Нове відео

Печаті і герби Великоберезнянського і Міжгірського районів: Великий Березний, Малий Березний, Люта, Міжгір'я, Присліп

Автор: Яків Штернберг, професор УжДУ.

В цьому нарисі про герби міст та містечок Закарпаття ми розглянемо емблематику двох гірських районів, у яких нема багато великих населених пунктів. Єдине містечко, що склалося історично, — нинішній районний центр, селище міського типу Великий Березний. Водночас ми представимо читачам емблему другого за кількістю жителів населеного пункту Великоберезнянщини — Лютої та Малого Березного, відомого своїм монастирем.

Центром Міжгірщини, що склався історично, є однойменний районний центр (до 1953 року Волове). На жаль, архів Марамороського комітату, до якого входив нинішній Міжгірський район, знаходи¬ться в місті Сігет, через що був нам недоступний. Тому нам не вдалося виявити емблеми таких значних населених пунктів Міжгірщини, як Колочава і Пилипець. Ми змушені обмежитися представленням емблеми районного центру, а також знайденої в Будапештському архіві печаті невеликого гірського села Прислопа.

 

Із емблематики Великоберезнянського і Міжгірського районів: Великий Березний, Малий Березний, Люта, Міжгір'я, Присліп

ВЕЛИКИЙ БЕРЕЗНИЙ

Перша згадка поселення, названого від берези, припадає на 1409 рік, коли кенез (староста) Бонча притягнув винного за якийсь злочин до відповідальності і над ним відбувся суд. У державному податковому списку за 1427 рік йдеться про те, що Великий Березний належить до володінь Ужгородської домінії графів Другетів. Згідно урбарію 1691 року теперішній район (центр і навколишні села) на правах округу входив у 4-ий дисткрит Ужгородської домінії графа Берчені, спадкоємця Другетів.

Станом на 1427 рік тут налічувалося 33 селянські двори, тобто приблизно 150 душ. За урбаріальним переписом 1791 року у селі 80 кріпацьких сімей з наділом і 70 безземельних желерів. Жителі Березнянщини брали активну участь у визвольній війні 1703 - 1711 років. Загони повстанців під керівництвом Івана Беци, що спустилися з гір, у вересні 1703 року взяли в облогу Ужгородську фортецю.

За переписом 1751 року, в селі 40 дворів і більше 200 жителів. 12 квітня 1770 року Великий Березний здобув статус містечка і зв'язане з цим право проводити великі ярмарки, куди стікався народ з обох боків Карпат. Станом на 1825 рік тут 126 будинків і 1309 жителів. За Географічним словником Угорщини, станом на 1839 рік тут 1216 душ, із них 750 греко-католиків, 300 римо-католиків, тобто угорців і німців, і 160 євреїв.

З відкриттям ділянки залізниці Ужгород - Великий Березний і будівництвом лінії до Ужка спостерігається інтенсивне зростання населення Великого Березного. Напередодні першої світової війни тут уже близько 3000 жителів. Ще через 30 років (у 1944 році) у 547 будинках тут мешкали 4032 чоловіка. Станом на 1880 рік у селищі міського типу (із 1947 року) кількість жителів становила 6200 душ.

Уродженцем Великого Березного був відомий скульптор Єден Самовольський (1878 - 1914 pp.), чиї пам'ятники були встановлені в Ужгороді, Кошіце, Будапешті. У нинішньому районному центрі народився також графік- карикатурист, співробітник ряду будапештських газет Атанас Гомічков (1854 - 1916). Уродженцями села Ставне є відомі діячі культури краю лінгвіст і журналіст Іван Раковський (1815 -1871 pp.) і літературознавець та публіцист Кирило Сабов (1838 - 1914 pp.).

На печаті Великого Березного першої половини XIX століття в обрамленні лаврового вінка герб Угорщини. Напис угорською мовою: «Печать міста Великий Березний».

МАЛИЙ БЕРЕЗНИЙ І ЛЮТА

Малий Березний вперше згадується в документах місцевого монастиря. У цей монастир стікалися люди з обох боків Карпат. Поряд з Мукачівським, Імстичівським, Грушівським та іншими монастирями краю цей монастир відіграв значну роль у релігійному житті регіону. За даними 1825 року у 85 будинках тут проживало 787 душ. Географічний словник Угорщини станом на 1837 рік називає цифру 745 жителів, з яких 701 — греко-католик, З0 — римо-католиків і 20 — євреї. Через 100 з лишиім років, у 1944 році, тут налічується 210 будинків і 1066 жителів. Станом на 1980 рік у Малому Березному 1623 жителі.

На печаті села першої половини XIX століття примітивний малюнок головної примітності села — монастиря. Латинський напис гласить: «Печать Малого Березного».

Люта згадується як село, що належало Ужгородській домінії Другетів, у 1599 році. Його жителі займалися скотарством, полюванням, лісовим промислом, сільським господарством. Наприкінці XVII століття тут усього 37 дворів, тобто приблизно 150 жителів. Через 125 років (1825 рік) проживало у 161 будинку вже 1195 чоловік. Географічний словник Угорщини станом на 1837 рік зафіксував 1230 чбловік, за винятком 4 римо-католиків і 16 євреїв, усі греко-католики. Наприкінці XIX століття в Лютій уже 2807 жителів. У 1944 році в селі і присілках у 632 будинках проживало 4056 чоловік. У 1980 році на території, підпорядкованій сільраді, — 3105 чоловік.

Зображуваний на печаті першої половини XIX сто¬ліття, так само, як і на емблемі Рахова, олень, — одна із улюблених тварин у геральдиці. Ця емблема символізує багату фауну регіону, втілення благородства, боротьбу зі злом. Напис угорською мовою: «Поселення Люта».

МІЖГІР'Я І ПРИСЛІП

Герб ВоловогоМіжгір'я (до 1953 року — Волове) вперше згадується в документі 1415 року під угорською назвою Укурмезев (Волове Поле). У перепису місцевостей Угорщини (1773 року) вперше зафіксовано східнослов'янську його назву - Валава.

За переказом, село одержало назву у зв'язку з тим, що жителі сіл Сойми і Вучкове, що виникли раніше, випасали тут худобу, зокрема волів. На околиці села - буйні гірські пасовища, населення займалося також полюванням, рибальством, землеробством. Наприкінці XVI століття (1600 р.) тут налічувалися всього 34 селянські двори, приблизно 150 душ. Через століття у селі вже 87 дворів. Ще через 125 років (1825 років) у Воловому 264 будинки, 1655 жителів. У Географічному словнику Угорщини зазначається, що в 1837 році разом із присілками тут проживало 2203 чоловіка, а в самому Воловому було 1195 жителів. Із них 20 іудеїв, решта сповідували греко-католицьку релігію.

Відповідно до перепису 1900 року в селі 2936 жителів. З них 750 чоловік були зайняті в сільському господарстві, 59 — ремісництві, 12 — торгівлі тощо. Була 543 будинки, із них 5 — цегляні, решта - дерев'яні. На цей час село вже центр округу, тут знаходилися окружний начальник, нотарське управління. У 1944 році у Воловому і його присілках налічувалося 1891 будинок і 7620 жителів.

Волове - батьківщина великого поета краю Василя Гренджі - Донського (1897 - 1974 pp.), іменем якого тут названо вулицю. У Міжгір'ї жив і творив уродженець Верхнього Студеного, відомий поет Олекса Янчик (1931 - 1973 pp.), який передчасно пішов  із життя.

На печаті Волового 50-х років ХІХ століття зображено вола і шестикутну зірку. Примітністю цієї печаті є напис кирилицею «Печать села Волового». Ми виявили всього дві печаті XIX століття з написами кирилицею - Зарічева Перечинського району і Волового. Репродукція печаті була підготовлена для гербівника Угорщини, та разом з іншими печатями і гербами вона не ввійшла у це видання і збереглася у Національному архіві Угорщини.

Розташоване в гірській місцевості у верхів'ях ріки Майданки село Присліп згадується в документі 1392 року. Потім настає перерва, і лише в 1646 році знову зустрічається ця назва. Присліп славиться церковними іконами, виконаними народними майстрами. На печаті 1842 року - примітивний малюнок, на якому зображено гірського козла, що стоїть на задніх ногах, який зустрічається і на гербі Марамороського комітету. Напис угорською мовою: «Печать поселення Присліп. 1842».

Із публікацій в газеті "НЗ", 1991


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити

Нові оголошення

Нове у КОЛИБІ

Слово дня

Мольфар

М МОЛЬФАР (іноді Мольфей) — в культурі гуцулів так називають наділену надприродними здібностями людину, на зразок ворожія, чарівника або народного мага. Як вважають місцеві жителі мольфари бувають добрі або злі. Для лікування людей, та керування силами природи (наприклад, хмарами) мольфари використовують замовляння, спеціальні пристрої та трави.