Герб Закарпаття

Щит герба новофранцузький, розсічений, дводільний. Праве геральдичне поле утворюють чотири сині і три золоті (жовті) пояси (смуги), поперемінно чергуються. У лівому геральдичному полі на срібному (білому) фоні зображено посталого червоного ведмедя, повернутого до поясів. Герб виконано у традиційному для Закарпаття колірному сполученні. Синя барва вказує на чесність, вірність і бездоганність. Золото (жовтий колір) означає віру, справедливість, милосердя та багатство. Срібло (біла фарба) втілює надію, правдивість і шляхетність. Цей благородний метал часто вживається в історичних гербах і емблемах краю. Срібна Земля - широко вживана поетична назва Закарпаття. Червоний колір відповідає сміливості та мужності.

Тут і далі по тексту використано
матеріал Олексія Філіпова для Туристичного путівника Закарпаття



Герб Закарпаття(Від Колиби:Зображений на світлому фоні бурий ведмідь — богатир карпатських лісів, одна з поширених фігур місцевої геральдики. Він зображений у гербах Березького та Угочанського комітатів. Тивадар Легецький, що описав понад 300 емблем сільських місцевостей Березького комітату, полічив, що фігура ведмедя відбита на 9-ти печатках, населених пунктів комітату. Яків Штернберг, професор УжДУ, з матеріалів по геральдиці Закарпаття для газети "НЗ", 1991))

Із середини ХІІІ ст. до 1919 р. Закарпаття перебувало у складі Угорщини. Угорці не розглядали його як окрему історичну землю, тому регіонального герба краю не існувало.
Закарпаття отримало свій герб лише після включення його до складу Чехословаччини. Народні збори (парламент) Чехословацької Республіки 30 березня 1920 року затвердили Державний прапор, Державний герб та Державну печатку. На середньому гербі Чехословаччини, серед гербів інших історичних земель, розміщувався і герб Підкарпатської Русі (Закарпаття).
Наприкінці 30-х років ХХ ст. в краї активізується визвольний рух, який увінчується проголошенням 15 березня 1939 року державної незалежності Карпатської України. Цього ж дня Сойм - вищий законодавчий орган Карпатської України - ухвалює закон про її державні символи. Гербом молодої держави став крайовий герб, до якого додали "тризуб святого Володимира Великого з хрестом на середньому зубі". Сам тризуб був золотий (жовтий) і розташовувався посередині верхнього синього пояса правого геральдичного поля герба.
У березні 1939 р. Закарпаття окупувала гортистська Угорщина. З листопада 1944 р. воно стало радянським фактично, а в червні 1945 р. - і юридично. Відтоді і аж до початку 90-х років ХХ ст. регіональний герб краю не використовувався. Виражаючи волю патріотично налаштованих закарпатців, 18 грудня 1990 року сесія обласної ради прийняла рішення, яким затвердила герб Закарпатської області у варіанті 1920 року.

З історії герба

Підкарпатська Русь - територія південно-карпатських русинів, яка згідно з Сен-Жерменським мирним договором від 10 вересня 1919 року увійшла до складу новоутвореної Чехословацької Республіки як адміністративно-територіальна одиниця. Коли розглядалося питання про державну символіку Чехословаччини в Народних зборах республіки (Прага, 30 березня 1920 року, засідання № 136), виступив голова Конституційного комітету депутат д-р Гнідек:
Проект герба Закарпаття"…Середній герб Чехословацької Республіки пропонується створити таким чином, щоби у ньому були представлені основні герби всіх земель, які складають нашу державу. Таких земель є п'ять: Чехія, Моравія, Силезія, Словаччина і Підкарпатська Русь. Як окремі герби цих земель були використані їхні історичні герби, якщо такі були, а якщо їх не було, то необхідно їх було створити.
Заново треба було створити герб Підкарпатської Русі. Цей герб на лівому боці щита. Підкарпатська Русь герба свого ніколи не мала, також переговори з місцевими представниками не приводили до остаточних результатів. Цей герб треба було створювати самостійно, при можливості врахувати побажання місцевих діячів. Після серйозної роботи щодо цього герба пропонується: щит розтятий навпіл, в правій його половині (геральдично - авт. ) в синьому полі три золотих балки (пояси), в лівій половині в білому полі червоний ведмідь у скоку і вправо дивиться. Кольори обрані згідно з місцевими побажаннями, оскільки в Підкарпатській Русі частина населення дотримується українських кольорів: синього і жовтого, інша частина вирішила про прапори червонобілі. Ведмідь був обраний тому, що знаходиться в місцевих гербах і можна вважати його з інших причин за вдалий геральдичний символ".
У другій половині дня депутати схвалили законопроект про державний прапор, державні герби і державну печатку. На цьому завершилася півторарічна робота над створенням символіки Чехословаччини.
А починалась вона відразу після розпаду Австро-Угорщини і утворення Чехословацької Республіки у 1918 р. спочатку Народним комітетом, який передав потім це питання уряду, той, у свою чергу, Міністерству внутрішніх справ, а воно вже створило спеціальну геральдичну комісію, до складу якої входили фахівці з історії, геральдики і мистецтва. Важливим і досить складним моментом у діяльності цієї комісії було визначення концепції створення державних символів. Лише за вимогою Міністерства закордонних справ комісія, врешті-решт, зупинилась на принципі гербів так званих "історичних земель".
Але Підкарпатська Русь "історичною землею" не була, тому герба свого не мала. Згідно з думкою професора Празького університету Густава Фрідріха та нотаріуса Ярослава Курси, комісія пропонувала спочатку взяти за герб землі один із гербів найбільших міст Підкарпатської Русі, наприклад Мукачева, але в Празі не мали можливості визначити точне зображення герба Мукачева, тому й виникла необхідність звернутись до адміністратора Підкарпатської Русі.
3 січня 1920 р. Міністерство внутрішніх справ надсилає адміністратору Підкарпатської Русі в Ужгород урядове нагадування: "З метою попереднього ознайомлення Міністерство внутрішніх справ просить, щоб якнайскоріше було повідомлено: 1. Чи з'явились у Підкарпатській Русі певні бажання і пропозиції в цьому напрямку; 2. Щоб були надані кольорові ескізи (або фотографії з описом головних кольорів) гербів окремих найбільших міст Підкарпатської Русі".
Два місяці Ужгород мовчав. Тільки вимога депутата Заградника, головного доповідача про проект закону про державний прапор і державний герб, змусила Міністерство внутрішніх справ вдруге письмово звернутись 9 березня 1920 року до представників Підкарпатської Русі щодо прискорення відповіді про проект герба Підкарпатської Русі. А вже на той час у Празі шляхом телефонної розмови з Ужгородом 8 березня 1920 року вдалося отримати інформацію, що в "Підкарпатській Русі існують, що торкається народних кольорів, дві течії, одна партія бажає введення українських кольорів, тобто синього і жовтого, тоді як інша партія обирає кольори червоний і білий або червоний і синій".
Професор Густав Фрідріх запропонував для герба "обрати ведмедя, який знаходиться в гербі міста Ужгород (помилка професора, в ужгородському гербі ніколи не було ведмедя - авт.); щодо кольорів пропонується компромісне рішення, щоб у гербі були представлені чотири кольори. Опис цього герба був би таким: "щит розтятий навпіл, у його правій половині в синьому полі три золотих балки (пояси), у лівій половині у срібному полі червоний ведмідь у скоку і вправо дивиться".
Проект герба Закарпаття10 березня 1920 року в Празі у справі створення герба Підкарпатської Русі знаходиться депутація, яка складалась із членів Центральної Руської Народної Ради (А. Бескида): д-р Гагатко, д-р Гомічко та Ц. Прокоп від автономної директорії А. Волошина. Як повідомляла 12 березня 1920 року Президія Ради міністрів, "зазначені особи в цілому не заперечили проти запропонованого герба. До будь-якої обов'язкової заяви вони не вважають свої виступи обґрунтованими".
Врешті-решт, 17 березня 1920 року Горожанська управа Підкарпатської Русі надіслала опис проектів для герба Підкарпатської Русі, де зазначалося, що партія Гагатко-Зуркановича не висловлює серйозних зауважень щодо запропонованого герба Підкарпатської Русі, лише бажає, щоби щит, розтятий навпіл, у нижній частині мав три пагорби, також розтятих, права половина яких золотого кольору, ліва - синього. Проект герба ЗакарпаттяУ правій половині щита замість трьох золотих балок була половина греко-католицького хреста; у лівій срібній половині на синій основі пагорбів має стояти червоний ведмідь у скоку. Партія директорії, тобто партія Волошина, запропонувала проект щита занадто складний, який дуже важко описати. Він складається з елементів жупанських гербів марамороського, унгського спіського, березького, земплинського, шариського і угочанського. Центр його займає щит Коріатовича, у верхній третині є позаду гори, з обох боків піхти, у середині олень. Під ним показана штольня з двома шахтарськими молотками і біля центрального щита Коріатовича знаходиться чоловік і жінка зі снопом хліба і виноградним гроном. Під нижньою частиною щита Коріатовича зображена вода з рибами".
Ці документи надійшли в Прагу 22 березня 1920 року, а 6 квітня 1920 року у завершальному документі з цього питання Міністерства внутрішніх справ зазначалося, що "із запропонованих проектів не міг бути взятий взагалі до уваги проект партії Волошина через свою фантастичність. Більше підходить за суттю простіший проект партії Гагатко, але герб Підкарпатської Русі не був вирішений у цілому згідно із цим проектом тому, що існувала небезпека, якщо б до закону був прийнятий тільки проект однієї партії, це викликало би велике невдоволення іншої політичної партії, а ще й тому, що скоріше, ніж дійшла відповідь із Ужгороду, конституційний комітет прийняв пропозицію уряду щодо герба Підкарпатської Русі і, виходячи із обставин, з якими зустрілося обговорення всього комплексу питань, було неможливо запропонувати в конституційному комітеті перегляд попереднього рішення".
Так був створений герб Підкарпатської Русі, щит із зображенням якого знаходиться серед інших гербів на стінах храму св. Вітта у Празі.

Семіотика герба

На жаль, доля до герба Підкарпатської Русі виявилась не зовсім прихильною. Основна ідея політичного компромісу між українофілами та москвофілами, яку заклав у герб у тиші празьких кабінетів чеський професор Густав Фрідріх, дуже швидко забулася. У політичній боротьбі за владу українофіли і москвофіли стали конкуруючими і навіть ворогуючими сторонами. А в 1924 р. інший чеський професор Іржі Краль, спеціаліст з етнографії, подає зовсім відмінне тлумачення герба: нібито сім смуг, синіх і жовтих, нагадуючи Україну, означають сім головних рік краю - Тису, Тересву, Ріку, Тереблю, Боржаву, Латорицю, Уж, а ведмідь - типовий представник фауни Карпатських гір. Це етнографічне пояснення, яке так само віддалене від справжнього, геральдичного, як педіатрія відрізняється від хірургії, підхоплюють агітатори ужгородської "Просвіти" і в народних календарях подають його як основне.
Під час проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 року лідери УНО не мали часу для розгляду нового герба, бо на Хуст наступала угорська армія, і проголосили герб Підкарпатської Русі в якості державного, додавши до нього ще й тризуб св. Володимира Великого.
У другій половині 80-х років празький історик Мілан Гліномаз та доктор філософських наук Йозеф Новак із Братислави, досліджуючи історію створення герба Чехословацької Республіки в 1918-1920 рр., скорочено подають історію створення герба Підкарпатської Русі, ґрунтуючи свої дослідження на документах Центрального державного архіву в Празі.
Але ці дослідження не були вчасно побачені українськими науковцями. Так, у 1990 р. Павло Федака, етнограф із Ужгорода, дає своє пояснення, що сім смуг означають єдність семи колишніх комітатів Закарпаття, а поєднання срібного і червоного кольорів відбулося під впливом чеської і словацької геральдики.
А в 1991 р. польський економіст Анджей Воцял, який цікавився історією воєн, висуває версію, яка ґрунтувалась на літературі таких українських емігрантів, як Микола Битинський та Роман Клімкевич, що ведмідь -це давній геральдичний символ герба Петра Петровича, наджупана земплинського і ужанського ХIV століття, який потрапляє у ХХ столітті в герб Підкарпатської Русі.
У 1994 р. львівський архівіст, голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило, описуючи герб Закарпаття, схиляється в його тлумаченні до версії Іржі Краля. А після ознайомлення з дослідженнями Мілана Гліномаза та Йозефа Новака він у 1996 р., як типовий представник сучасної галицької русофобської інтелігенції, називає ці дослідження помилкою, які нібито стали набувати політично-провокаційного характеру.
Дивують у цьому дві речі: 1. Чому в сучасних науковців не виникає бажання працювати з першоджерелами, які знаходяться в архівах, задовольняючи себе лише роботами інших дослідників? 2. Як можна науковцю досліджувати геральдику з позиції етнографії, коли одна від другої повністю відмінна - і теоретично, і методологічно, і практично, лише історія об'єднує їх.
Щодо семіотики герба Підкарпатської Русі, можна назвати тільки два випадки, коли насправді відбувся політичний компроміс між українофілами і москвофілами. Це - 1936 рік, коли Центральна Руська Народна Рада, до складу якої входили представники обох політичних течій, приймає і відправляє до Праги проект автономії Підкарпатської Русі. А також 1938 рік, коли в жовтні чеський центральний уряд вирішив уперше затвердити автономний уряд Підкарпатської Русі.
Про це так згадував Василь Гренджа-Донський: "7 жовтня 1938 року. Ужгород. Три повні дні радилися дві Національні Ради - українська й русская - щоб знайти спосіб утворити спільний фронт і перебрати владу у свої руки. Чехи тільки тоді іменують наш уряд, як буде якийсь "модус вівенді", інакше й чути не хочуть. Якщо хочемо щось здобути, хоч із тяжкою душею, але мусимо йти з кацапами на компроміс… Ми за кожну ціну мусимо здержати дальший доплив чехів, бо вже є їх тут сорок тисяч… Отже, за всяку ціну мусимо здержати доплив чужого нам елементу, а це настане лише тоді, коли в розкішній краєвій палаті будемо сидіти ми…
Компроміс з кацапами… Трохи дивно звучить, коли ми боремося з ними на життя і смерть. Це є гниль на нашому здоровому організмі, це боляк, який мусимо виоперувати". На жаль, політики краю в чеський період не змогли осягнути висоти спадку свого крайового герба. Тож політичні поразки Андрія Бродія у жовтні 1938 р. та Августина Волошина у березні 1939 р. є цілком закономірними. Закони духовного світу, які закладені в семіотиці, виявились набагато міцнішими, ніж дії конкретних політиків. Відродження герба Підкарпатської Русі відбулося у 1990 р., коли в політичному хаосі радянської перебудови Закарпатська обласна рада народних депутатів затверджує на сесії цей герб як герб Закарпатської області. Але відродження виявилося частковим. Опис герба в Положенні виконано з грубими геральдичними помилками: "Герб Закарпатської області має форму геральдичного щита, розділеного по вертикалі на дві рівні частини. Якщо дивитися на щит, лівий його бік ділиться по горизонталі на сім рівних смуг з чергуванням синього і золотистого кольорів, з яких перша смуга - синя, друга - золотиста. В правій частині щита на срібному полі - зображення червоного ведмедя, що стоїть на задніх лапах і дивиться вліво". До того ж, українське законодавство у 1990 р. не передбачало місцевим та регіональним радам мати власну символіку. З 1997 р. таке право вже є. Але до цього часу в Україні немає спеціального геральдичного законодавства.


Коментарі  

 
-4 # Guest 04.01.2008, 07:02
Цікаво.Особливо про розтятий новофранцузький щит на гербі Чехословацької Республіки. І медвідь непонятно куди і для чого дивиться.Про кольори мовчу.
По-нашому так... :eek:
 

Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити