Печаті приміських сіл Мукачева:

Автор: Яків Штернберг, професор УжДУ.

 

Важливою особливістю Мукачева є те, що воно розвивалося і зрсстало в органічній єдності з навколишніми селами. У цих приміських поселеннях часто розміщувалися мануфактурні підприємства. Автор книги «Топографічний, географічний, історичний та статистичний опис Мукачева й Мукачівської фортеці», що вийшла в 1836 році, реформатський проповідник Йожеф Балайті в окремих главах своєї роботи розповів про такі примітності міста як фортеця, монастир, пивоварний завод, залізобетонні заводи, інші об'єкти, розташовані за межами міста. Ці приміські села, що мали свою самостійну адміністрацію, злилися з Великим Мукачевом, і про їхню колишню самостійність розповідають хіба що печаті із зображенням сільських емблем.

 


ЕМБЛЕМИ ОРОСВИГОВА І ПІДМОНАСТИР'Я

Оросвигово розкинулось навпроти Мукачева, на правому березі ріки Латориця. З містом воно свого часу зв'язувалося мостом, що його згадуваний вище Балайті також зараховував до примітностей Мукачева. У старих документах село називалося Оросфалу, Оросварош (Руське село. Руське місто), що свідчить про те, що тут мешкали русини - українці. Наприкінці XIV століття село рахується серед тих населених пунктів, шо були подаровані князю Феодору Корятовичу. Оросвигово було зобов'язане віддавати десяту частину врожаю і, крім того, 10 свиней монастирю. За переписом 1649 року, проведеним за вказівкою тогочасного власника долини Дєрдя Ракоці ІІ, тут налічувалося 59 кріпаків, крім того, 126 голів рогатої худоби, 90 свиней і 44 пасіки. Старостою був Іван (Янош) Бреза, потім Михайло Поч. Крім перелічених, тут мешкав 1 мисливець, 2 виготівники цегли, 2 рибалки, І садівник і 1 скляр. Усі вони служили в фортеці.

За описом 1839 року, «Оросвег (буквальний переклад — Руський кінець— Я. Ш.) руське село в Березькому комітаті навпроти Мукачева, на правому березі Латориці. 16 чоловік греко-католицького і 10 — іудейського віросповідання. Греко-католицька парохіальна церква. Поміщик граф Шенборн». Через сорок років, у 1879 році, у 123 будинках села мешкало 946 чоловік. Станом на 1944 рік у селі було 479 будинків і 2905 жителів. -

Оросвигово — батьківщина видатного полеміста, борця проти унії Михайла Андрелли Оросвигівського (1637 — 1716), який був продовжувачем традицій видатного українського полеміста Івана Вишенського.

На печаті Оросвигова зображені дві риби, що пливуть у різні сторони. Риби найчастіше фігурують на сільських печатях краю. Це зображення свідчить про рибні багатства Латориці, на березі якої розкинулося село. На жаль, сажевий відтиск печаті в колекції обласного краєзнавчого музею низької якості. На реконструйованому зображенні риби значно крупніші, ніж на відтиску. Напис угорською мовою: «Печать поселення Оросвигово».

Сусіднє з Оросвиговом село Підмонастир, у якому розташований найбільший на Закарпатті монастир, заснований наприкінці XIV століття русько - литовським князем Феодором Корятовичем. Монахи, що оселилися тут, ігумени, єпископи (монастир протягом тривалого часу був їх резиденцією), відіграли значну роль у збереженні національних традицій, куль¬тури і мови русино - українського населення краю. Аж до 60-х років XVII століття монастир Святого Николая містився в в скромній дерев'яній будівлі. У 1661 році, коли єпископом був Іван Зейкан (родом з Імстичева), було зведено кам'яну споруду монастиря, про що говориться в одній із перших пам'яток русинської літератури, датованій «року 1661 мая 13»:

Феодор Коріятович

князем был.

За отпущение грехов

монастыр зробил.

Деревяна церков от веку застала,

А теразнейшего року 1661 каменная стала.

Ця споруда збереглася до 1823 року і стояла поряд з монументальною будівлею монастиря, зведеною в 1766 — 1773 роках. Кошти на його будівництво дав син багатого мукачівського купця Дмитро Рац (1710 - 1782), керуючого маєтками графа Шандора Каролі, обдарованого великим даром за те, що підписав мирний договір, який поклав край повстанню 1703 -1711 років. У 1798—1804 роках стараннями ігумена Іоанна Базиловича (першого історика краю), була зведена нинішня монастирська церква.

Жителі Підмонастиря виконували повинності на користь монастиря, якому належали обширні володіння. За описом 1839 року, в Підмонастирі проживало 189 чоловік. Через сорок років тут у 40 будинках мешкали 191 чоловік греко-католицького, 23 — римо-католицького і 10 — іудейського віросповідання. Станом на 1944 рік у Підмонастирі налічувалося 62 будинки і 348 жителів.

Малюнок печаті села зроблений за правилами традиційної геральдики. Всередині зображено дворянську корону, обрамлену вінком із дубового листя. Зверху голуб, «один з найдревніших - символів і емблем людства, які мають різні значення». (Див. В. Похлебкин. Международная символика и эмблематика. (Опыт словаря. М., 1989). У цьому контексті голуб виступає як релігійний символ «святого духа» і становить смисловий центр емблеми.

Як православна, так і католицька церква виходили з того, що білий колір голубів — це «ангельський колір», а «їхня здатність не лише летіти високо в небо і далеко за межі маленьких держав, а й повертатися до свого господаря, були витлумачені, як «божественні...». (Там же). Угорський напис на печаті гласить: «Печать поселення Клаштромаля (Підмонастир)».

ЕМБЛЕМИ ПАЛАНКА І ПІДГОРОДА

Невеличке село Паланок безпосередньо під фортецею виникло після придушення визвольної війни 1703 - 1711 pоків. Тут оселялися солдати австрійської армії, що закінчили службу, а згодом колоністи із Баварії, так звані шваби. Жителі Паланка і до сьогодні розмовляють швабським діалектом німецької мови. У 1944 році в Паланку було 245 будинків і 1053 жителі.

Кам'яні споруди розташованої тут фортеці стали будуватися наприкінці XIV — початку XV століть Феодором Корятовичем. У 1685 -1688 pоках під час першого повстання куруців оборону фортеці очолила легендарна Ілона Зріні, вдова власника домінії Ференца Ракоці І, що вийшла згодом заміж за ватажка повстанців Імре Текелі. Під час визвольної війни 1703 - 1711 pоків Мукачівська фортеця послужила важливим опорним пунктом повстанців, на чолі яких стояв син Ілони Ференц Ракоці II. До останнього оборонявся гарнізон фортеці і під час революції 1748—1749 pp.

В 1790-х роках тут була і в'язниця, де сиділи й політичні злочинці.

Шандор Петефі, що відвідав фортецю в 1847 році, написав тут вірш «У Мукачівському замку», в якому поет запитує:

Тут, піднятий Ілоною Зріні,

Червон-прапор волі майорів?

І ось відповідь:

О, твердиня лицарів

свободи,

Стала, бач, оселею рабів.

(Переклад Ю. Шкробинця).

Наприкінці XIX століття тюрма у замку була ліквідована, і сюди знову поселили військову частину. У наші дні тут розташувався Мукачівський музей, здійснюється реставрація замку. На печаті Паланка напис німецькою мовою: «Община при фортеці Паланк 1720».

Село Підгород також виникло в XVIII столітті, у ньому також оселялися солдати, що закінчили службу. Однак, на відміну від Паланка, тут населення було змішане. Станом на 1839 рік тут налічувалося 309 жителів. Через 40 років у 1879 році їх чисельність становила 461 чоловік, із них — 264 греко-католицького, 163 — римо-католицького і 34 — іудейського віросповідання. У 1944 році у селі було 245 будинків і 1503 жителі.

На печаті 1844 року стилізоване зображення фортеці, що височіє над селом. Напис угорською мовою: «Печать поселення Вараля. 1844».

ЕМБЛЕМА ПІДГОРЯН

Перша згадка про село зустрічається в латинському тексті 1389 року у формі Похран. Трохи пізніше фігурує в списку сіл, подарованих Феодору Корятовичу. Його дружина, за переказом, на горі Сарха заснувала монастир, сліди якого були видні у минулому столітті.

У 1691 році Підгоряни, Кольчино і Репеде становили єдину господарську одиницю, на чолі якої стояв якийсь Петро Наливайко. У селі проживало тоді всього 26 кріпацьких сімей, не було в ньому ні церкви, ні попа. Майно його мешканців обмежувалося 4 коровами, 2 волами і 1 конем. Шенборни, що стали власниками домінії в 1726 році, через два роки вперше почали тут варити пиво, виробництво якого відтоді тут не припиняється. У 1788 — 1790 роках були зведені будівлі для суконної мануфактури, продукція якої вивозилася за межі Угорщини. У 1811 році замість переправи появляється міст із металевих конструкцій через Латорицю, господарі домінії одержують право стягувати мито з кожного проїжджого. Тут, перед мостом, 22 квітня 1849 року австрійські війська, що прийшли з Галичини, зробили спробу переправитися через ріку з тим, щоб захопити фортецю. Гармати революційних військ, встановлені на пагорбі, над рікою, перешкодили переправі, і цісарські війська були змушені повернутися на вихідні позиції. На пам'ять про цю подію тут встановлено обеліск, напис на якому був недавно відновлений.

За описом 1839 року в «Руському селі» Підгорянах числився пивоварний і галуновий заводи, лісосклад, міст із пунктом по стягуванню мита. Про кількість мешканців свідчать дані 1879 року: у 107 будинках проживало тут тоді 676 чоловік. Станом на 1944 рік у селі налічувалося 289 будинків і 2062 жителі.

Печать 1844 року зображує виноградний кущ з багатими плодами. Виноград у геральдиці — символ багатства, добробуту. Напис угорською мовою: «Печать поселення Подгерінг. 1844».

ЕМБЛЕМИ ШЕЛЕСТОВА І ФРІДЄШОВА

На околиці Шелестова — ліс, що називається Городищем, де зберігалися сліди земляних укріплень. У долині, де розташоване село, у XVII столітті виробляли скло і плавили залізо, виготовляючи з нього примітивне сільськогосподарське знаряддя. На 1699 рік виробництво скла припинилося, та залізопереробна мануфактура розширювалася. У 1703—1711 pоках тут виготовлялася зброя для повстанців-куруців.

У 1738 — 1743 роках від епідемії чуми вимерли майже всі жителі села, і після цього сюди приїхали робітники із Словаччини і Чехії.

За описом географічних пунктів Угорщини, «Селашто — руське село на північ від Мукачева на відстані однієї версти (8 км — Я. Ш.). 299 греко-католиків і 7 чоловік євангелійського віросповідання. Греко-католицька парохіальна церква. Ведеться виплавка заліза, діють хороший завод по його переробці, два водяні млини, навколо красиві дубові і букові ліси. Поміщик граф Шенборн». За даними на 1879 рік, у селі в 71 будинку проживало 447 душ, і це свідчить про те, що робітники, зайняті на виробництві, жили більш скупчено, ніж в інших селах. Таке ж явище спостерігається в Фрідєшові, де в 52-х будинках налічувався 321 мешканець.

Справжнім шедевром закарпатської дерев'яної архітектури є Шелестівська церква, що нині знаходиться на території музею під відкритим небом в Ужгороді. Розквіт залізопереробних заводів у Шелестові й Фрідєшові спостерігається у 20—70-х роках XIX століття, коли увійшли в ужиток художні вироби із чавуну. Фотографічні репродукції цих виробів (понад 60 ілюстрацій), вміщені в книзі угорського мистецтвознавця Ласло Пустаї (1978 рік) свідчать про художню цінність цих виробів.

У 1842 році мукачівські металісти були удостоєні золотої медалі Угорського промислового товариства. Особливою витонченістю відзначалися предмети, виготовлені за моделями скульптора Андраша Шосселя (1823 — 1874), уродженця Тур'їх Реміт. Справжніми шедеврами чавунного литва є невеликі погруддя Шандора Петефі, Лайоша Кошута та інших історичних діячів.

На печаті Шелестова 1844 року зображено жеребця, який скаче. Малюнок відзначається високою художністю. Можна припустити, що він був виконаний чеським скульптором Вілашеком, попередником Андраша Шосселя на посаді модельєра.. Напис угорською мовою; «Печать поселення Шелестова. 1844».

Незвичною є печать Фрідєшова кінця XIX століття, яка повністю відходить від канонів класичної геральдики. На малюнку без щита чи рамки зображені схрещені молот і кувалда, а внизу иапис угорською мовою: «Печать поселення Фрідєшова».

Із публікацій газети "НЗ", 1991

 


Коментарі  

 
# Печаті приміських сіл МукачеваВолодимир Панченко 15.08.2013, 21:34
Невелике доповнення до теми.

1904 року Міністерство внутрішніх справ Угорщини офіційно затвердило нові печатки для Підмонастиря й Паланка. Емблеми на печатках практично повторювали давніші сюжети: у Підмонастиря - на блакитному тлі зубчаста корона, обрамлена вінком, на якій сидить голуб; у Паланка - на блакитному тлі св. мучениця Софія, біля ніг якої меч, а поряд - поставлені навхрест якір і хрест, під якими серце (символи віри, надії й любові). Написи на печатках стандартні: у Підмонастиря - "BEREG VARMEGYE. KLASTROMALYA KOZSEG. 1904", у Паланка - "BEREG VARMEGYE. VARPALANKA KOZSEG. 1904".

З повагою Володимир Панченко, кандидат історичних наук, м. Київ.
 

Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити