Середнянський замок

У письмових джерелах село Середнє вперше згадується порівняно пізно, в 14 столітті,  історія його, безумовно набагато давніша. Ще задовго до побудови замку на місці нинішнього села існувало поселення, на що вказують знайдені під час археологічних розкопок предмети матеріальної культури, які відносяться до періоду неоліту (4 тисячоліття до нашої ери). Свою назву село отримало, вочевидь, від того, що розміщене воно серед долини, оточеної невисокими горбами в передгір'ї Карпат. В давнину довкола села зростали густі ліси. Існує легенда, ніби-то давні жителі Середнього довго вибирали найбільш відповідне місце для поселення і тричі переселялися з місця на місце, поки остаточно не зупинилися на нинішньому.

 

Орден Тамплієрів і угорський король Гейза ІІ

За легендами і переказами замок був зведений тут у 12 столітті чернечим орденом тамплієрів, що їх угорський король Гейза ІІ запросив з Франції. "Історія Угорщини" ( Т. 1. Москва, 1971) пише, що у 1146 році Гейза зміг придушити наміри брата попереднього короля Іштвана ІІ заволодіти Угорщиною саме спираючись на хрестові походи французів.
Йдучи походами через Закарпаття, мадярські королі щоразу все далі посували кордонні засіки, а заодно й засновували з метою латинізації руського населення латинські монастирі, - пише в "Історії Закарпаття" отець Степан Пап. В цьому плані Орден Тамплієрів Гейзі ІІ підходив якнайкраще: він як відомо, був подвійним, одночасно і лицарським, і чернечим. Тому на його печатці був змальований кінь, на якому сидять два вершники. У ордені були брати-ченці і брати-лицарі. Брати-лицарі не давали чернечих обітниць. Також були сержанти, воїни на службі храму, і брати — духовні і ремісничі. Відповідно тамплієри цілком очевидно могли допомагати Гейзі як воювати з братом, так і латинізувати населення Закарпаття. Олег Супруненко в своїй статті про Середнянський замок припускає, що в свою чергу Ордену ця земля була зовсім навіть не зайва - лицарі-ченці, які зовсім не цуралися підприємницької діяльності, за часів своєї могутності отримали привілею торгувати солотвинською сіллю. Ми, посилаючись на "Нариси історії Закарпаття" до цього припущення додамо, що після татаро-монгольської навали сіль була актуальнішою і дохіднішою ніж будь-коли, оскільки татари за собою завалили і затопили переважну більшість соляних шахт, що призвело до соляної кризи і неймовірного скачка ціни на сіль.

Поза тим свідчення сучасних істориків нині дещо розходяться з переказами. Багато хто з них стверджує, що Орден Тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку. - Тамплієри дійсно жили у монастирі, однак не у замку, – розповів Йосип Кобаль, завідувач відділу архітектури Закарпатського краєзнавчого музею.

Середнянський замок, який він був

Згідно історичних оглядів, це була вежа висотою 20 метрів, площею 18.6 м Х 16.5 м, із товщиною стін понад 2 метри. Споруда наслідувала ще давньоримські сторожові вежі на Рейні та Дунаї. Окрім власне вежі, існувала також подвійна кругова захисна система валів та ровів, а ще її оточував кам’яний мур із циліндричними баштами. Вежа була призначена як для дозору над шляхом, так і для нетривалої оборони. Всередині споруда розділялася дерев’яними перегородками на три яруси, із драбинами, сходами і міцною середньовічною „столяркою”. Спочатку донджон Середняцького замку був триярусним з балковим міжповерховим перекриттям. Кладка стін вежі бутова. Для більшої міцності роги вежі з зовнішньої сторони виложені кам'яними квадрами, а стіни з двох сторін акуратно облицьовані камнями, що не тільки підсилює міцність стін вежі, але і значно зм'якшує строгість будівлі.

Вхід у вежу-донжон з метою безпеки був розміщений на рівні другого ярусу по центрі східної стіни. До нього вели з вулиці дерев'яні сходинки, які у випадку небезпеки можна було легко забрати чи спалити. Другий ярус створювали три приміщення. В одному з цих приміщень були сходинки, які вели на третій ярус. Перекриття між другим і третім ярусом пласке на дерев'яних балках. Стіни третього ярусу збереглися фрагментарно. З другого поверху ще одні білокамінні гвинтові кручені сходинки, фрагменти яких виявлені під час недавніх археологічних робіт, вели на перший ярус. Перший ярус створювало два приміщення - "східне" та "західне ", розміри яких 11,2Х6 м. Посередині поділяючої стіни, товщина якої 1,3 м, є проріз для дверей шириною 80 см. Недалеко від дверей у підлозі "східного" приміщення видно яму (закидану каменями). Напевно це був колодязь. Напроти ями зберігся квадратної форми фундамент, який прилягає до східної стіни вежі. На фундаменті стояло циліндричної форми невелике спорудження, від якого збереглася частина стіни, складена з каменю плиткової форми невеликих розмірів.

Зараз уже важко визначити призначення цього спорудження. Як правило, перший поверх романської вежі був слабко освітлений, тому тут розміщалися комори, арсенал зброї та в'язниця. Замок захищався двома оборонними лініями. Перша оборонна лінія була дерев'яної, так називаємий "паланок". За нею проходило подвійне коло валів і ровів, заповнених водою. Біля останнього вала піднімалася кам'яна стіна товщиною 1 м. з чотирма кутовими вежами, яка оточувала на відстані 17 м. від донжона замковий двір. У тихий замковий дворик можна було потрапити через прохід, який знаходився в південно-західній частині фортечної стіни. Частина дороги, яка вела безпосередньо до фортечного двору, добре проглядалася з вікон південної та західної стін замку, тому ворогові нелегко було потрапити до фортечного двору непоміченим . Головна роль у системі оборони Середняцького замка приділялася західній та південній стінам, з яких контролювалося вхід у двір замка. У цих стінах і найбільше вікон-бійниць. У західній стіні п'ять таких вікон, які розміщені двома горизонтальними рядами. У південної стін - чотири вікна-бійниць з арковим завершенням. У подвійної стіни - три вікна такого ж завершення. З внутрішньої сторони коло стін між вікнами проходив настил, який дозволяв захисникам замка пересуватися від одного вікна бійниці до іншого не спускаючи на підлогу.

Останні дослідження і розкопки, проведені закарпатськими археологами зовсім нещодавно, свідчать, що видна над рівнем землі цитадель, яку раніше приймали за сам замок, є лишень вежею донжон. Сам замок багато разів більший і схований під метровим шаром ґрунту. Ось що розповів, перебуваючи на чергових розкопках, археолог, кандидат історичних наук Ігор Прохненко: "Наші нові дослідження, розкопки і заміри дають привід твердити, що квадратна центральна вежа, видна над поверхнею землі є лише частиною цього унікального замку, що стоїть на рівнині. Площа ж усього замку становить близько трьох гектарів. Це рови, вали, стіни... Ця замкова споруда була захищена чотирма оборонними лініями. Це ми виявили лише цього року. Численні знахідки, які ми розкопали на території замку відносяться до 15-16-го століть. Це кераміка, скло, прикраси і зброя: наконечники арбалетнних стріл, ядра мушкетів та мортир. Тут ще кілька десятків років є що копати і досліджувати. Середнянський замок лише почав відкривати свої таємниці".

Тамплієри в угорських хроніках

У 1169 році Орден тамплієрів офіційно згадується в угорських хроніках, зокрема те, що храмовники отримують багато угорських маєтків у власність і на кінець ХІІ століття володіють значними землями в Угорському королівстві. Звісно, ці маєтки - крапля в морі всіх орденських багатств. В середині XIII століття їхні володіння складалися з 9000 мануаріїв, а до 1307 року це число зросло до 10500. Мануарій — міра землі, рівна 100-200 гектарам. Дохід з одного мануарія здатний був добряче і не найдешевшим чином озброїти лицаря.
29 березня 1139 року римський папа Інокентій II видає свою буллу «Omne Datum Optimum», в якій орден отримує майже абсолютну автономію. Віднині орден був підпорядкований лише папі, і більше нікому. Орден звільнявся від десятини і грошових штрафів приходських священиків, міг будувати свої каплиці, монастирі та замки, мати свої кладовища, залишати собі весь військовий видобуток. Не дивно, що на початку 14 століття, в 1312 році, чернечий орден тамплієрів через свої неймовірні багатства і вплив стає жертвою жадності європейських королів, його маєтки розграбовані, майно корнфісковане. Після ліквідації Ордену Середнянський замок переходить у володіння ченців Ордену св. Павла - з метою подальшої латинізації русинського населення.

