хитромудрого Переможця Дванадцятиголового Змія – лицаря Горчика, за яким нас князівна Кароля послала. Може, вони удвох щось придумають, щоб це чудовисько перемогти.
Як почув ці слова Третій Зайвий, обома руками за рота схопився, очі вирячив і на місці закляк.
А лицар Горчик почервонів – чи то від того, що його не впізнали, чи від якої иншої причини, та й каже:
- Ну що ж, ведіть мене до вашої князвни, я і є той лицар Горчик, про якого слава вже й сюди добігла.
Перезирнулися Перестрічних з Гонихмарником, чомусь важко зітхнули і пішли попереду конячки Кобурки, дорогу показуючи до князівниного палацу.

подія двадцять п»ята.
А красуня Кароля тим часом з вікна виглядає – чи не їде вже славетний лицар, на якого вся надія залишилася.
Аж дивиться - їде хтось. Зраділа вона, вибігла назустріч, дивиться: якийсь лицар дрібний-невеличкий, на героя зовсім не схожий.
«Мабуть, знову хтось свататися приїхав! – здогадалася Кароля. – Знайшов час! Зараз я йому до сватання охоту відіб»ю!»
Вийшла вона на поріг, взяла руки в боки і каже:
- Повертай, пане лицарю, звідки приїхав, бо мені не до сватанок – у мене справа державної ваги вирішується! Ич, жених знайшовся!
Лицар Горчик тут зробився червоний, наче рак! (Бачте, він-таки дуже сором»язливим виявився!) Та й каже:
- Здалися ви мені, князівно Каролю, щоб я на вас женився! Ану, краще показуйте, де це ваше страховисько, що ви його тут усі так налякалися!
Тут уже й князівна почервоніла (бо їй так ще жоден лицар не відповідав) і сердито каже:
- Ми нікого тут не налякалися, а тільки план складаємо, як його на капусту посікти. Але тобі до цього – зась!
Були б вони посварилися не на жарт, якби Перестрічник з Гонихмарником до неї не підлетіли, руками не замахали, на вухо щось не зашептали.
Кароля їх послухала-послухала, ще раз з сумнівом Горчика з ніг до голови обдивилася та й каже:
- Ну, коли так, вибачайте, лицарю, дипломатична помилка вийшла! Ходіть до мого палацу, може, щось разом вигадаємо!
Прив»язав лицар Горчик Кобурку, каже:
- Почекай тут, а ти, - до Третього Зайвого – зі мною ходи.
Посідали вони, Горчик свою торбу під стіл кинув, почали радитися.
Красуня Кароля все чисто розповіла – як з Багатоголовим Змієм Гориничем билася, як він її додому відпустив і наказав до весілля готуватися.
Третій Зайвий слухав-слухав, а коли про весілля почув, дуже щось занервував і слова попросив.
- Чув я, - каже. – що ці всілякі чудовиська люблять загадки відгадувати. Треба йому таких загадок загадати, щоб він відгадати не вмів, і поставити йому ультиматум…
- Мульти-що? – дивується Горчик.
- Ну, умову таку: не відгадає – геть з князівства!
- Ну ти – голова! – каже Горчик. – Давайте думати, тільки тихенько. щоб нас ніхто не почув!
Довго вони радилися, тільки не бачили, як Грець вухо з торби висунув і все чисто чув. А як вони спати полягали, Грець тихенько з торби виліз, двері прочинив – і зник у невідомому напрямку.



подія двадцять шоста.
Вранці повставали, помолилися наші герої і рушили до печери, де собі лігво Багатоголовий Змій Горинич зробив.
А навкруги – жар-птиці цвірінькають, ліс під вітром шумить, сонечко ясне світить – краса невимовна, а жити ніяк!
Підійшли ближче, Горчик як гукне громовим голосом:
- Виходь, чудо-юдо, побалакати треба!
Змій висунув одну голову і питає:
- Чого тобі?
- Ми до тебе з пропозицією прийшли!
- Ну?
- Кажуть, дуже ти полюбляєш загадки відгадувати?
- Полюбляю!
- Тоді така у нас для тебе умова: загадаємо тобі три загадки. Якщо відгадаєш – будемо з тобою битися. Якщо ні – забираєшся з нашої землі на безлюдний острів і ніколи не повертаєшся.
Хитро зблиснули очі у Змія Горинича, тільки він і виду не подав і каже:
- Згода!
- Ну то слухай першу загадку: у рурочку подму – скелю підійму!
- Е, - каже Змій, - це коли болотяного газу у печеру Той-Що-В-Дуплі-Сидить напустив, а потім іскрою підірвав!
Горчик аж рота роззявив – так здивувався, що Змій загадку розгадав.
Але зібрався з силами і каже:
- Добре, цю відгадав. Слухай далі: сорок з одного, один з сорока! Що воно таке?
А Змій далі усміхається:
- Та це ж бабиягині людожерчики, яких вона спочатку розклонувала, а потім вони знов у одному зібралися!
Тут уже Горчику страшнувато стало. Та робити нічого – остання надія залишилася.
- Ну, слухай останню загадку: крила на півнеба, а не птиця, лускою вкрите, а не риба, багато голів, а не отара!
У лицаря Горчика, Третього Зайвого і красуні Каролі аж подих перехопило від хвилювання. Невже й цю загадку розгадає трикляте чудисько?!
А Змій зробив вигляд, що трохи задумався, а тоді каже:
- О! Знаю! Це мій двоюрідний брат – Дванадцятиголовий Змій! До речі, я чув, з ним якась неприємність трапилася? Ніби він трошки того... луснув, чи що?
- Луснув... луснув... – почухав потилицю дуже розчарований Третій Зайвий. Стільки труду він затратив, щоб загадки вигадати – і все марно.
А Багатоголовий Змій Горинич позіхнув смачно на всю пащу, аж Горчика, Третього Зайвого та Каролю ледь полум”ям не обсмалило, та й каже:
- Ну, пацани і пацанки, загадки-відгадки скінчилися, чи що? То я ляжу – подрімаю до завтра. А ви не забудьте завтра прийти – буде у нас бій не на життя, а на смерть.
Та й поліз у своє лігвище.

подія двадцять сьома.
А троє зажурених фольклористів повернулися до замку, посідали коло столу, носи похнюпили. І Гонихмарник з Перестрічником біля них присіли.
А тут з-під столу, з торби вискакує Той-Що-В-Дуплі-Сидить і починає навколо них бігати, трясти своєю листяною одежею, аж з неї хробаки та гусениці писипались, і кричати:
- Ні, годі! Більше не мовчатиму! Все розкажу! Хоч і не прийнято у нечистих один одного закладати, але сил моїх більше не вистачає мовчати! Все!
- Що це з ним сталося? – дивується Горчик
- Видав, щось його мучить! – здогадався Третій Зайвий. – Ану, розказуй геть усе чисто!
- А те зі мною сталося, що знаю я того зрадника, який всі ваші загадки Багатоголовому Змію Гориничу розповів! Він під столом, як ви радилися, усе чисто підслухав і одразу до нього побіг!
Та й розказав про всі Грецеві витівки.
- То чого ж ти раніше мовчав? – питає його Третій Зайвий.
- І-ех, - сам себе скубе за листяне волосся Той-Що-В-Дуплі-Сидить, - я думав, що сам його перевиховаю!
- Еге, то це від твого виховання моя торба плигала, наче навіжена? – сміється Горчик.
- А то!
- Ну, нема чого за вчорашнім тужити, - каже повеселілий лицар Горчик. – треба про завтра думати. Грець із ним, із тим Грецем.
- Ні, не так! – каже Той-Що-В-Дуплі-Сидить. – Пошли його тепер до Багатоголового Змія!
- А- а! Ну то так і кажу: хай йому буде Грець, тому Багатоголовому Змію Гориничу!
- Стривай, - каже тут лицар Горчик Тому-Що-В-Дуплі-Сидить, - ти ж вже тричі мені відслужив, а чого ще тут?
- Та розумієте, - ніяково голову нахилив той, - дуже я до вас усіх звик. Такі ви мені рідні стали – рідніші від лісовиків. Але ти правду кажеш – строк моєї служби закінчився. Тепер ви і від Греця позбавились. Тому я зі спокійним серцем вертаю до свого лісу. Будете недалеко – заходьте в гості!
На цих словах закрутився він на одному місці і зник, наче його й не було.

