Василь Шкіря: Як Білявчик чудовиська злякався
На дворі палахкотіло літо. Легкий липневий вітерець куйовдив віти дерев, з чагарника доносився запах папороті. Легковажні горобчики висвистували свою пісеньку: «Цвірінь - цвірінь»... Тим часом їжачок- Колячок походжав по тісненькій хатині, не знаходив собі місця. Чому забарився зайчик?
У них стільки невирішених справ. Сьогодні вранці завітала Мурашка, поскаржилась: хтось перекинув у потічок місток, зламав калину... Потрібно навідатись також до Білочки — в ЇЇ господі недоброзичливець розкидав наготовані на зимову пору горіхи.
Колячок і не запримітив, як у кімнатку вбіг зайчик. Наразі Білявчик від хвилювання не міг відкрити рота.
— Що з тобою, друже? — запитав їжак.
— Ой, я мало не поплатився життям, — ледь вимовив куцохвостий. — На галявині мене перестріло страшне чудовисько. І мало не з'їло. Я з переляку кинув кошик з капустою і дав волю ногам. Ледве втік!
Колячок стривожено глянув на приятеля:
— Чудовисько? Яке?
Зайчик витер спітніле чоло, поправив сорочку і втомлено присів на лавицю.
— Яз переляку не роздивився. Можливо, лев...
— Лев? — почухав потилицю їжак. — Не стрічав такого в нашому лісі...
— Тоді — леопард!
— Ну й вигадник же ти...
Зайчик засумував:
— То хто ж тоді?
— Бачу,' ти дуже перелякався, друже...
Білявчик став пригадувати:
— Мабуть, то був дикий кабан. Мав великі ікла.
— А якщо то були роги? — засумнівався Колячок.
— Так, так — певно, роги! — повеселішав куцохвостий. — я тепер пригадую
точно. То — слон!
— Відколи це в Карпатських лісах водяться слони? — присоромив їжак Білявчика. — Давай, підемо на місце пригоди і все з'ясуємо. Добре?
Зайчик погодився, хоча й боязко було на серці. А якщо там знову натраплять на чудовисько? Однак з їжачком не так уже й страшно. Він нікого не боїться в лісі. Навіть Вовка.
Минуло кілька хвилин — і вони вже на галявинці. Білявчик насторожено оглядався на всі боки.
— Картина прояснюється — раптом вигукнув Колячок. — Здається, ми натрапили на слід...
— І ми розшукаємо капусту? — зрадів Зайчик.
— Певен, її вже давно немає...
— Чому? — здивувався Білявчик.
— А тому, — розважливо мовив їжак-детектив, що тебе зустріла коза, яка відбилася від череди. Вона і з'їла капусту. Ось бачиш її сліди?
— Коза! — здивовано витріщив очі Зайчик.
— А ось недогризений качан, — показав лапкою Колячок.
— Цікаво, цікаво, — Зайчик з цікавістю розглядав знахідку.
І раптом із-за куща почулося:
— Ме-ме-е-е-е-е!
— А я що казав! — вдоволено посміхнувся Колячок. — Там, за кущами й сама коза. А ти: чудовисько, чудовисько...
Записав Василь Шкіря