Закарпатська народна Казка про вірну жону

Було, де не було, жив один цар. Той цар мав сина, котрий легiнював*) до тридцяти рокiв, а в тридцятiм роцi оженився. Узяв собi красну сiльську просту дiвку.


Жив з нею красно, а раз зiбрався у мiсто i зайшов у шинок, зустрiвся з своїм товаришем, мiнiстровим сином.
Почали вони говорити про всякi дурницi. Каже мiнiстрiв син:
- Хвалишся ти, що твоя жона превiрна. Айбо я беруся її звести.
- Мою жону ти не зведеш нiяким способом. Коли її зведеш, даю тобi свiй маєток. Аж нi - ти менi свiй. I заклалися.
- Ну, як я буду знати, що ти звiв мою жону? - питає син.
- Я тобi скажу, якi вона має знаки на тiлi. , Мiнiстрiв син стрiтив царську служницю. Закликав її до себе i почав їй говорити:
- Я тобi даю сто срiбних, лиш пiди i скажи жонi царського сина, аби з тобою йшла купатися. Придивись, якi має знаки на тiлi, та й принеси менi її перстень.
Мiнiстрiв син увидiв царського сина й каже:
- Пропав твiй маєток, бо я звiв твою жону.
- Якщо мiй маєток пропав, бери його, а я собi пiду, куди сам знаю.
I мiнiстрiв син сказав царевi, якi знаки має його жона, i показав йому перстень.
Царський син вернувся додому й не говорить нiчого з жоною, задар вона щебече коло нього, як ластiвка.
Наказав вiн слугам приготувати два човни i пустити їх на Дунай. Сам до жони тiльки проговорив:
- Вiзьми щось трохи їсти.
Вона сiла в один човен, а вiн у другий, i пливуть за водою. Коли допливли до кiнця
Дунаю, де двi розтоки розходились, царський син проговорив:
- Ти - в одну сторону, а я - в другу.
Так i розiйшлися.
Жона вийшла з човна i потрапила в одне мiсто. Купила собi полiцейську одежу, й прийняли її на службу.
Служить вона кiлька рокiв i раз iде майданом. Видить: чоловiк продає яблука. Думає: <Пiти б собi купити яблука>.
Пiдiйшла до чоловiка, а вiн тяжко зiтхнув i сказав:
- Боже мiй, чи можу я далi так тяжко бiдувати!
Вона його почала питати, i вiн їй усе розповiв. Розказав їй, що таку дурну рiч зробив.
Вона розмахнулася й дала йому по лицю й сказала:
- Ходи за мною. Привела його у полiцiю.
- Сиди тут.
Сама пiшла у мiсто i купила на нього одежу.
- Тепер ходiмо у твою державу. I будемо питати твого товариша, чи вiн звiв твою жону. Як прийшли, закликали його. Полiцай питає:
- Як ти сидиш на цiм маєтку?
- Я сей маєток виграв жартами.
- Якими жартами?
- Заложився я з царським сином, що його обдурю i його жону зведу. Та я його обдурив: через служницю дiзнався, якi знаки має на тiлi його жона.
Потiм полiцай дав закликати царського сина.
- Ти, дурний чоловiче, чому ти слухав товариша? I знову полiцай розмахнувся i вдарив його по лицю.
- Чи знаєш, хто тебе б'є? Я - твоя жона! Б'ю тебе за твiй дурний розум.
Мiнiстрового сина засудили до темницi, а царський син знову зостався на своїм маєтку.
I живуть i нинi, коли не вмерли.
Казка скiнчена i розтолкована.


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити