Печаті і герби Ужгородщини: Чоп, Середнє, Добронь, Радванка, Доманинці, Дравці

Автор: Яків Штернберг, професор УжДУ.

На території Ужгородського району розташовані місто Чоп (дев'ять тисяч жителів). і ще два населені пункти із кількістю жителів більше п'яти тисяч чоловік: Середнє та Велика Добронь. Із них перший одержав статус містечка ще в середині XV століття і мав не лише печать, а й герб (з 1971 року це селище міського типу). Чоп, що до будівництва залізничного вузла був "маленьким селом, мав лише печать; лише печать мала і Велика Добронь, яка, незважаючи на те, що в ній мешкає 5.500 жителів, продовжує залишатися на становищі сільської місцевості.
Деякі села Ужгородщини припинили самостійне існування, злившись із Ужгородом. Це Дравці, Радванка, Доманинці, пам'ять про самостійність яких бережуть їхні сільські печаті.

ПЕЧАТЬ ТА ГЕРБ ЧОПА

Герб м. ЧопВперше село під назвою Чоп зустрічається в латинському тексті 1281 року. У латинському ж документі 1346 року згадується, як «поселення Чоп над рікою Латурка» (Латориця), а в 1355 він фігурує, як «Чеп, поселення в Ужанському комітаті поміщика Чапі". Ц було незначне село, в якому в 1427 році мешкало всього 26 сімей кріпаків, тобто приблизно сто чоловік. Після татаро-турецького набігу 1557 року жителів стало ще менше — всього 16 селянських дворів. На кінець XVI століття їх стало 36. Більш-менш точні відомості про кількість і склад жителів маємо лише починаючи з XIX століття. У 1818 році в Чопі було 62 двори, у них мешкало 69 сімей, і загальна кількість жителів становила 370 чоловік. Через 10 років жителів було 447, з них 239 реформатського, 169 — римо-католицького і 39 іудейського віросповідання. Є дані і на 1839 рік, коли число жителів досягло 561 чоловіка, з них 415 реформатів і 146 римо-католиків.
Демографічна ситуація змінилася докорінно після того, як у 1872 році відкрилася залізнична лінія від Дебрецена до Мукачева, а потім і до Ужгорода, і була тут побудована залізнична станція. На цей час у селі в 141 будинку мешкали вже 902 жителі. На кінець ХІХ століття наслення становило 1819 чоловік, що жили в 241 будинку. Із них 227 чоловік були зайняті в сільському господарстві, 153 – на залізниці, 113 – на двох невеликих цегельних заводах і на дрібному нафтоочисному підприємстві, а також займалися ремеслом. У торгівлі були зайняті 24 чоловіка. Через чотири десятиліття, напередодні другої світової війни, у селі 617 будинків, а жителів 3371 чоловік, із них 1462 реформати, 1163 — римо-католики, 390 — євреї, 326 греко-католики.
Печать ЧопаУ роки Великої Вітчизняної війни фашистське командування уперто чіплялося за важливий залізничний вузол. У хоДі наступальних операцій Радянської Армії село, його квартали і вулиці кілька разів переходили із рук в руки. Чоп постраждав у ході воєнних дій значно більше, ніж інші населені пункти краю. Остаточно визволений він був 23 листопада 1944 року — майже на місяць пізніше, як Мукачево й Ужгород.
Печать Чопа кінця XVIII століття невибаглива. На ній людина у човні з веслом на ріці Тиса. Напис угорською мовою: Csap hely (seg) pets (ete) (Печать поселення Чоп).

ЕМБЛЕМИ СЕЛА СЕРЕДНЄ

Герб с. СереднєПерша згадка про Середнє належить до 1407 року, коли в латинському тексті йдеться про «кріпаків із Зеретнє». На цей час Середнє вже містечко. Назва села походить від східнослов'янського слова «середина». Однак сумнівно пов'язувати це з тим, що поселення знаходиться на півдорозі між Ужгородом і Мукачевом (див.«История городов и сел УССР. Закарпатская область»). Ближче до істини пояснення про те, що село знаходиться серед лісів, що оточували його з усіх боків.
Дорога між двома містами в минулому не проходила через Середнє, вона петляла горбкуватою місцевістю, і відстань між цими містами була не 42 кілометри, як сьогодні, а шість верст, тобто 48 кілометрів. А виникло село поряд із замком, спорудженим у XII столітті монахами ордена Тамплієрів. Цей орден називається ще орденом Храмовиків, бо головна їхня дерква в Єрусалимі, де орден був заснований, знаходилася поряд із храмом Соломона. Орден мав свої провінції (філіали) у ряді країн Європи, в тому числі й в Угорщині. Після закриття ордена (1312) в Середнянському замку поселилися члени ордена святого Павла. Середнянська фортеця, що відрізнялася від інших замків краю (це найдревніший тип таких споруд), перетворилася в руїни після визвольної війни 1703—1711 років.
Із XVI століття замок і навколишні землі були у володінні світських феодалів. У другій половині XVI століття його хазяїном став угорський полководець Іштван Бодо, який відзначився під час оборони Егера від турецьких полчищ в 1552 році.
Середнє і його околиці славилися винами, що знаходили збут і за межами Угорщини, зокрема в Галичині, Польщі. Др початку XIX століття про жителів містечка є лише скупі відомості. У 1828 році в ньому налічувалося 227 дворів і 1488 жителів. У географічному словнику Угорщини воно фігурує як «русько-угорсько-словацьке містечко»„ з населенням 1578 чоловік. Із них 750 — греко-католики, 534 — римо-католики, .256 — євреї, 34 реформати і лютерани та 4 православні. У 1881 році в містечку 253 двори і 1701 житель, а на початку XX століття (1906 рік) у 300 будинках жило 1729 чоловік. Ще через чотири десятиліття (у 1944 році) в Середньому налічувалося 555 дворів із 3667 мешканцями.

Печать СередньогоНа печаті 1860 року зображено вівцю, у передній нозі якої прапор із хрестом. Напис латинською мовою: «Печать містечка Середнє. 1860». Вівця з прапором -— поширене релігійне зображення, яке символізує Пасху, воскресіння Ісуса Христа.
Слід сказати, що на печатях населених пунктів краю рідко зустрічається релігійний сюжет, незважаючи на глибоку релігійність населення. У даному разі релігійна символіка сягає в ті часи, коли замком володів орден святого Павла, а ще раніше — монахи-тамплієри, які носили білу накидку з червоним хрестом. Оформлення герба Середнього відноситься до 80-х років XIX століття. Він тотожний із емблемою печаті, різниця лише в тому, що герб кольоровий. Фон щита сріблястого кольору, земля, на якій стоїть вівця, — зелена. Срібний хрест, який добре вирізняється на фоні пурпурово-червоного прапора, — смисловий центр герба, що символізує розіп'ятого на хресті і воскреслого Спасителя.

ДОБРОНЬ

Печать Великої ДоброніПерша згадка про Велику Добронь відноситься до 1248 року. У латинському тексті вона зустрічається у формі Дубрун. Назва походить від східнослов'янського слова «дуб», що зв’язано з наявністю дубових лісів на околиці села. Наприкінці XIV століття Велика Добронь, як й інші поселення Березького комітату (куди входило село аж до початку XX століття), є частмною Мукачево-Чинадіївської домінії і належало її власникам. У XVIII—XIX століттях господарями домінії були Шенборни, при яких жителі села, безземельні желярі, ледве животіли. Це становище збереглося і в 20—30-х роках. На початку 30-х років угорський публіцист Едгар Балог, який відвідав село, описав тяжке життя його мешканців у репортажі «Десять днів у країні бідності».
Друга печать ДоброніПечать 1844 року, на якій зображено гілку дуба і дві риби, описав Тивадар Легоцький у 1881 році. Легоцький не знав про печать 1777 року, яку відтворюємо з документа 1818 року, люб'язно представленого нам журналістом Калманом Моріцом, який готує нарис про минуле рідного села. Сюжет цієї печаті гранично простий. На лівому боці зображено рибу, а справа дата 1777 рік. Латинський напис гласить: «Posesio Nag Dobron» (Поселення Велика Добронь).

ПЕЧАТІ СІЛ ДРАВЦІ, ДОМАНИНЦІ ТА РАДВАНКА

Печать ДравцівПерша згадка про Дравці відноситься до 1220 року. У латинському документі вони фігурують у формі Дранци. У тексті 1390 року йдеться про «кріпаків із Дароуха». У цей час село входило в Ужгородську домінію Другетів.
Про кількісний склад жителів йдеться в латинській книзі Лайоша Надя 1828 року, яка містить дані про всі населені пункти Угорщини. У цей час тут у 72 дворах проживало 635 чоловік. У географічному словнику 1839 року зазначається, що «Дароц руське село, на відстані 3/4 годинної ходьби від Ужгорода, на поштовій дорозі, що веде до Середнього. 48 римО-католицьких, 512 греко - католицьких і 14 єврейських жителів. Греко-католицька парохіальна церква. На пагорбі виноградники. Землевласник — казна». У Дравцях народився видатний діяч культури краю кінця XIX — початку XX століття Калман Юрій Жаткович (1855— 1920). Дослідник історичного минулого Закарпаття, Жаткович виступав і як перекладач та популяризатор класичної української літератури угорською мовою. Підтримував тісні зв'язки з Іваном Франком та Володимиром Гнатюком. На печаті чітке зображення дерева і напис по-угорськи: «Печать поселення Дароц».

Печать РадванкиРадванка вперше згадується в латинських документах у 1363 році у формі Радуанх. У 1415 році фігурує, як Радованх. Разом з Ужгородом та іншими навколишніми селами входить до Ужгородської домінії. У 1828 році в селі 108 дворів і 472 жителі. У словнику 1839 року фігурує як «русько-угорсько-словацьке поселення» із 476 жителями. Із них — 125 римо-католицького, 130 греко-католицького, 138 іудейського і 83 реформатського віросповідання. Примітністю Радванки є будинок бароккового стилкю з меморіальною дошкою, текст якої засвідчує, що тут народився класик угорської літератури XVII століття, поет Іштван Дєньдєші (1629—1704).
На печаті кінця XVIII століття досить примітивне житло, біля якої людська постать, напис угорською мовою: «Печать поселення Радванц».

Доманинці вперше згадуються в 1378 році у формі Доманя. Із 1644 року розрізняють Нижні і Верхні (іноді вживають Гірські) Доманинці. У подальшому стали вживатися також Оноківці. Станом на 1828 рік у Нижніх Доманинцях було 64 двори і 483 жителі. У географічному словнику 1839 року зазначається, що «Альшо Домоня руське село, на відстані півгодинної ходьби від Ужгорода. 28 римо-католицьких, 483 греко-католицьких і 14 єврейських жителів. Греко-католицька парохіальна церква. Землевласник - казна».
Печать кінця XIX століття виявлена в обласному державному архіві Закарпатської області у Берегові. Вона не становить собою інтересу, оскільки на ній нема зображення. Текст угорською мовою «Печать Альшо Домоня».

Із публікацій газети "НЗ", 1991


Коментарі  

 
# Печаті і герби УжгородщиниВолодимир Панченко 15.08.2013, 21:20
Невеличке доповнення щодо герба Середнього.

1904 року Міністерство внутрішніх справ Королівства Угорщини офіційно затвердило нову печатку містечка Середнього Ужанського комітату. Символіка цієї печатки повністю повторювала давніший сюжет (у щиті, на зеленій землі, срібне Боже Ягня з червоною корогвою), однак колір поля щита визначено блакитний (що є правильнішим, оскільки зображення срібного ягняти на срібному тлі, як було подано на гравюрі 1880 р., суперечить правилам геральдики). Довкола герба вміщено стандартний напис: "UNG V?RMEGYE. SZEREDNYE K?ZSEG. 1904".

З повагою Володимир Панченко, кандидат історичних наук, м. Київ.
 

Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити