Крістіна Чакі

Крістіна ЧакіКрістіна Чакі – володарка Ужгородського замку

Наприкінці XVII cтоліття Ужгород належав графу Миклошу Берчені і його дружині - красуні Крістіні Чакі, які перетворили замок із звичайного укріплення на розкішний палац.

Міклош Берчені був родом із Задунав'я. Проявив себе у війні з турками. У 1689 році отримав від цісаря Леопопьда І Габсбурга (1640-1705) графський титул. Восени 1694 року він, молодий 22-річний вдівець з трьома дітьми на руках заручився з уже немолодою (40-річною), але ще надзвичайно вродливою і, що важливо, багатою донькою державного судді Іштвана Чакі Крістіною. 
Після помпезного весілля на Масницю 1695 року великосвітські прийоми, вечори, трапези і бали змінювали один одного. Для цього було створено всі умови. Граф і графиня відремонтували Ужгородський замок і  перетворили його у блискуче родинне гніздо, яке нагадувало найкращі західноєвропейські замки. З північного сходу і півдня від замку, на схилах і біля підніжжя Замкової гори, розкинулися численні парки й сади. Найбільшим серед них був так званий Звіринець: великий, огороджений парк, де ще з часів Другетів утримували диких звірів. Окремі дерева цього парку збереглися й донині (парк Підградський). За ним, в бік сучасного передмістя Радванки, розкинулися сад Лугош, потім Бузьковий і Голубиний сади. З лівого боку Замкової (тепер Капітульної) вулиці знаходився Овочевий сад, а з правого — найкрасивіший Квітковий парк. Останній своїми тінистими деревами, рівними, стриженими алеями, чудовими розмаїтими квітковими клумбами є прикладом найкращих зразків паркової культури англійського типу. У Квітковому парку залюбки проводили свій вільний час граф і графиня. Влітку тут відбувалися світські прийоми та деякі офіційні урочистості.
" Перед кам'яними мурами замку розміщався дерев'яний паланок. Вхід захищав так званий Гусарський замок з двома вежами. До брами можна було підійти через міст, в кінці якого були підйомні ворота. Далі дорога вела зовнішнім подвір'ям, біля церкви св.Юрія, до центральної будівлі замку-палацу. Палац захищав ще один рів, через який до вхідних воріт вів дерев'яний міст. Ворота, як і брама зовнішніх мурів, теж були підйомними й охоронялися. Над воротами знаходився старовинний герб родини Другетів, на якому було зображено сім шпаків. Сам палац представляв собою масивну чотирикутну триповерхову споруду з вежами на кутах, кожна з яких мала свою назву (Бубнярська, св.Ісака та ін.). На першому поверсі містилися різноманітні складські приміщення й комори. На третьому — кімнати для гостей. У підвалах — склади пороху, вина, а також тюрма з кімнатою катувань. У замку було два колодязі — великий, глибиною приблизно 50 метрів, у внутрішньому дворику, і менший — в одному з казематів.

Граф з графинею жили на другому поверсі. Сюди можна було дістатися сходами, спеціально прибудованими до однієї з веж палацу. Кам'яні основи вікон і дверей виготовили на замовлення Берчені знамениті мецензефські каменярі. Опалювалися кімнати кахельними грубками, і, окрім того, стіни утеплювалися, а водночас і прикрашалися дорогими перськими килимами та голландськими гобеленами. Освітлення було природне, через скляні вікна в олов'яних кільцевих рамах, і штучне — у вигляді воскових свічок, що знаходилися в закріплених на стінах кованих залізних підсвічниках або звисаючих зі стелі канделябрах. Усі кімнати, а особливо ті, в яких жили граф з графинею, були надзвичайно багато обставлені, в основному меблями, що привезла з собою Крістіна Чакі. У кімнаті Берчені на стінах висіло 7 гобеленів і 12 картин; двері і вікна оперізували рожеві й зелені (улюблені кольори графа) занавіски; в одному з кутів стояла французька канапа, неподалік — виготовлений у Лондоні стоячий годинник, а також 5 стільців та невеликий столик з ебонітовою шафою. Окрасою кімнати був письмовий стіл з шафою-бібліотекою, виготовлений із червоного палісандру. На полицях бібліотеки містилися сотні томів книг з історії, географії, літератури, політики, військової справи, архітектури, які відображали надзвичайно широке коло зацікавлень господаря.

За кімнатою графа розташовувалася не менш багата й зі смаком обставлена кімната його дружини: ті ж гобелени, килими, дорогі меблі, і знову — безліч картин. Далі йшла спальня, а біля неї невеличка кімната, так звана апотекула, в якій зберігали ліки. Графиня добре розумілася на медицині, сама готувала лікарські засоби. Більше того, написала медичний трактат. Окрім перелічених кімнат, на другому поверсі було помешкання камергерші, слуг, сина Берчені від Крістіни Другет Ласло та каштеляна замку. В одній з кімнат містився архів. І нарешті — дві найбільші кімнати служили для трапез і прийомів. Лицарський зал, який займав усе північне крило й стіни якого були вкриті розписами із зображенням різних військових сцен з часів Другетів, використовувався для проведення великих прийомів та бенкетів. Проте Берчені для цих цілей оформив новий зал. Його стіни вкривали 6 голландських гобеленів, 36 різних картин. До речі, граф мав у замку власного художника. Посередині стояли 2 великих дерев'яних столи і 12 різьблених дубових стільців, далі — маленькі столики, величезний мідний котел для охолодження вина. Саме в лицарському залі відбувалися дипломатичні переговори між представником російського царя Петра І Давидом Корбе і Ференцом Ракоці II наприкінці липня 1707 р. Граф Берчені, як господар, доклав чимало зусиль, щоб переговори пройшли успішно. Для гостей були влаштовані пишні прийоми, трапези, гуляння. Берчені, який знав кілька мов, в тому числі й українську, пізніше сам вів переговори з Петром І, й заключив російсько-угорську угоду.

У роки угорської визвольної війни у 1709-1710 рр. Берчені з допомогою французьких військових інженерів та хорватського спеціаліста Стубіча провів останні перебудови замку, які надали йому сучасного вигляду. Що стосується облаштування палацу, то сміливо можна сказати, що Ужгородський замок в часи Берчені був своєрідним музеєм. Тільки художніх полотен у ньому нараховувалось 136, акварелей (переважно на пергаменті) — понад 600, гравюр — ще більше. Шахи, французькі карти, придворний ансамбль і театр, кінні й піші прогулянки, полювання, велика бібліотека, танці й гуляння, дипломатичні прийоми — все це ознака дуже активного великосвітського життя, яким в той час мало хто міг похвалитися. Ніколи вже опісля Ужгородський замок не жив таким повнокровним життям, як при його останніх володарях, чудовій парі — графові Міклошові Берчені та графині Крістіні Чакі", - пише в своїй книжці "Ужгород відомий та невідомий" Йосип Кобаль

Біографічна довідка:

Крістіна Чакі (4 листопада 1654 - 25 квітня 1723), друга дружина Міклоша Берчені, донька державного судді Іштвана Чакі і Маргіти Лоняї. Тричі заміжня, перший чоловік - граф Шандор Ердеді, другий - Янош Драшкович, зрештою в 1695 вийшла заміж втретє - Берчені. Як показав час, графиня виявилася чудовою дружиною, а граф — добрим чоловіком. Незважаючи на значну різницю у віці, між ними встановилися найтепліші відносини. І коли Міклош Берчені після поразки визвольної війни 1711 року. обрав долю вигнанця й оселився в далекій Туреччині, Крістіна, залишивши усе своє багатство на батьківщині, розділила з чоловіком нелегке життя на чужині.