Ужгород у революції 1848-1849 років

Наприкінці першої половини ХІХ ст. в Ужгороді розгорнули велику просвітницьку і громадську діяльність так звані будителі, котрі кликали народ прокинутися від глибокого сну до активного культурного і політичного життя. Це були переважно священики – письменник і науковець Олександр Духнович, історик Михайло Лучкай, філософ і поет Василь Довгович та інші. Вони готували народ до рішучих перемін.



І справді – невдовзі в Австрії спалахнула антифеодальна, національно-визвольна революція. Її ще називають весною народів, бо саме тоді численні народи Австрії пробудилися до боротьби за свої права.

27 березня 1848 р. в Ужгороді офіційно відзначали на центральній площі (нині площа Корятовича) повалення монархії і проголошення незалежності. Здавалося, що там зібралося все місто. Під загальне схвалення було спалено чучело імператора. Влада в місті перейшла від чиновників казенної домінії до революційно настроєної інтелігенції. В Ужгороді створено загін національної гвардії. Коли його організатори вступили на подвір’я гуртожитку учительської семінарії (по вул.Капітульній), студенти зустріли їх революційними піснями. З Ужгорода і прилеглих сіл до гвардії записалося 1800 чоловік. Частина з них тут же відправилась займати оборону проти австрійської армії, частина забезпечувала порядок в самому Ужгороді. Загін національної гвардії розташовувався у дворі жупанату.

Закарпатську інтелігенцію очолював Адольф Добрянський. Він вів переговори про долю рідного краю з угорськими і австрійськими властями. Угорський революційний уряд Л.Кошута не погодився на автономію Закарпаття, австрійці ж таку згоду дали. В січні 1849 р. А.Добрянський на чолі цілої делегації відвідав австрійського імператора Франца-Йосипа і поставив вимогу об’єднати в один край українців Закарпаття і Галичини. Далі Добрянський поїхав до Львова, де цю ідею теж підтримали. У Львові стала виходити перша українська газета “Зоря Галицька”, яка опублікувала велику статтю О.Духновича “Про становище русинів в Угорщині”. Прростеживши долю свого народу, Духнович заявив, що “русини угорські давніше з галицькими злучені були”.

Уже з весни 1849 р. в Ужгороді точилися розмови про прихід російського війська, будувалися укріплення. До Ужгорода російські війська вступили 1 вересня 1849 р. А на початку жовтня 1849 р. А.Добрянський організував нову делегацію до Відня, яку 19 жовтня прийняв австрійський імператор. Делегація вимагала створення окремого краю для місцевих українців зі своєю адміністрацією, відкриття українських шкіл, гімназій, академії, видання української газети тощо. Від планів об’єднання з Галичиною поки довелося відмовитися, бо австрійці поставилися до того вороже.

В результаті було створено Ужгородський державний округ, що охоплював приблизно територію сучасної Закарпатської області. А.Добрянський став радником начальника цього округу, планував перетворити його на автономний (самоврядний) Руський округ. 25 листопада 1849 р. А.Добрянський, виступаючи в жупанаті (нині художній музей ім.Бокшая) уперше зачитав австрійську конституцію місцевою українською говіркою. Він став видавати офіційні документи та відозви рядною мовою. Його брат Віктор Добрянський став шкільним інспектором Ужгородського округу і почав запроваджувати українську мову у школах, отримав дозвіл на відкриття “руської гімназії”. 1850 р. у Будапешті стала виходити газета “Вісник для Русинов Австрійської держави”, яку видавали галичани і закарпатці. Будитель Іван Раковський у ній писав: “Мало ще часу минуло, відколи почали знатися з галицькими нашими родичами, а що далі, то ясніше бачимо, що один дух народності, один намір устремлінь”. О.Духнович же у звернутому до львівського єпископа Г.Яхимовича вірші “Голос радості” писав:
Бо свої то за горами – не чужі,
Русь єдина, мисль одна у всіх в душі.
В Ужгороді вулиці отримали руські назви і таблички, поряд з угорською назвою "Унгвар" набувала поширення назва "Ужгород" Та 28 березня 1850 р. Руський округ було ліквідовано. Ця подія увійшла в історію як “ужгородська катастрофа”. А.Добрянського перевели спершу до Будапешта, а через кілька років взагалі відправили на пенсію.

 

Підручник “Мій Ужгород”