Середнянський замок та Грааль

Існує також кілька легенд, зв'язаних з тамплієрами та Середнянським замком, які були популяризовані в репортажі журналу "Плейбой" (2006, №10) "Тамплієри, Грааль і Середнянський замок". Подаємо передрук уривків.

"Саме із старозавітним Мельхиседеком пов'язана історія виникнення Граалю. В часи найпершого ангельського повстання архангел Михаїл збив вогненним мечем з корони архангела Люцифера чудовий смарагд, осердя світотворящих сил, тим самим вилучивши у свого ворога благословення і владу творити світи. І впав цей смарагд десь посеред великої пустелі. Там і відшукав його Мельхиседек(один з найзагадковіших персонажів Старого Завіту. Первосвященик, якого звели в сан за виняткову праведність) і з нього зробив він Чашу, названу пізніше Граалем. Пізніше виникне версія, що саме з цієї Чаші пив Христос під час Таємної Вечері і саме її приніс Іосиф Арімафейський на місце розп'яття і зібрав у неї кров вмираючого Назаретянина, а потім відвіз її в якусь віддалену країну. Далі за однією з версій Грааль знаходить своє місце розташування на острові Авалон, міфічному кельтському острові, куди за переказами Фея Моргана перевезла пораненого Артура. Ще інша версія свідчить, що Грааль зберігався в замку загадкового короля-рибалки, де його бачив Парсифаль, герой лицарського роману Кретьєна де Труа. До речі, цей роман так і не був завершений. Подейкували, що ненароком розголосивши деякі езотеричні таємниці, поет був убитий розгніваними друїдами. Ще пізніше виникає версія, що Грааль знаходився на зберіганні у лицарів Ордена тамплієрів, а після знищення ордена королем Філіпом зник разом з іншими скарбами і реліквіями храмовників. І вже тамплієри поклопоталися про те, аби захований ними Грааль загубився на довгі роки.
А в Закарпатті саме й знаходився один з найвіддаленіших замків тамплієрського Ордену! Подумай сам, якщо тобі необхідно щось заховати в будинку, то чи не найправильнішим буде це зробити в найбільш запорошеному темному куті на горищі чи підвалі? Так от, область Закарпаття на початку 14-го століття й була для європейця тим самим темним кутом!...

... Наступного ранку я похмуро спостерігав з вікна свого готельного номеру, як води Ужа покривалися мурашками мжички. У холі готелю нас вже чекав Федір Шандор, наша людина в Закарпатті. Якщо він і був здивований нашою місією, то дуже вдало це приховав. Випивши каву з корицею і ваніллю, ми забралися на борт "Соломона Кейна" і слідуючи вказівкам Федора, виїхали крізь дощ до першого пункту нашого подорожі – Середнянському замку. На повороті з мукачівської траси ми бачимо пагорб кладовища з маленькою каплицею. "Тут колись стояв храм тамплієрів, - змахує в в бік горба Федір, - але сьогодні від нього не залишилося навіть фундаменту". "А звідки відомо про те, що це був саме тамплієрський храм?" - запитую я. "З документів римо-католицької церкви Угорщини, - відповідає Федір. - Але до того часу, як у Європі почала розвиватися археологія, тут вже було сільське кладовище. Тому ніхто з істориків цей горб ніколи не досліджував - це викликало б агресивне нерозуміння місцевих жителів".

Проїхавши через село, наполовину побудоване з каменів тамплієрського замку, ми зупиняємося побіля пустиря, що обрамлений заростями дикого цикорію, кропиви та залишками оборонних замкових валів, якими бродить пара селянських коней. Дощ зупиняється, ніби хтось натиснув на вимикач. Посеред пустиря підносяться руїни масивної башні-донжона, яка власне і утворювала сам замок. Кути донжона викладені світлими кам'яними квадратами, котрі дещо оживляють цю кам'яну громадину, що вросла у землю. Ми йдемо до провалу в стіні. "Колись ці стіни сягали 20-метрової висоти, - розповідає Федір, але під час антигабсбурзької війни замок був підірваний. Якусь кількість каменю розтягнули місцеві жителі, а частина, котра залишилася, триметровим шаром покриває землю усередині донжона". Я дивлюся на стіни, їхня товщина не менша двох метрів. У такій товщі можна було заховати все що завгодно. Але повинні ж були залишитися хоч якісь знаки! Немов прочитавши мої думки, Федір каже, що ще чотири роки тому в замку можнабуло побачити барельєфи із зображенням голови Медузи Горгони, а на одній зі стін навіть був видний фрагмент фрески з головою Ісуса. "Дивне поєднання", - Влад задумливо дивиться на сірі стіни. "Так, - зітхаю я, - шкода лишень, що ми цього поєднання вже ніколи не побачимо". "До речі, - говорить наш екскурсовод, - недалеко від Середнього знаходиться одне з найбільших у Європі кельтських городищ Галіш-Ловачка". "Цікаво, - задумливо бурмочу я. - Адже є версія, що ще в перших століттях нашої ери існувала таємна організація, пов'язана з культами друїдів. Саме друїди посвячені в древню кельтстку містичну традицію і створили Орден тамплієрів як офіційне прикриття своєї діяльності. "Але ми не можемо відвідати це городище, - застерігає Федір, - тому що ще в радянський час вся його територія була віддана під будівництво дач". Ми вмикаємо металодетектор, але на таких звалищах, як це, він починає шаленіти - всюди валяється іржавий дріт, пробки і голки від шпріців. Та й безглуздо намагатися що-небудь знайти серед такого шару каменю. Я проводжу металодетектором по стінах, сигнал відсутній. "Але ж тут є підвали?" - запитую я у Федора. "Так. Лиш вхід до них так і не розкопаний. Кажуть, що підземний хід пов'язував цей замок з Мукачівським і Ужгородськими замками, але в це віриться насилу. А ось те що все село стоїть на підземеллях - чиста правда. І це не просто підземелля, а скальні винні льохи". "Заховати Грааль безпосередньо пов'язаний з таїнством Євхаристії, у винному льосі - в цьому прослідковується навіть якась логіка", - посміхаюся я.
"Щоправда переважна частина цих підземель замурована, - охолоджує мій запал Федір. - Для винного виробництва така кількість льохів була просто непотрібна". Ми вирішуємо навідатися на винзавод, щоб пройтися підземеллями яким вже 900 років. Саме тут виготовлялося знамените десертне вино "Троянда Закарпаття". У символіці Пріората Сіона (таємне суспільство причетне до створення Ордена Тамплієрів) - троянда. "Троянда" і "Грааль" є синонімами. Тому коли нас пригощають цим вином, зціджуючи його прямо з величезної старої бочки, настрій у всіх урочистий, ніби на причасті. Гуляючи підземеллями ми й справді наштовхуємося на масу замурованих ходів. Куди вони ведуть, які зберігають таємниці - поки що про це не може розповісти ніхто".

Орден святого Павла

Орден святого Павла або Орден паулінів, яким дістався Середнянський замок після Тамплієрів, був заснований в 1250 році угорським блаженним Евсевієм із Грана (нині Естергом), який об'єднав в рамках нового ордена дві общини: засновану в 1215 році пейчським єпископом Варфоломеєм і общину своїх власних послідовників. У обидві общини входили ченці, що розділяли ідеали відлюдницького життя ранніх християн, тому новий орден отримав ім'я першого ченця-відлюдника — святого Павла Фівейського. У 1263 році орден отримав перший статут, який був сформований пейчським єпископом. У 1308 році Святий Престол затвердив створення ордена паулінів і новий статут, що базується на правилах св. Августина. Згодом орден отримав багато привілеїв, зокрема, він був виведений з-під єпископальної юрисдикції і швидко зростав спочатку в межах Угорщини, потім по всій Центральній Європі. Після розпаду Ордену храмівників, Середнянський замок був у володінні паулінів дуже недовго. Однак саме у цей період сягає корінням релігійна символіка місцевості (за Яковом Штернбергом), що згодом відобразиться на печатях та гербах Середнього - вівця, у передній нозі якої прапор із хрестом. Вівця з прапором - поширене релігійне зображення, яке символізує Пасху і воскресіння Ісуса Христа.

Середнянський замок у володінні Палочі

Коли новий король Угорщини Карл Роберт подарував ці землі своїм прибічникам - представникам нових магнатських родів, магнатам Другетам Середнянський замок надзвичайно припав до смаку, однак на нього вже претендував феодал Палочі. Довга безкомпромісна боротьба довжиною в ціле століття, що велася між цими кланами за володіння замком, показала зрештою, що краще той замок силою не брати - воно не піде на користь завойовнику. Палочі відвоювали замок у Другетів, але недовго ним володіли. В 1526 році в битві при Магочі, де угорські війська отримали жорстоку поразку від османських вояків, разом з королем загинув і останній Палочі чоловічої статі. На цьому рід Палочі зник назавжди.

Шляхетний рід Добо

Після цього Середнянський  замок цілком законним чином переходить у володіння шляхетського роду Добо, близьких родичів Палочі - одного з найбагатших сімейств Угорщини. Найбільш відомими представниками роду були брати Ференц - березький наджупан, та Іштван - трансільванський воєвода, національний герой Угорщини, що в час турецької експансії очолив героїчну оборону Егера. У 1552 році його купка героїв (всього 1935 чоловік) тримала облогу 120 тисячної армії Алі-паші впродовж 38 днів. Після цієї перемоги король Угорщини за відважність відпустив йому у власність кілька тисяч полонених турків, котрих героїчні брати й використали для ремонту та укріплення Середнянського замку, а також для розширення і видовбування славнозвісних середнянських підвалів. Угорська історія та література, героєм которої брати Добо фігурують часто, розповідає, що обидва Добо були не тільки хоробрими воїнами, а ще й скупідомами, надзвичайно жадібними до грошей. Їхня нездорова потреба у наживі була загальновідомою в 16 столітті в усьому угорському королівстві. Петер Борнеміса, угорський хроніст, письменник і історик тих часів у своєму романі Ördögi kísírtetek сім'ю Добо згадує як абсолютно ненаситних людей, що заради господарської наживи і здобуття нових земель жорстоко розправлялися з сусідами, конкурентами і часто-густо торгували з Польщею оминаючи навіть королівські таможні та королівське мито. Основне багатство сімейство Добо набуло саме завдяки торгівлі вином, в чому середнянські вина звісно відіграли далеко не останню роль. Культура винного виробництва в Середньому була розвинена ще задовго до того як Добо заволоділи цими землями. "Нариси історії Закарпаття" пишуть, що у другій половині ХІІІ століття Середнє вже входило у перелік сіл, де проводилися спеціалізовані ярмарки по продажу вина: "Великі спеціалізовані ярмарки відбувалися не тільки в містах, а й у великих селах. Відомі далеко за межами Закарпаття були спецвалізовані ярмарки по продажу вина в с. Кострино, Королево і Середнє... Королівськими грамотами охоронялися ярмарки від конкуренції збоку купців великих міст Угорщини та сусідніх країн. Чужі вина, наприклад, заборонялося продавати на ярмарках до тих пір, доки не було продано вино місцевого виробництва" (с. 70)

 

Справа Тегенєї

В 50-60х роках сусіди з боку Унгського маєтку - сімейство Тегенєї - звинуватили Добо в насиллі і шантажі, через що суд присудив братам повну конфіскацію майна і живності. Король Фердинанд І однак помилував їх з умовою, що протягом року вони відшкодують Томашу Тегенєї усі моральні і матеріальні збитки. Заклятий ворог Добо, інший сусід Габор Перені, який теж з давніх пір предендував на величезну спадщину Палочі, тим часом намовив Тегенєїв, щоб ті доручили йому опікунство у цій справі. Відповідно справа затягнулася і призвела до непоправних подій у житті Іштвана Добо й пізніше увійшла в угорські аннали як справа Тегенєї (Tegenyei-ügy). За час поки Тегенєї, Добо та Перені судилися, Король Фердинанд І помер, а його син король Мікша не ставився до братів Добо так само добре як його батько і засадив Іштвана до тюрми. Після звільнення звідти Добо дуже довго нікуди не виїжджав зі свої земель, навіть державні збори не відвідував, допоки його в 1569 році обманом не виманили на Позоньські збори і там, звинувативши у державній зраді, знову не заарештували. Так Іштван Добо став в'язнем Позоньского замку на довгі роки.

Пізніше з'ясувалося, що звинувачення було сфабриковане завдяки неправдивим свідченням попа Іштвана Кендерешші, однак Добо не звільнили з ув'язнення, оскільки це могло кинути тінь на справедливість рішень короля. Старого, хворого і немічного Іштвана звільнили з ув'язнення аж у 1572 році, він повернувся в Середнянський замок і невдовзі помер. І хоч тіло його поховане в сімейному маєтку (нині словацьке село Доборуське), однак подейкують, що за його власним проханням, серце його поховали в землі Середнянського замку.

В наступні кілька десятиліть замок і далі належав сімейству Добо, однак після смерті Ференца, сина Іштвана Добо, не залишилося жодного прямого нащадка, якому би могли законно перейти землі і багатства. Цим одразу по смерті Ференца скористалася Спішська державна казначейська палата (Szepesi Kamara) і чи не тим же днем її люди конфіскували усе рухоме майно з усіх маєтків. Тільки з Середнього та Пряшева було вивезено бочками і скринями 22 тисячі золота, 19 тисяч таллерів і 77 тисяч форінтів, - пише в своїй статті A Ruszkai Dobó család Ласло Зубанич

Ракоці

Згодом землі в різні роки належали різним непрямим нащадкам Добо, котрі виходили заміж і женилися на представниках сусідніх угорських родів. Зрештою на початку 17 століття дві сестри Лорантфі Жужанна і Марія, теж непрямі нащадки Добо, зв'язали свої життя із найвпливовішими сусідами - сімейством Ракоці. Жужанна Лорантфі зрештою стала прабабкою славнозвісного Ференца ІІ Ракоці. Їм же перейшли в спадок землі, в число яких трапило й Середнє разом із замком.

Під час усіх феодальних міжусобиць і сутичок  замок поступово руйнується, ремонтні роботи ніхто не проводить, в ньому ніхто не проживає, оскільки архаїчна  непривітна кам'яна громада вже не відповідає життєвому стилю дворян 18 століття. Під час Визвольної війни угорського народу під керівництвом Ференца Ракоці (1703-1711 років) замок ще відіграє певну стратегічну роль, оскільки війна, звісно, залучила й Середнє. І саме в цю війну замку було нанесено найбільших ушкоджень.

Після поразки визвольної війни пройшов перерозподіл феодальних володінь. Значна частина володінь противників Габсбургів була конфіскована. Захоплюючи землі повсталих, австрійські власті створювали великі латифундистські землеволодіння і передавали їх новим господарям. Землі на яких стояв Середняньский замок і саме село дісталися частково барону Перені, а частково графу Баркоці, котрі не бажали вкладати гроші у відновлення понищених під час війни земель і замку. Тим часом австрійські власті вдавалися до масових репресивних заходів проти учасників визвольної війни в Закарпатті. Карали чоловіків і жінок, дітей і старих. Деякі села були просто стерті з лиця землі, а люди, які залишилися живими, змушені були ховатися в горах і навколишніх лісах. Перепис 1720 року свідчить, що село Середнє пустує а замок лежить у руїнах.

Використана література:

• Дмитрий Поп, Иван Поп: Замки Подкарпатской Руси
• П.Сова: Архитектурные памятники Закарпатья. Ужгород, 1961
• о. Степан Пап: Історія Закарпаття в 3 т. Івано-Франківськ, 2002
• Нариси історії Закарпаття. Ужгород, 1993
• Deschmann Alajos: Kárpátalja műemlékei. Bp. 1990
• Угорський інтернет-журнал "Történelem mindenkinek", стаття "Dobó István másik arca", в 4 частинах