Герби і печаті Перечинщини: Перечин, Порошково, Дубриничі, Тур'ї Ремети, Зарічово

Автор: Яків Штернберг, професор УжДУ.

Герб Перечина. За посібником А.Гречило, Ю.Савчук, I.Сварник Герби мiст Украiни (XIV-I пол.XX ст.)У Перечинському районі, який у минулому разом з Ужгородським і Великоберезнянським районами входив до складу Ужанського комітату, нема ні міст, ні містечок у старому розумінні слова. Отже, нема гербів, окрім Перечинського, але емблематика печатей становить значний інтерес. На відміну від більшості міських і містечкових гербів, а також певної частини сільських печатей Березького комітату, виконаних професійними граверами за правилами дворянської геральдики, емблеми населених пунктів колишнього Ужанського комітату, в тому числі й Перечинщини, вирізняються безпосередністю, самобутністю, навіть певною примітивністю, що надає їм безперечної краси. Ми представимо читачеві емблеми нинішнього районного центру і двох найбільших населених пунктів району — Порошкова й Дубриничів, виділених у книзі «История городов и сел УССР. Закарпатская область», і ще трьох населених пунктів — Сімерок, Тур'їх Реміт і Зарічева, герби яких дуже своєрідні.

ЕМБЛЕМА ПЕРЕЧИНА

Перечин згадується вперше в латинському тексті 1399 року у формі Переча. У цей час село, як й інші поселення сучасних Перечинського та Великоберезнянського районів, входить до складу Ужгородської домінії Другетів. Назва села походить від слова «перечина» (перетинати). Мається на увазі перетин рік Ужа і Тур'ї. За переписом, що проводився в Ужгородській домінії 1691 року, в Перечині були 21 кріпацька сім'я з землею, 12 кріпаків безземельних желлерів, одна особа, що користувалася привілеями шляхтича, і один священик, тобто приблизно півтораста жителів.
Після поразки визвольної війни 1703—1711 рр. домінія була конфіскована від тодішнього власника Міклоша Берчені, який брав участь у визвольному русі, і Перечин разом з усією домінією став володінням державної казни.
На початку XIX століття Перечин — центр дистрикту, що включав у себе 7 навколишніх сіл. У 1819 році тут 93 двори, в яких проживали 104 сім'ї, всього 674 чоловіка. Через 10 років у поселенні налічувалося 105 дворів, 895 жителів, із них 878 греко-католиків і 17 євреїв. У географічному словнику Угорщини 1839 року про Перечин говориться так: «Руське село в Ужанському комітаті на північ від Ужгорода на відстані 2,5 версти (насправді 1,5 верст, тобто 12 кілометрів — Я. Ш.) на березі ріки Уж. 70 — римо-католиків, 759 — греко-католиків, 76 — євреїв. Греко-католицька парохіальна церква. Добувається мармур і вапняковий камінь. Надвірна контора. Землевласник — державна казна».
Печать ПеречинаСтворення в 1893 році у Перечині швейцарським акціонерним товариством Бантлін хімічного заводу по переробці букової деревини спричинило різкий стрибок у демографічній ситуації села. Цьому ж сприяло і введення в дію залізниці між Ужгородом та Великим Березним. В 1903 році в селі налічувалися 2124 жителі, із них 793 були зайняті в промисловості.
Герб ПеречинаПерша відома нам печать Перечина датується 1823 роком. На цій двоступінчастій емблемі примітивний малюнок. У верхній її частині зображено церкву і три дерева, у нижній частині — людська постать, очевидно, це робітник, зайнятий випалюванням вапна. Напис угорською мовою: «Реrecsin helseg pecset (Печать поселення Перечин) . Цей же сюжет зображений професійним гравером на печаті Перечина 1873 року. Цей малюнок готувався для монументального гербівника, що включав би до себе всі герби міст та містечок Угорщини і вибірково також печаті, очевидно, найбільш оригінальні, сіл країни. Видання готувалося до друку в 1880 році. До нього передбачалося включити понад 500 гербів і печатей.

СІМЕР

Печать СімерСелищній раді Перечина підпорядковане село Сімер, що на відстані 2—3 кілометрів від районного центру. Печать села 1857 року, вельми оригінальна, також мала ввійти у гербівник населених пунктів Угорщини 1880 року. На ній зображений віл, що несе геральдичний щит червоного кольору. Над щитом три ножі (чи ложки), ще вище лавровий вінок. Вказано також колір грунту — він зелений. Навколо напис угорською мовою: Оszimira pecs (ete) печать Старого Сіміра. 1857.
Перша згадка про село відноситься до 1551 року. У латинському тексті говориться про «поселення Земерс в Унгі». У тексті 1739 року називається Осемере (Старий Сімер), на відміну від Уй Семере (Нового Сімера), який у лексиконі населених пунктів Угорщини 1773 року фігурує також у формі Сімерки. За даними 1827 року, в Сімерах 55 будинків і 437 жителів (за винятком 16 євреїв, усі греко-католики).У географічному словнику Угорщини 1829 року кількість жителів визначається 420 чоловіками.

ЕМБЛЕМИ ПОРОШКОВА І ДУБРИНИЧІВ

Печать ПорошковаПорошково вперше зустрічається в латинському тексті 1381 року в формі Порошто. Село входило до Ужгородської домінії Другетів. За описом 1691 року, в селі 6 солтійських (користувалися привілеями), 17 желлерських (безземельних), 20 кріпацьких господарств і один священик — всього 44 господарства. За даними Лайоша Надя у праці латинською мовою 1828 року видання, в селі 118 будинків і 1022 жителі, з них 1000 — греко-католики і 22 євреї. Текст словникової частини географічного словника Угорщини. 1839 року наводимо повністю: «Поросто. Руське село в Ужанському комітеті. Церковна філія Великого Березного. 16 римо-католиків, 963 — греко-католики, 21 — єврей. Греко-католицька парохіальна церква. Багато лук і лісу. Землевласник — державна казна. Найближча пошта — Ужгород».
У 1885 — 1903 роках у Порошкові був священиком відомий діяч культури краю кінця XIX століття драматург, письменник і журналіст, уродженець с. Мартинки на Свалявщині Євген Фенцик (1844—1903). Він часто бував в Ужгороді, де видавав газету «Листок», що виходила раз на два тижні. В обласному центрі перед спорудою філармонії стоїть бюст письменника. У Порошкові, потім у Зарічеві у 20—30-х роках тривалий час учителювала чудова українська поетеса уродженка Станіславщини Марійка Підгірянка (1881 — 1963), яка залишила помітний слід у літературі краю. З Перечинщиною були зв'язані й інші діячі культури Закарпаття. Довгі роки священиком у с. Ворочево був відомий письменник і вчений Олександр Митрак (1873 — 1913). У Тур'І Бистрій народився і письменник, співець Закарпаття Василь Діянич (1925—1980).
Збереглася печать Порошкова 1857 року. На ній постать селянина в характерному вбранні того часу. В правій руці риба, найчастіше зображувана на сільських печатях краю. У лівій, піднятій руці селянина не встановлений предмет. Напис німецькою мовою: Община Тур'я Порошко.
Дубриничі згадуються вперше в латинському тексті в формі Добронч, потім у 1401 році — як Дубрич. Назва походить від слова «дуб».
У 1891 році, за описом Ужгородської домінії Другетів, тут налічувалося 54 сім'ї. Станом на 1775 рік в селі 57 дворіві 763 жителів. Через півстоліття у 103 дворах мешкало 819 чоловік, із них 800 греко-католики і 19 угорці-реформати. У географічному словнику Угорщини замітка про Дубриничі свідчить: «Руське село в Ужанському комітаті на березі Ужа, на північ від Ужгорода за чотири години ходьби. 18 чоловік сповідують римо-католицьку, 723 — греко-католицьку і 22 іудейську релігію. Греко-католицька парохіальна церква. Тут добувається глина (каолін — Я.Ш.), яка використовується у фарфоровому виробництві, вивозять її і у Відень. Землевласник — державна казна». Наприкінці XIX СТОЛІТТЯ (в 1891 р.) у Дубриничах 1200 жителів, а ще через два десятиліття (1910 рік) у селі проживало 1514 чоловік, із них 564 — були зайняті в сільському господарстві, 71 — у промисловості та ремеслі. 9 — у торгівлі, 6 — у транспорті.
Печать Дубриничів кінця XIX століття, що знаходиться в Закарпатському обласному архіві в Берегові, не має малюнка. Напис угорською мовою «Печать поселення Дубринич».

ЛИСТОНОША НА СІЛЬСЬКІЙ ПЕЧАТІ

Герб с. Тур’ї РеметиТур'ї Ремети, можна сказати, мають світову славу серед філателістів і всіх, хто цікавиться історією пошти. Тут на стіні церкви — єдиний у світі пам'ятник листоноші, відтворений на спеціальному конверті, випущеному Міністерством зв'язку СРСР. На чавунній меморіальній дошці листоноша Федір Фекета: зображений на увесь зріст, з палицею в піднятій правій руці. Тут же текст, який гласить: «В Пам'ять Приязности, Тверезности, Чесности й Послужности Посла Феодора Фекета. Помер Р(оку) Б(ожого) 1838». «Посол» Фекета пішки ходив за поштою в Ужгород. Щоб скоротити дорогу завдовжки 28 кілометрів, він ішов гірськими стежками, встигаючи за день повернутися з міста. Та якось спекотного дня він напився води із холодного джерела і занедужав. Більше вже не підвівся. Вдячні односельці увічнили його пам'ять меморіальною дошкою з барельєфом листоноші.
І ось, працюючи в Національному архіві Угорщини в Будапешті, ми із задоволенням виявили знайоме нам із пам’ятника обличчя Феодора Фекети з палицею в руці і в характерному головному уборі на печаті села Тур'ї Ремети 1846 року. Текст угорською мовою: «Печать Тур'їх Реміт Ужанського комітету. 1846».
В обласному архіві в Берегові збереглася більш рання печать села. На ній зображення частково стерте, але, судячи з усього, тут виведена черепаха — символ неквапливості, спокою і мудрості. Цю емблему змінила постать «посла» Фекети.
Вперше село згадується в латинському тексті 1551 року як «Ремете, поселення в Унгі».
Печать с. Тур’ї РеметиУ 30—40-х роках минулого століття славилася продукція невеликого чавуноливарного заводу. Його вироби були виготовлені з великим смаком і високою художністю. У 1849 році тут була відлита високо оцінена фахівцями могутня постать в півтора людського зросту Геракла, що бореться з гідрою, а також Гермеса на відпочинку. Нині обидві скульптури розміщені в саду Ужгородської фортеці. Тут же відлита меморіальна дошка Феодора Фекети. У географічному словнику Угорщини 1839 року в статті про Тур'ї Ремети говориться: «Русько-словацьке село в Ужанському комітаті на північний схід від Ужгорода на відстані 3,5 версти (28 км). 230 римо-католиків, 715 греко-католиків, 14 лютеранів, 45 євреїв. Греко-католицька парохіальна церква. Заслуговує на згадку залізоробний завод на ріці Тур, один з найбільш значних і процвітаючих в країні.
Виготовляють тут грубки, свічники, інші такого роду вироби. Тут відлито могильний пам'ятник Міхая Вітеза Чоконаї, встановлений у Дебрецені (поет, класик угорської літератури (1773—1805). Монументальний пам'ятник був встановлений у 1832 році — Я.Ш.). Землевласник — державна казна». У кінці XIX століття (1891) число жителів становило 1548 душ. Станом на 1981 рік у селищі міського типу Тур'ї Ремети жило 3500 чоловік.
Печать ВЕСІ Зарічовскія

Печать ЗарічеваТак звучить текст на печаті села Зарічево, одній із двох виявлених нами емблем краю XIX століття, напис на якій зроблено кирилицею.
Та спочатку трохи про минуле села. Перша згадка про нього відноситься до 1551 року. В латинському тексті говориться про «поселення Заріча в Унгі». Назва походить від того, що село — за рікою Уж. У 1828 році тут мешкало 1243 чоловіка греко-католицького і 17 — іудейського віросповідання. За географічним словником 1839 року перших налічувалося 1206, а других — 25. У 1891 році в селі 1502 жителі, а через 90 років — у 1981 — 2253.
На печаті села зображено церкву (треба гадати, що це церква села), а поряд високе дерево. Напис німецькою і церковнослов'янською мовами: (Община Зарічоф), Печать весі Зарічовскія». В обласному архіві в Берегові виявлено й іншу печать села кінця XIX століття. На ній лише текст угорською мовою: «Печать села Зарічо».

Із публікацій газети "НЗ", 1991


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити