Герби королівських міст Марамороша: Хуст, Вишково

Автор: Яків Штернберг, професор УжДУ.

Вільні королівські міста - так називали у феодальній Угорщині населені пункти, які не підпорядковувалися комітетським властям і користувалися різними привілеями. Поселенці таких «міст» не підкорялися поміщикам, були особисто вільними тримачами землі, за яку вносили дев'ятину королю і десятину церкві. Вони обирали старосту і присяжних, які були наділені суддівськими функціями. Жителі таких населених пунктів мали право переселення в інші місця, право спорудження і експлуатації млинів, вільного полювання і рибальства. 
Після вигнання із країни татаро-монголів король Бела IV доклав багато зусиль до відбудови зруйнованих населених пунктів і надав декотрим із них міських привілеїв. У 1262 році вільним королівським містом став Севлюш. Надання такого статусу практикував і перший представник нової династії Карл Роберт (1309 - 1342), який прийшов до влади після смерті в 1301 році останнього Арпадовича короля Андрія III.

 

На початку свого правління він зіткнувся із опором магнатської, опозиції, в руках окремих олігархів опинилися цілі регіони. Після смерті в 1321 році найбільш могутнього олігарха Мате Чака новий король зумів зміцнити центральну владу. При цьому Карл Роберт прагнув опиратися на верхівки міських верств, на патріціат; надаючи їм привілеї.

Герби і печаті Хуста та Вишкова

У 1329 році статус вільних королівських міст був наданий одразу п'яти населеним пунктам у східній частині нашого краю — Хусту, Вишкову, Тячеву, Довгому Полю і Сігету, розташованим поблизу Марамороських солекопалень, які набули великого значення. При цьому Карл Роберт виходив також із того, що протягом чотирьох десятиліть (із 1281 по 1321) ця частина нашого краю входила до складу Галицько - Волинського князівства і була віддана угорському королю князем Львом Юрійовичем, як придане для доньки, що стала дружиною Карла Роберта.

Після розпаду Угорщини в результаті турецького нашестя в першій половині XVI століття Мараморош увійшов до Трансільванського князівства, залишаючись у його складі аж до кінця XVІІ століття.

На той час, точніше на XVII століття, відноситься печать марамороських королівських міст, на якій ми знаходимо емблему всіх п'яти населених пунктів. Випадок, прямо скажемо, унікальний у геральдиці і сфрагістиці, щоб на одній печаті були зображені кілька міських емблем. Ми не можемо категорично судити про герби міст Західної Європи, але щодо Центральної і Східної Європи можна сказати однозначно, що така практика не зустрічається. На щиті німецької форми домінує козел - емблема Вишкова. Цей геральдичний знак ми знаходимо на печаті Вишкова 1620 року, про який мова піде нижче. Орел у верхньому лівому кутку щита - емблема Тячева, зображена на його печаті 1608 року. Стріла, що «пронизала» орла, - емблема Хуста, а голови зубра - геральдичні знаки Сігета і Довгого Поля. На їх гербах зображено по одній голові зубра. Напис на печаті латинською мовою: «Печать п'яти привілейованих міст Марамороського комітату Вишкова, Хуста, Довгого Поля, Сігета, Тячева».

Після вигнання турків із території Угорщини Трансільванське князівство разом з Мараморошем) увійшло до складу Австрійської імперії. Проявляючи свою доброзичливість до п'яти марамороських вільних міст, імператор Австрії і одночасно король Угорщини Леопольд І із дому Габсбургів у 1701 році оновлює печать цих міст, оформивши її за правилами класичної геральдики. У центрі розправляє крила орел (Тячів), у лівому нижньому кутку дві схрещені стріли (Хуст), у правому нижньому кутку козел (Вишково), вгорі справа емблема Сігета - голова зубра з хрестом. Праворуч хреста меч, а ліворуч - шестикутна зірка. У верхній частині герба зліва голова зубра (емблема Довгого Поля), обабіч якої місяць і зірка. На щиті вгорі зображена імператорська корона. Напис на печаті угорською мовою: «Печать п'яти привілейованих королівських марамороських міст. Сігет, Довгі Поле, Тячів, Хуст, Вишково. 1701».

На основі цієї печаті в останній чверті XIX століття створено герб п'яти королівських міст. Їх емблеми розташовані в гербі в такому ж порядку, як і на печаті 1701 року. Увінчує герб угорська корона, так звана корона святого Іштвана. Напису тут нема. Кольори герба: чорний орел на сріблястому фоні, гірський козел - коричневий на сріблястому фоні. Стріли сріблястого кольору на синьому фоні. На емблемі Сігета голова зубра сріблястого кольору, хрест і зірка золотисті, меч сріблястий, а фон пурпурового кольору. Голова другого зубра чорна, місяць сріблястий, зірка золотиста.

Печаті і герби Хуста і Вишкова

Нижче окремо розглянемо герб Хуста, а також Вишкова. Про герб Тячева докладніше розповімо, коли розглядатимемо емблематику Тячівщини.

Герб Хуста

Герб Хуста XVII-XVIII ст. За А.Гречило, Ю.Савчук, I.Сварник, Герби мiст УкраiниПерша згадка про Хуст належить до 1329 року, коли місто одержало право коронного. Однак цілком очевидно, що поселення, а також фортеця існували ще раніше. Проте дата заснування населеного пункту і фортеці не встановлена. Під час селянського повстання 1514 року замок Хуст і фортеця опинилися в руках повстанців. Після розпаду угорської феодальної держави Хуст став прикордонною фортецею, ключовим місцем Трансільванського князівства. Замок не раз брали в облогу турецько-татарські полчища, війська Габсбургів і трансільванських князів. Під час визвольної війни 1703-1711 років Хуст був важливим опорним пунктом повстанців - куруців, керівники яких у жовтні 1709 року скликали тут нараду.

Важливу роль Хустська фортеця відіграла у відбитті останнього вторгнення на територію краю татаро - турецьких полчищ у 1717 році.

У 1766 році у три місця фортеці вдарила блискавка, яка влучила у порохові склади, що й призвело до зруйнування фортеці.

На початку XVIII століття Хуст - невеликий населений пункт, в якому у 1720 році налічувалося всього 70 дворів, приблизно 350-400 чоловік населення. Через 100 років, в 1828 році у Хусті налічується 449 будинків і 2610 жителів. У Географічному словнику Угорщини зазначено, що в 1839 році в місті 3109 жителів. Із них 1953 - греко-католики, 640 - римо-католики, 370 - реформати, 132 - євреї, 8 лютеран. На кінець століття (в 1900 році) v місті 1636 будинків і 8616 жителів. Із них 4161 русин-українець, 3002 угорці, 942 німці тощо. Станом на 1944 рік у місті 3720 будинків і 21118 жителів.

Хуст - значний культурний центр. З містом і його околицями були зв'язані багато видатних діячів культури краю. Сюди для продовження навчання 13-річним хлопчиною приїхав син кріпака із Золотарьова Василь Довгович (1783 - 1849), видатний поет, філософ, учений, член-кореспондент Академії наук Угорщини. Тут він провів останні роки життя, тут і похований, на жаль, місце могили не встановлено.

У селі Іза провів значну частину життя Іван Раковський (1815 - 1885), журналіст, видавець газети. Тут він і похований.

Іза - батьківщина видатного поета Дмитра Вакарова (1920 - 1945), який загинув у фашистській катівні. У таборі смерті був знищений і поет Мойсен Шпіцер (1921 - 1944). Обидва вони були учнями Петра Лінтура (1909 - 1969), уродженця села Горонда на Мукачівщині. Це був видатний учений, прекрасна людина. У роки війни Петро Лінтур - викладач Хустської гімназії. Згуртував навколо себе здібних і чесних молодих людей, які згодом у свою чергу стали літераторами, вченими.

Уродженцем Хуста був також відомий письменник Олександр Маркуш

(1891 - 1971), який видавав у 20 - 30-х роках журнал «Наш родный край». Похований у рідному місті.

Найстаріший герб Хуста - той, що зображений на гербах п'яти коронних міст. Дві стріли зображені тут на синьому фоні, а дві зірки - золотистого кольору, місяць - сріблястого. Такого ж кольору й стріли. Герб із зображенням руїн фортеці міг виникнути не раніше 1766 року, коли згоріла фортеця. Фон щита цього герба червоний. Цей же герб не лише як геральдичний знак міста, а й округу, зображений на печаті міста 20 - 30-х років з написом російською і чеською мовами.

Герб Вишкова

Герб ВишковаВишково згадується вперше в латинському документі 1273 року у формі Вішк. Припустимо, що це ім'я людини. Значну роль зіграло зведене тут укріплення, яке поряд із фортецями Хуста, Королева і Севлюша контролювало водну дорогу по Тисі, якою возили сіль із Марамороських солекопалень.

Статус привілейованого міста, одержаний у 1329 році, згодом був не раз підтверджений королями Угорщини. Однак, незважаючи на міський статус, більшість населення займалася землеробством і тваринництвом, хоч уже в XVI - XVII століттях тут були і ремісники - ковалі, шевці, кравці, гончарі, пивовари, мельники, лимарі. Значного розвитку набуло домашнє ткацтво.

У січні 1657 року у Вишкові було проведено засідання Державних зборів Трансільванії, яке скликав князь Дєрдь Ракоці II, що прибув сюди з військом, котре прямувало у Польщу. Цей виступ був погоджений із шведським королем Карлом XII і з гетьманом Богданом Хмельницьким, що також брав участь у війні проти Польщі. Однак похід закінчився поразкою. Польські війська завдали великої шкоди населеним пунктам краю, у тому числі й Вишкову. Серйозно воно постраждало також під час останнього вторгнення турецько - кримських полчищ у 1717 році.

У 1828 році в 439 будинках Вишкова проживало 2036 чоловік. Через десять років тут налічувалося 2283 жителів, з яких 1347 - реформати, 864 - греко-католики, 72 - римо-католики. На кінець століття (1900 рік) кількість населення подвоїлася - тут налічувалося 4443 чоловіка, з них 3430 угорців, 745 русинів, 256 — німців і т. д., які мешкали в 1138 будинках. Станом на 1944 рік у 1968 будинках проживало 7647 чоловік. У результаті депортації єврейського населення, а восени 1944 року - депортації угорських чоловіків у сталінські табори кількість населення навіть майже через 40 років не збільшилася порівняно з 1944 роком (у 1981 році воно становило 7600 чоловік).

На печаті села 1620 року зображено гірського козла, - виведеного крупним планом на печаті п'яти королівських міст XVII століття. Напис угорською мовою: «Місто Вишк. Ісус. 1620». Виведення імені Спасителя на печаті чи гербі - рідкісне явище. Цим жителі поселення ніби просили благословення Христа у їх многотрудному житті.

Гірський козел зображений і на гербі міста останньої третини XIX століття. Фон щита сріблястого кольору, козел - коричневого, роги - сріблястого, а пагорб - зелений.

Із публікацій газети "НЗ", 1991


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити