Легенда про Канков

Коли дехто із вас не чув сеї назви і не знає, де шукати замок Канков, то не дивно. Бо замок мав багато інших назв. Звали його і Севлюським, Угочаським, і Севлешуйварським...

Можна подумати, що, коли цей замок мав так багато різних назв, то мав би бути дуже великим або,бодай, стояти на дуже високій горі.
Але руїни не свідчать про великий замок і лежать непомітно між виноградом, біля підніжжя виноградівської Чорної гори.

А де стояли колись замки Севлюш, Угочасас, Севлешуйвар – на місці згаданих руїн, чи десь інде-того вже нині ніхто не знає, тільки знаємо, що десь на цій околиці віддавна був замок, який називали то сяк, то так.
Про початки його певніше знаємо тільки від часів панування короля Карла Роберта (1308 – 1342).
Карло Роберт тільки що зайняв королівський трон і вже відчував, що той трон під ним хитається. Бо було багато охочих сісти на той самий трон.
Щоб посилити свою владу, Карло Роберт мусів шукати прихильників між могутніми мадярськими панами. Так упав його погляд на Боршу Беке, який мав величезні маєтки, багато родичів, багато кріпаків, тому мав і велике слово в державі.
Карло Роберт подарував сьому панові ще й нові маєтки на околиці Виноградова і дозволив для їх охорони звести собі твердиню, замок. Думав, що так приверне могутнього пана на свій бік і зможе на нього опиратися, якщо дійде до сутички із супротивником. Борша Беке красно подякував за подарунок, звів у Виноградові сильну твердиню, за хронікою – Угочавар, чекав, що буде.
Не минуло багато літ, і Матвій Тренчинський підняв бунт проти Карла Роберта. Та Борша Беке став на сторону Матвія Тренчинського, котрий здавався йому сильнішим.
Помилився Борша Беке, дуже помилився.
Карло Роберт переміг свого супротивника, а тоді обернувся і проти невірного севлюського пана. Забрав від нього всі маєтки і у великому гніві зруйнував ущент пишний Севлюський замок.
Як його гнів вигорів, наказав знову побудувати замок і подарував його своїй дружині Марії. Новий замок уже, як свідчать грамоти, називали Севлюським. Та й від нього на сліду не залишилося.
В часи панування короля Жігмонда (1387 – 1437) про обидва замки вже ніхто не знав. Перені Петро дістав від Жігмонда севлюські маєтки без замку, але із дозволом побудувати його, якщо захоче.
Та родина Переніїв мала вже досить замків. Тому замість замку було збудовано біля підніжжя севлюської Чорної гори монастир для братів францисканців. Монастир обнесли сильними мурами, щоб монахи безпечно могли присвятити себе Божій службі.
За переказами, у цьому монастирі поховано і тіло Івана Капистрана, геройського монаха, котрий разом з Іваном Гунядієм воював проти турків.
Монахи-францисканці зробили тут багато добра, багатьох навчали, багатьох утішили.
Але через сотню літ один із нащадків Перені розгнівався на них і вигнав зі свого маєтку. Монастир відібрав і на його місці вибудував твердиню, яку і назвали замком Канков, бо так називали жовте полотно, з якого францисканці шили собі одежу.
Та настали воєнні часи. Після битви під Могачем Угорщину було роздроблено на три частини. На заході панував король Фердинанд, на сході – Іван Запалій, а середину засіли турки.
Замок Канков був на околиці, яка часто переходила від короля до короля. Пишний замок Канков був багатьом на дорозі.
Тому король Фердинанд вигнав родину Перені із замку і, порадившись із королевою Ізабелою, вдовою Івана Запалія, звелів замок цілком зруйнувати.
З того часу біля підніжжя Чорної гори, між виноградниками можна побачити хіба що руїни, які нагадують, що й тут стояла колись славна твердиня.
Думнич Юрій, м. Виноградово (на конкурс "Легенди рідного краю")


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити