Закарпатська народна казка Брехач і підбрехач

Се було в ті часи, коли у Будапешті королем був наш чоловік Матій, або Матяш. Тоді у одному селі жив чесний чоловік. Син його був першим брехачем на всю околицю. Так знав брехати, що ніхто з ним не міг зрівнятися. І він думав, що з брехні вижиє.

 Каже вітию:
— Няньку, я йду геть з нашого села, бо тут уже мені ніхто не вірить. Йду на другі села і там щось зароблю.
Пустився в дорогу, ігаов полями, лісами і зустрівся з таким, як сам.
— Куди йдеш, брате?
-- Йду по світу шукати щастя, дещо заробити.
— Та яку роботу знаєш робити?
— Моя робота — брехати.
— І я так заробляю гроші. Йдімо разом.
— Та йдімо. Лиш чи будеш знати мою брехню прикривати?
— Буду.
Далі подорожують удвох. І дійшли так до одного міста. На дорозі зустріли пана в кочізі, а з ним бандури. Звідує їх пан:
— Куди ви, хлопці, йдете?
— З Будапешта додому,— відповів перший брехач.
— Як з Будапешта? — зачудувався пан.— Хіба до Будапешта.
— Ні, з Будапешта!
— Та як ти смієш мені брехати?!
— Я не брешу!
— Коли не брешеш, то скажи, що там нового чути?
— Якоїсь великої новини не є, хіба то, що з Італії прилетів туди такий птах, що правим крилом закрив Будин, а лівим — Пешт.
Пап розсердився:
— Що ти брешеш?! Бандури, ану відлічіть йому двадцять п'ять палиць.
Бандури вхопили хлопця і відлічили йому двадцять п'ять палиць, що ледве встав. Каже він пайові:
— Чекайте, чекайте! Напишу я королеві, що ви на дорозі народ збиткуєте. Я вам правду говорив, а ви наказали мене бити.
Пан напудився. «Може, й справді,— думає собі,— пожаліється королеві». Повернувся до другого хлопця і звідує:
— Слухай, легіню! Ви ходите в'єдно... Та вповіж правду, чи видів ти такого птаха в Будапешті?
— Не буду, паночку, доказувати, що я видів такого птаха.
Бо якби доказував — брехав би... Я лиш видів, як дванадцять людей залізним колом тручали грубезне яйце! Ледве поміщалося на вулиці. Кінцями терлося в стіни, а високе
було, як будинки.
Пан ще більше зачудувався. Думає собі: «Перший не міг збрехати, бо таке яйце може бути лиш від великого птаха». Прикликав побитого хлопця і почав просити його:
— Пробач, не пиши королеві. Тут маєш двісті срібних.
З тим і розійшлися.
Ідуть легіні далі. Дійшли до другого міста. Зустрічають пана, що везеться в кочізі.
— Куди йдете, хлопці?
— Йдемо з Будапешта додому.
— Що ви брешете?! — закричав на них пан,— Ви не з Будапешта, а в Будапешт ідете.
— Ой ні!
— Коли так, то що нового чути у столичному місті?
— Нічого такого,— говорить перший брехач,— лиш у Дунаї вся вода згоріла.
Пан розсердився:
— Як ти смієш так брехати?!. Як може вода згоріти? Бандури, ану дайте йому двадцять п'ять палиць!
Бандури вхопили хлопця, розпростерли на землю і відлічили йому двадцять п'ять палиць. Хлопець ледве встав і, плачучи, каже:
— Чекайте, чекайте! Напишу я королеві, як ви подорожніх збиткуєте.
Пан напудився. Повернувся до другого легіня і звідає:
— Ти з ним ходиш, та чи правда, що вода в Дунаї згоріла?
— Якби я таке, паночку, сказав, то збрехав би, бо я Дунай без води не видів. Я лише видів, що у Будапешті всі вулиці засипані печеною рибою.
Пан зачудувався і подумав собі: «Та лиш правду говорить перший. Бо якби вода у Дунаї не згоріла, не валялося б стільки риби по вулицях». Прикликав скривдженого хлопця і почав його просити:
— Пробач. Не пиши королеві. На двісті срібних і мовчи.
З тим розійшлися — пан в один бік, а вони у напрямку до Будапешта. Дійшли до третього міста. І там їм зустрівся великий пан.
— Куди йдете, хлопці?
— З Будапешта додому.
— Чому брешете?! Ви йдете не з Будапешта, а в Будапешт.
— Ми забули в Будапешті дві наші блохи та за ними вертаємося.
— То кедь ідете із Будапешта, то що там нового чути у столичному місті?
— Якихось великих новин немає,— говорить брехач,— лиш над усім містом натягнули чорне полотно.
— Не бреши! Не може бути, аби світлий Будапешт за стелили чорним полотном. Та й звідки стільки чорного полотна взяти на таке велике місто? Як ти смієш мені, такому
високому панові, брехати?
І приказав пан бандурам, аби дали хлопцеві двадцять п'ять палиць. Хлопець, як йому відлічили двадцять п'ять палиць, почав грозитися:
— Чекайте, чекайте! Напишу я королеві, як ви народ без вини збиткуєте.
Пан звідує другого легіня:
— І ти ходив у Будапешт, та скажи правду, чи прикрите місто чорним полотном?
— Та, паночку, якби я таке сказав, то збрехав би, Я лише видів при вході в Будапешт високе, аж до неба, лазиво. А по лазпву спущалися і піднімалися ангели в чорному платтю. То помер святий Петро, і цілий Будапешт сумував.
Пан зачудувався. Думає собі: «Правду казав перший, бо якщо помер святий Петро, то Будапешт можуть накрити чорним полотном». Напудився, що ні за що побив хлопця, прикликав його до себе і перепросив:
— Пробач!.. Не пиши королеві. Тут маєш двісті срібних і мовчи.
І з тим розійшлися. Та далі хлопцеві розхотілося подорожувати. Головний брехач дав підбрехачеві двісті срібних за те, що помагав брехати. А йому залишилося чотириста срібних і сімдесят п'ять палиць. Відклонилися один другому і пішли кожен своєю дорогою.
Перший брехач дома взявся за роботу, бо видів, що за брехню бють.

Записав  Іван Цицей


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити