Закарпатська народна казка Про бідного чоловіка й лисицю

Був собі бідний чоловік. А мав багато дітей. Вже вдарили морози, й чоловік зібрався в ліс по дрова.
Як прийшов у хащу, спочив, потім узяв сокиру й почав рубати дрова. Чує, а там у хащі щось пищить. Підійшов ближче, а то ведмідь вхопив зайця та хоче його з'їсти. Чоловік розмахнув сокирою, ведмідь налякався та й випустив зайченя.


— Чоловіче, ти мене полуденка лишив, то тепер тебе мушу з'їсти.
— Добре,— каже чоловік,— лиш най си дрова відвезу додому, аби діти в студені не повмирали.
— А прийдеш назад?
— Прийду.
— По, так вези дрова, лиш не обдури ня!
Прийшов чоловік назад, а ведмедя не було. Приходить лисиця й питає:
— Що ти, чоловіче, так ся зажурив?
— А дай ми спокій, хіба ти мені поможеш?
— А може, щось і поможу, лиш розкажи, яка біда.
Чоловік розповів, і тоді лисиця каже:
— Я тобі поможу. Ци є в тебе кури?
— Є!
— Ти мені кури, а я тобі — добру пораду.
— Най буде так.
— Но, слухай, чоловіче, добре. Я піду геть. Піду й буду край лісу трубіти. Ведмідь запитає, що то є, а ти скажеш, що то гайники йдуть дичину стріляти. Тоді ведмідь налякає ться і буде хотіти заховатися. Але де? І ти тоді йому покажеш свій мішок. Зрозумів?
— Айно, зрозумів.
Так і було. Коли ЕЄДМІДЬ учув звук, одразу спитав:
— Що то є?
— Гайники йдуть на дичину.
— Но, тепер і мене вб'ють. Заховай ня!
І чоловік зав'язав ведмедя до міха.
Коли лисиця прийшла, все вже було готове. Тоді вона по* сміхнулася та й звідає:
— А що у тебе там у міху?
— А, там головня.
— Бери сокиру та потрощи!
Чоловік взяв сокиру й зарубав ведмедя у міху.
— А я до тебе завтра, чоловіче, прийду по курочки. Ти ще не забув?
— Ні, приходь, я тобі всі віддам.
А сам прийшов додому та й журиться.
— Чоловіче, що з тобою? — звідає його жона.
— Дай ти мені спокій...
І чоловік почав розповідати про свої пригоди.
— Но, чоловіче, та я легко тобі тут допоможу.
Коли повечеряли, жона каже:
— Як прийде лисиця, зразу не пускай її до хижі, доки я дітей не покличу.
Раз лиш вночі чує чоловік, що лисиця до шибки стукає.
— Хто там?
— Я. Прийшла по курочки.
— Чекай, чекай, най ся одягну... Чекай, най ся обую...
А жона тихенько покликала дітей, усі полізли під постіль, аби їх не видно. І тільки тоді чоловік запалив лампу. А діти:
— Гав, гав!
А стара:
— Га-а-ау-у-у...
Лисиця звідає:
— Що то, чоловіче, у тебе там є?
— То, небого, стара собака наплодила малих. Не знаю, як тя пустити до хижі, бо уже тя завітрили.
— Йой, тоді краще не відчиняй двері. Не треба мені й курей.
І лисиця пішла собі геть.


Записав Юрій Ревть


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити