Довбуш на весіллі

Колись у нашім селі жила бідна удовиця. Нікого в неї не було, лише донька. Файна була дівка, та сватачі не приходили, бо знали, що вдовиця ніякого посагу не дасть.

Та раз найшовся на вдовицину доньку сватач. Бідний? пребідний. Ледве грошей заробив, аби якось свадьбу зробити.
Прийшов день свадьби. Півсела зібралося, бо хотіли ви-діти, яка то буде в бідняка свадьба.
Якраз коли вінці вили, над'їхав туди на коні файний леґінь. У білій сорочці, в широкім чересі — любо подивити. А кінь під ним білий-білий, і в короля такого не було ніколи. Сідло на коні зі шкіри, вишите, а за сідлом великі шкіряні бесаги.
Зліз леґінь із коня, поклонився людям, зняв бесаги і пішов до хижі. А двері до хижі низькі-низькі, дуже би нагинатися. Та не нагнувся він: уперся руками в одвірок, підняв геренду і так зайшов.
У хижі низько вклонився молодій і поставив перед нею шкіряні бесаги.
— Це на свадьбу й на ґаздівство від Довбуша. Живіть щасливо! — сказав.
Вийшов із хижі, сів на коня і поскакав у бік полонини.
Молода подивила в бесаги, а там повно золота.


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити