Герби містечок Берегівщини: Вари, Береги, Косонь, Кідьош

Автор: Яків Штернберг, професор УжДУ.

У радіусі приблизно 25 км із центром у Берегові розташовані три містечка - Вари (Варієво), Нодь Берег (Великий Берег) і Касонь (Косино). Ці населені пункти, і особливо два перші, у минулому були серйозними суперниками нинішнього районного центру. Однак історичні умови склалися так, що Берегово стало центром тяжіння цього регіону, «столицею» обширного комітату. Причому в міру зростання Берегова занепадали містечка, які оточували його, втрачали свою роль торгових і частково ремісничих центрів. Їхнє відставання було обумовлено й тим, що ширококолійна залізниця оминула ці містечка, до того ж після першої світової війни Вари і Касонь опинилися біля самого державного кордону. Злет і падіння цих містечок відображені і в їхній емблематиці.

 

ВАРИ

Герб і печать, село Вари, ВарієвоВари, що знаходяться за 11 кілометрів від районного центру, відіграли значну роль у розвитку регіону. Вони розкинулися на місці злиття Боржави і Тиси, де стояла древня фортеця із слов'янською назвою Боржава, земляні вали якої добре збереглися і до сьогодні на околиці села. Боржава в XI - на початку XIII століть була центром однойменного комітату, який згодом одержав назву Березького. У 1241 році під час монгольського нашестя Боржава була розорена, а населений пункт став називатися Вари, від угорського слова "вар" - фортеця. Село з назвою Боржава знаходиться на відстані 3 км від Варів. Вари, що були королівським володінням, порівняно рано, в 1354 році одержали від королеви Єлизавети статус міста, причому їм були надані привілеї королівського міста, такі ж, які одержала Буда, нинішній Будапешт. Ці привілеї згодом були підтверджені в 1525, 1550, 1620, 1659 роках. Жителі «міста» одержали право володіння землями і лісами, на самоуправління і суд, володіння млином тощо.

Наприкінці XIV століття власником Варів став русько-литовський князь Федір Корятович, і з цих пір «місто» стало входити до складу Мукачево-Чинадіївської домінії. Після придушення визвольної війни 1703 - 1711 pоків хазяями домінії стали Шенборни, які не визнавали міських привілеїв Варів, що після цього занепали.

У XVII - XVIII століттях жителі Варів займалися не лише сільським господарством, а й ремеслами. У 1648 році серед мешканців містечка із 265 жителів 21 був ремісником. У 1676 році був наданий привілей цеху чоботарів, згодом - шевцям, кушнірам, слюсарям.

У 1839 році у Варах, налічувалося 2164 жителі, із них 2140 кальвіністського віросповідання. На 1880 рік кількість населення зменшилася і становила всього 1948 душ, які проживали в 473 будинках. У подальшому спостерігалося повільне зростання: у 1900 році тут у 523 будинках проживало 2475 чоловік. Станом на 1979 рік населення Варів становило 3029 чо-ловік.

Перша датована печать Варів - із 1659 року. На ній нагрудний портрет імператора Австрії Леопольда І (1657 - 1705), обвитий лавровим вінком і увінчаний дворянською короною. Цікаво зазначити, що, розміщуючи на своїй печаті портрет Леопольда І, а згодом і на гербі, саме жителі Варів згодом (в 1703 році) були застрільниками повстання проти імператорської влади, що тривала 8 років, у ході якого Угорщина фактично добилася незалежності від Відня.

Печать 1659 року збереглася в трьох варіантах, на них той же напис латинською мовою «Sigllum oppidi Vary. 1659» (Печать містечка Вари. 1659). На одній із печатей 1659 року, описаній Тивадаром Легоцьким, - вінок, що обвиває портрет, тримають два леви.

У 1844 році з'являється нова печать із тим же імператорським портретом, проте напис уже угорською мовою: «Печать вільного міста Вари. 1844». Печать 1659 року, точніше її варіант з левами, послужила основою для герба Варів кінця XIX століття. На ньому

портрет імператора Австрії, вміщений у щиті, увінчаному дворянською короною. Леви-щитотримачі зображені із хвостами, закрученими вгору, і з висунутими язиками. Нижня частина щита обвита лаврами.

БЕРЕГИ

Герб села БерегиПерша згадка про Береги відноситься до 1232 року. Після монгольського нашестя поселення швидко відбудувалося і замість Боржави стало центром однойменного комітату. У документі 1397 року називається oppidum, тобто містечко. Береги розділили долю Берегова (відстань усього 8 км).

У 1566 році під час турецько-тататарського набігу 272 чоловіка було загнано в турецьку неволю, тут залишилося всього 15 сімей. У 1676 році у поселенні налічувалося 96 сімей, приблизно 400 чоловік. Поряд із сільськогосподарською діяльністю тут займалися ремеслами. У 1768 році тут зустрічаються чоботарі, гончарі, каменярі.

У 1839 році населення містечка становило 1585 чоловік,  з них 1575 - кальвіністи.   До 1880 року спостерігається скорочення населення: 1401 людина мешкала в 306 будинках. На кінець століття тут також триває повільне зростання кількості жителів. У 1900 році у 342 будинках проживало 1977 чоловік. Ремісничим турдом займалися 57, у торгівлі були зайняті 17, на транспорті - 13 чоловік. Повільне зростання населення, а за останні десятиліття його скорочення, відображають такі цифри: 1930 рік - 2447, 1969 рік - 2750, 1979 рік - 2599 жителів.

Печать села БерегиПечать Берегів належить до найстаріших містечкових і сільських печаток краю. Датується 1567 роком і зображує бичачу голову. Це голова з легенди про жителя Берегів Саса, який, за переказами, заснував Берегово. Бичача голова часто зустрічається в геральдиці, вона символізує могутність і силу.

Жителі Берегів виявилися послідовними у застосуванні цієї емблеми. На печаті 1760 року це ж зображення обвите лавровим листям з написом латинською мовою «Sigiilum oppidi Berieg. 1760» (Печать містечка Берег). На печаті 1794 року це зображення повторюється з угорським написом «Печать міста Берег. 1794». У 1824 році це зображення та напис повторюються. Нарешті, на гербі Берегів, у гербівнику 1880 року та ж бичача голова, але без тексту і дати.

 

 

КАСОНЬ

Герб і печать села КосиноКосино було засновано в XIII столітті, але перша згадка у формі «Козун» зустрічається у 1332 році, уже після монгольського нашестя. У документі 1496 року вперше назване орріdum, тобто містечко. У містечку в XVІІ-ХVІІІ століттях жили також ремісники. Станом на 1765 рік тут зустрічаються кравці, чоботарі, кушнір, столяр, коваль.

Півтора століття тому, у 1839 році, тут налічувалося 1129 жителів, серед яких було 871 кальвіністського, 127 католицького, 110 іудейського населення.

Найстаріша печать Косина, що є в нашому розпорядженні, не датована. Судячи із стилю, вона створена у XVIII столітті, на ній зображений щит німецької форми, на ньому - гілка з плодами. Щит увінчаний дворянською короною, над нею рука, що тримає три жолуді. Напис латинською мовою «Oppidum Kaszon» — «Містечко Касон».

Зовсім інший мотив на продовгуватій печаті 1814 року. Тут зображений лев, що стоїть на задніх лапах, у передній правій лапі якого меч, а в лівій — три жолуді. Напис латинською мовою Sig(illum) (Nob(illis) Opidi M(ezo) Kaszonyiensium: 1814 (Пе(чать) двор (янс) містечка М(езе) Касонь. 1814).

На новій печаті 1844 року знову інший сюжет. Щит, прикрашений наметом, на ньому виноградна лоза з чотирма гронами, над щитом меч і дворянська корона, а також рука з жолудями. Напис угорською мовою: «Печать міста Мезекасонь. 1844». Цей же малюнок зображений на печаті з гербом, затверджених у 1904 році.

ЛЕГЕНДА ПРО ПУСТЕЛЬНИКА І ГЕРБ ЗМІЇВКИ

Герб і печать села Кідьош, ЗміївкаЗміївка розташована за З км від Берегова. Це один з найменших населених пунктів району. Село підпорядковується сільській Раді в Берегах. Кількість жителів у ній не перевищує тисячі чоловік. Усе ж ми представимо герб Зміївки, оскільки виникнення його, а також заснування села зв'язані із зворушливою легендою.

Та спочатку про герб. На старій печаті 1551 року зображено щит і на ньому змія, що звивається вгору (це найстаріша серед сільських та містечкових печатей краю). Над щитом напис «Кідьош», тобто «Зміївка». Цей же мотив і напис на печаті 1837 року. Нарешті більш чіткий малюнок на представленій тут печаті з гербом, затвердженій у 1904 році.

А ось легенда: «У далекому минулому берегівські гори були вкриті лісами-пущами. Якось у цій пущі оселився якийсь літній чоловік, який цілими днями молився. Одного разу він пішов ловити рибу й раптом почув дитячий плач. Це було маленьке дівчатко... Пустельник відніс дитину в хижу й назвав її Розою. Дівчинка виросла і стала струнка і гарна. Тим часом на престолі опинився Коломан (Кальман), який збирався у похід, щоб розширити свої володіння. Призначив він збір війська на околиці Берегова.

Погнавшись за пораненим оленем, один з витязів заблукав у лісах і там зустрів Розу. Молодий лицар, зачарований красою Рози, щодня почав бувати у хижі пустельника. А коли настав час рушати в похід, витязь наважився посватати дівчину, на що старий дав згоду. Але доля розпорядилася інакше. Коли Роза збирала в лісі малину, її вкусила гадюка; і дівчина померла. Повернувся з походу наречений Рози, але старий зміг показати йому лише могилу. Глибока туга огорнула лицаря, і він попросив дозволу залишитися з ним, щоб не розлучатися з могилою, на що пустельник пристав. Але горе підірвало сили старого. Відчуваючи наближення смерті, він відкрив свою таємницю. Старий розповів, що він - король Соломон, син короля Андрія від Анастасії Ярославни, дочки князя Ярослава Мудрого, який утратив у 1074 році угорський трон, і вирішив піти до скиту, щоб спокутувати свої гріхи – пролиту в міжусобних війнах кров.

Тут ми зупинимося, щоб співставити легенду з деякими фактами. Київська княжна, що вийшла заміж за короля Угорщини Андрія І, котрий виховувався при київському великокняжому дворі, у 1062 році стала вдовицею, і престол зайняв брат короля Бела І, Після його смерті в 1063 році Анастасія доклала всіх зусиль, щоб внук Ярослава, правнук святого Володимира, зайняв угорський престол. Вона цього досягла, та з умовою, що Соломон житиме в мирі й злагоді з трьома синами Бели.

Поки син був малолітнім і правила мати, країна жила в мирі й спокої, та коли влада перейшла до Соломона, почалися міжусобиці. Анастасія, долаючи материнський інстинкт і ставлячи понад усе державні інтереси, засуджувала вчинки сина, а той підняв руку на рідну матір. Він був скинутий з престолу в 1074 році. Спочатку він намагався силою повернути престол, ввергаючи Угорщину у вир анархії, потім тинявся по різних містах країни. Не одна закарпатська легенда розповідає про те, що він переховувався в нашому краї.

А розв'язка нашої легенди звучить так: Пустельника лицар поховав поряд з Розою, а сам залишився жити в лісі. До нього почали сходитися знедолені, і вони спільно побудували церкву й монастир, а навколо утворилося поселення яке назвали Кідьош. Кінцівка легенди відповідає дійсності: "Під час реформації народ прийняв учення Кальвина і монастир зруйнували. Але церква лишилася. Зробили її реформатською, тільки образи всі повиносили і фрески позамащували. Отак і досі стоїть ця старовинна церква, (збудована у XIII ст. — Я. Ш.) над селом на пагорбі, зберігаючи таємниці давно минулих часів». (Див. «Легенди нашого краю», Ужгород, «Карпати», 1972.)

Від Колиби: нещодавно газета "Берегово" писала: " Мурована церква у селі Кідьош знову розкрила свої таємниці. Під час ведення реставраційних робіт були знайдені фрески з ликами святих.

Щодо апсиди-каплички, то до неї в ХІV ст. добудовано готичний неф. І хоча ця будівля складається із двох різночасових частин (див. фото автора), вона не втратила своєї цільності. Усе це надає особливу ауру цій пам’ятці провінційного кам’яного зодчества ХІІ-ХІV століть. Доказом того, що ця будівля була й усипальницею, є інформація, подана в місцевій газеті „Берег”: влітку 1889 року під час проведення ремонту під підлогою апсиди знайдено поховання.

У 1991 році тодішній ключник приходу Імре Нодь розповів цікавий переказ, почутий від свого діда:

– Місцеві мешканці відкопали двері під підлогою апсиди-каплиці, але священик заборонив їм і надалі проводити роботи, тому що вхід у підземелля начебто охороняється нечистою силою…

Кліо, муза історії, жорстоко судить про історичні особи, конкретно про короля Угорщини Соломона (1063—1074). Народ у своїх легендах не такий суворий. Він готовий прощати, особливо тоді, коли людина, що скоїла злочин, усвідомлює свою провину, покаялася, спокутувавши свій гріх. І робила після цього добрі діла. Однак творці легенди, очевидно, врахували й те, що безпутний король був рідним сином київської княжни, яка залишила після себе добру пам'ять, а також те, що він був внуком і правнуком славних київських князів.

Із публікацій газети "НЗ", 1991


Коментарі  

 
# Герби містечок БерегівщиниВолодимир Панченко 15.08.2013, 21:53
Невелике доповнення до теми.

1904 року Міністерство внутрішніх справ Угорщини затвердило гербові печатки для всіх чотирьох містечок, а також для цілої низки сіл Берегівщини (тогочасних Надтисянського і Косонського округів Березького комітату). В цілому герби містечок, вміщені на печатках 1904 року, відповідають наведеним у статті описам. Кольори гербів такі: Вари - на блакитному тлі профіль цісаря Леопольда І натуральної барви; Береги - на червоному тлі чорна бичача голова зі срібними рогами (до речі, аналогічний герб на печатці мало передмістя Берегів - село Берегуйфалу); Косонь - на червоному тлі зелений кущ винограду з двома лозами й чотирма ґронами; Кідьош - на червоному тлі золотий змій, що звивається у стовп. Написи на всіх печатках стандартні: "BEREG VARMEGYE. VARI [або відповідно NAGYBEREG, MEZOKASZONY, KIGYOS] KOZSEG. 1904"
 

Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити