Довбушева сила

Коли Довбуш мав дванадцять років, він пас у пана Манчуківського маржину. Раз ведмідь убив йому вола саме на Кедроватій полонині. За це увечері пан Манчу-ківський не дав Довбушеві їсти, а зв'язав руки і ноги, поклав на колоду і дуже бив. Потім пустив з Кедроватої клубком у бердо, але бук затримав Довбуша, а сильний дощ очуняв його. До батька Довбуш не вернувся, ходив по лісах, збирав ожини та їв.

Ходячи горами, уздрів Олекса того ведмедя, що вбив йому вола. Ведмідь пив з джерела воду. Над джерелом була скеля. Коли Довбуш вискочив на скелю, то знайшов там сталевий топір. Він кинув топір у ведмедя і вбив його,
— Г-га,— сказав Довбуш,— через тебе я бідую, але
більше не буду. Той топір сталевий — то громова бартка.
Заснув якось Довбуш на Говерлі і бачив дивний сон.
Снилося, що знайшов він своє щастя. Коло його немов сидів старий дідо і казав йому:
— Спи спокійно, хлопче, а коли пробудишся меш найдужчий у світі.
Коли Довбуш пробудився, то дістав таку силу, що вирвав дуба з корінням і вершком забив його в землю по саме коріння. Потім заліз у гарячу жентицю і вона його не пекла. До нього хтось стрілив із засідки, але він кулю зловив у руку.
Після цього Довбуш пішов мститися панам за криє-ди народні. Ніяка сила не могла спинити його гнів. Люди швидко почали дорікати панам Довбушем.
У Косові Олекса зажадав від багатих грошей, бо люди кругом страх як бідували, на жебри ходили. Перелякані багачі знесли йому, скільки він хотів.
Коли Довбуш прийшов до багача Дідушка в Криво-рівні, що мав двісті дійних корів, то вилив усе молоко в річку, яку з тих пір назвали Білим Черемошем.
Одного разу пан Манчуківський спіткав Довбуша на Говерлі та й почав на нього кричати. Тоді Довбуш схопив громову бартку та як ударив по букові, то бук впав на землю від одного удару. Манчуківський злякався сили Довбуша і втік. Та розправи він не минув. Згодогл і його знайшла опришківська бартка.
Олекса Довбуш подружився з пастухом Іваном Рахів-ським. Разом вони рабували памів. Іван Рахівський був Олексі Довбушу першим помічником, став його побратимом.
Якось зайшли вони в Устєріках до корчми. А Дзвін-чукова жінка Катерина мала в Устєріках коханця Мват-рука Василя. Коли Довбуш пішов у танець з Дзвінчуко-вою, Василь Мватрук затяв його топірцем у ногу. Від того часу Довбуш почав на цю ногу налягати.
Раз ударив Довбуш Михайла-побратима, бо був дуже розгніваний. Тоді йому знову приснився дідо. Він спитав Довбуша:
— За що вдарив Михайла? — Не дочекавшися відповіді, сказав:
— За те, що вдарив Михайла, настане твоя смерть.
І коли в корчмі була забава, Дзвінчук застрелив Довбуша.