подія двадцять восьма.
- Ну, панове-добродії, що будемо далі робити? – питає Горчик.
- А що тут думати, - каже смілива і рішуча красуня Кароля, – завтра я теж лати та шолом одягну – і підемо битися з Багатоголовим Змієм Гориничем! Ми з тобою удвох, Горчику, його переможемо!
- А ти що робитимеш? – питає лицар Горчик у Третього Зайвого.
- Я битися не йду, хоч ви що робіть – це не моя справа. Але й вас у біді кинути не можу. Треба покумекати...
- Тут якась хитрість потрібна! - каже лицар Горчик.
- Стривайте, я дещо придумав! - аж підскочив на стільцеві Третій Зайвий.
А потім приклав пальця до вуст і каже:
- Є план!
Князівна Кароля і так часто на нього поглядала, поки він думав, а це взагалі очей не зводить – так би його і з”їла, такий він розумний та дотепний.
- Ну, слухайте! – каже Третій Зайвий.
Але що вони там говорили, повторювати не будемо, аби хто не почув та знову Змію не розповів.
Дочекаємось ранку, а там уже все своїми очима побачимо.

подія двадцять дев»ята.
А вранці повставали всі в Каролиному палаці і почали готуватися до великої битви.
Красуня Кароля косу заплела, віночком виклала, щоб шолом зручніше одягати було.
Лицар Горчик з красунею Каролею одяглися у лати, взяли мечі. Горчик конячку Кобурку почав сідлати, Кароля – свого улюбленого коня.
А Кобурка і каже:
- І на мене залізні лати одягни! А то як дихне Змій Горинич – всю гриву мені вогнем обпалить. А з обсмаленою гривою хто мене заміж візьме?
- Чи ти сказилася? - каже лицар Горчик. – Де я тобі конячі лати візьму? Їх ще не вигадали навіть!
- А я без латів нікуди не піду! – сіла собі під дерево і сидить.
- Ну що ти робитимеш із клятою конякою! – сердиться Горчик. – Я що, по-твоєму, пішки повинен на битву з чудовиськом іти!
А Кобурка і слухати нічого не хоче.
Почув це Третій Зайвий, підійшов до Кобурки, погладив її по розкішній гриві, щоб заспокоїти:
- Не бійся, даю тобі слово, що жодна волосинка у твоїй гриві не постраждає! Ми тут вчора дещо придумали!
- Ну, коли так – дивись! Ти особисто за мою гриву відповідаєш – скочила на рівні Кобурка.
- От коняка! – каже сердитий лицар Горчик. – Про те, що Змій Горинич її зжерти може, вона не думає, вона за красу свою переживає!
Рушили вони до Змієвої печери. Попереду – лицар Горчик і Красуня Кароля на конях, за ними – Третій Зайвий з Перестрічником прошкують, а над ними Гонихмарник летить.
А Багатоголовий Змій Горинич теж приготувався до зустрічі – на головах у нього – шоломи, на спині – кольчуга, у передніх лапах аж два щити тримає!
Буде бій не на життя, а на смерть!
Під»їхали ближче – такого чудиська ще світ не бачив! Голів – не полічити і за тиждень, хвіст, наче змія, десь удалині губитиься, а сам Змій – як гора!
Перехрестилися відважні друзі і гукнув лицар Горчик громовим голосом:
- До бою, друзі! Разом нас багато!
Першим почав Гонихмарник. Нагнав хмар звідусіль. І як тільки Змій яку пащу відкриє – він туди з хмарки дощиком – бризь! У пащі тільки й зашипить!
А Горчик вже тут як тут – мечем змахне – і голова покотилася!
Рубають голови Горчик і Кароля пліч-о-пліч. Горчик правою рукою, а Кароля – лівою.
А за ними Третій Зайвий з Перестрічником місця, де голови були, одразу скотчем заліплюють, щоб далі голови не виростали!
Ось, виявляється, який план Третій Зайвий придумав!
Це він згадав, як лицар Горчик Дванадцятиголовому Змію роти скотчем позаліплював, аж поки той луснув.
А тут ще й Грець лицарям у пригоді став. Він же тепер Змію шкодити змушений був. Отож він у нього по спині почав плигати і шоломи з голів скидати. Змій головами трусить – а Греця зтрусити з себе не може.

подія тридцята.
Вже сонце до полудня доходить, а друзі все рубають та рубають. Тих голів нападало – як груш – вже Каролі та Горчику по коліно.
Нарешті лишилася одна голова.
Поки Горчик піт рукавом витирав, голова проситися почала:
- Не рубай мене, лицарю! Я здаюся!
Горчик нерішуче руку з мечем затримав.
А Змій далі проситься:
- Я вже буду хороший – почну пастися, перейду на вегетаріанський спосіб життя! І взагалі піду з вашої землі.
Горчик було й завагався. Але поки він роздумував, князівна Кароля змахнула мечем – і покотилася остання Змієва голова, а Третій Зайвий зі своїм скотчем тут як тут – рр-аз, обрубок заліпив – і нема більше чудовиська!
А з ним і Грець пропав навіки, тому він тепер ні до кого більше і не чіпляється.
Третій Зайвий і собі рукавом з чола піт обтер і каже:
- Хху! Я вже злякався, що ти його послухаєш! А їм, цим багатоголовим, вірити не можна! Бо там, де одна голова залишиться, поруч ще дві виростає!
- І так далі, - підхопила князівна Кароля, - у арифметичній прогресії!
Тут Третій Зайвий Бере Каролю за руку і пильно-пильно їй у очі дивиться. А красуня Кароля, хоч і була від битви розпашіла, ще більше рум»янцем залилася.
Глянув на них лицар Горчик і каже:
- Еге, бачу, ви вже однодумцями стали!
А тоді підійшов до Третього Зайвого, обняв його та й каже:
- Дякую тобі, друже! Я й не гадав, що ти такий відчайдушний!
- Та я не відчайдушний, - каже Третій Зайвий. – Я просто сміливий, розумний і обережний, о!

подія тридцять перша.
Коли це чують – земля задрижала, якийсь тупіт наближається. Що таке? Чи не Змій який на допомогу родичу біжить?
Аж вивертають з-за гори вершники. Попереду – князь, за ним – лицарів купа. Всі у латах, з мечами та списами.
Під»їхали і зупинилися, вражені.
Бачать: Змій Горинич посічений на капусту лежить, а перед Змієм лицар дрібний-невеличкий, та дівчина-красуня з якимсь хлопакою за руки побравшись, стоять.
Тоді той лицар дрібний-невеличкий і каже:
- А це ще що за лицарська делегація? Кудись проїздом прямуєте, чи до кого в гості приїхали?
Тоді князь Галицький мовить:
- Ми приїхали Змія Горинича Багатоголового побороти!
- А де ж це ви так забарилися? – глузливо Третій Зайвий питає.
- Так ми ж радилися, як його краще вбити, - відповідає князь.
- Не радитися треба, - каже Горчик, - а справу робити!
Скочив Горчик на Кобурку, Третій Зайвий Каролю на коня підсадив, сам за нею сів – і подалися до палацу.
А за ними і князь зі своїм лицарством побрався, бо їх усіх красуня Кароля на бенкет запросила.
Як приїхали, наказала Кароля столи накривати на честь перемоги над Багатоголовим Змієм Гориничем.
А як посідали усі за столи, князь Галицький і каже:
- За звичаєм годиться переможцю одружитися з першою красунею князівства. Але оскільки ви тут усі переможці, то самі між собою розбирайтеся…
- А ми вже розібралися, - каже лицар Горчик. – Я ні з ким одружуватися не збираюся. Моя справа – з чудовиськами битися, а їх ще на нашій землі – видимо-невидимо.
- А ми, - каже красуня Кароля і бере за руку Третього Зайвого, - якраз збираємося! Так що прошу вважати це свято і початком нашого весілля!
- Так я ж не той лицар, про якого ти мріяла, - каже Третій Зайвий, а сам закоханого погляду з красуні Каролі не зводить.
- А я й сама не знала, що саме про тебе мріяла! – каже Кароля. – А як тільки тебе побачила, так і зрозуміла – ти мій суджений!
От як буває, що не завжди третій зайвий насправді зайвим виявляється!
- А що ж мені робити? – питає князь Галицький.
- Нате ось вам банку з Русалонькою, відвезіть її до ваших сирен та ундін, нехай вона їх державної мови навчає! – витягає з-під столу трилітрову банку лицар Горчик. – А якщо ще треба буде з яким чудовиськом до бою стати, то довго не радьтеся, ваша вельможність. Посилайте одразу за нами – ми свою рідну землю до останнього подиху боронити будемо!
І я там була, «Чернігівське» мед-пиво пила, додому вертала і все це для вас описала!


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити