Видатні художники Закарпаття

10 біографій Йосип Бокшай
(1891-1975 )
Видатний художник нашого краю народився на Рахівщині у родині сільського священика.
У 1910 р. закінчив Мукачівську гімназію, вступив до Будапештської академії образотворчого мистецтва. У 1914р. закінчує академію і йде рядовим до Австро-Угорської армії.
У 1915-1918 рр. – військовополонений в Росії. Тільки у 1918 році він повернувся на батьківщину. З 1919 –1945рр. викладач малювання та креслення в Ужгородській гімназії, де його дуже любили і шанували учні. У 1927 р. Й.Бокшай разом з А.Ерделі організовує в Ужгороді публічну школу малювання. На цей час припадають його творчі поїздки за кордон, де знайомиться з шедеврами живопису, а також до Києва та Москви.
З 1946 року – викладач Ужгородського художнього училища а в 1951-1954рр.- викладач Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва.
Й.Бокшай нагороджено орденом “Знак Пошани ”(1948), йому присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР (1951 ), вчене звання доцента ( 1953), члена - кореспондента Академії мистецтв СРСР (1958), народного художника УРСР (1960 ), народного художника СРСР ( 1963).
Найвідоміші його твори: “ Базар в Ужгороді” (1927), “Ужгородський замок” (1931), “Гуцулка ” (1956), “Синевірські полонини ”(1957) та ін. Помер Й.Бокшай 1975 року.
Поховано його в Ужгороді.
Підручник для шкіл "Ужгород"

Федір Манайло
( 1910-1978)
Федір Манайло народився 19 жовтня 1910 року в с. Іванівці Мукачевського району на Закарпатті.
З 1928 р. навчається у вищій художньо - промисловій школі у Празі. У 1930р.- відвідує Францію. Як здібний та талановитий митець експонує свої роботи на виставці закарпатських художників у Празі в 1923р., серед них виділяється робота “Дідо - Бідняк ”.
З 1936 року працює вчителем в с. Іванівці, а з 1937 –1945 рр. викладає декоративне мистецтво в Ужгородській ремісній школі. 1945 року – прийнято до Спілки художників України. До 1955 року - викладач в Ужгородському худ. училищі. Ф.Манайло працював головним художником закарпатського обласного будинку народної творчості (1947), обирався головою правління Закарпатської організації спілки художників УРСР, був у складі творчої групи в будинку творчості ім.. Коровіна в Гурзуфі ( 1963). Присвоєно звання Заслуженого художника України та Народного Художника України. Відомі роботи : “Вересень” ( 1956 ), “Колочава ”(1956), “Село в Горах ( 1958) ”
Помер 15 січня 1978р. Похований в Ужгороді.

Підручник для шкіл "Ужгород"

Адальберт Ерделі
(1891-1955)
Ерделі (Гриць) Адальберт Михайлович народився 25 травня 1891 року в с. Загаття. Він належить до числа провідних художників, що діяли на території України в ХХ столітті. Його батьки – сільський вчитель Михайло Гриць та мати Ілона Цайскі виховували 11 дітей. У 1910 році у зв’язку з політикою угорського уряду на Закарпатті родина прийняла нове прізвище Ерделі. Він здобував освіту у гімназії м. Мукачеве та вчительській семінарії м. Марамош Сігет у Румунії. Протягом 1911- 1916 рр. навчався у Будапештському угорському королівському художньому інституті. 1922 р. він їде в Мюнхен, де працює в студії художника Франке. Після повернення на Закарпаття Ерделі приступає до педагогічної діяльності і Ужгородській півчо-учительській семінарії та інших навчальних закладах. В 1927 році разом з Й. Бокшаєм він організовує приватну Ужгородську публічну школу рисунку, учнями якої були такі відомі митці як: А. Коцка, А. Борецький, А.Добош, З. Шолтес та інші. Одночасно продовжує активно працювати про що свідчать його виставки у Ужгороді, Брно, Празі. Протягом 30-40 рр. Х ст.. його твори виставлялися у Закарпатті, Братиславі, Кошицях, Будапешті, Відні, Прешева, Варшаві, Мюнхені, Римі, Венеції, Неаполі.
Став головним ініціатором створення обласної організації спілки художників України та відкриття в Ужгороді вищого художнього закладу. Такі відомі твори Ерделі як: “Юна художниця ”(1928), “Циганки ”(1928), “Портрет Андерса Остерлінда ”(1930), “Натюрморт з яблуками ”(1939 ), “Вид Ужгорода ”(1940), “Мукачівський замок ”(1947 ), “Автопортрет ”(1950 ) та сотні інших є достойним внеском маестро в скарбницю українського образотворчого мистецтва.
В 1954р. відбувається остання прижиттєва виставка творів Ерделі. 19 вересня 1955р. художник помер і похований в Ужгороді.

Підручник для шкіл "Ужгород"

Андрій Коцка
(1911-1987)
Відомий український живописець народився у м. Ужгород. Навчався в народній та горжанській школах. В 1927 році Коцка став студентом Ужгородської півчо-учительської семінарії, де малюнок викладав засновник закарпатської художньої школи А.Ерделі. Талановитого учня також було запрошено до суботньо – недільної Публічної школи малюнку в м. Ужгород. Коцка отримав диплом народного вчителя. Хоч викладав у школі, не припинив займатись живописом, особливо улюбленою темою його полотен були діти та селяни с. Тихий. В 1933, 1935 роках відбулись його персональні виставки. В 1939р. він бере участь у Все угорській виставці образотворчого мистецтва, де експонує вісім картин із життя селян Турянської долини. Після цієї виставки він дістав можливість навчатись в Римі. Після повернення з Італії Коцка знову працює вчителем на Перечинщині, а в 1946р. він став членом-засновником Закарпатської організації спілки художників України, також починає працювати у новоствореному Ужгородському художньо - промисловому училищі. Брав участь у виставці закарпатських художників у Москві, Києві. Особливо стали відомими його роботи “Ужгород ”, “Перечинський базар ”, “Біля церкви ”, “Процесія”, “Верховинка ”, “Синевирські озеро ”.
Помер в 1987 році, похований на кладовищі в Ужгороді. У будинку, де він проживав створено меморіальну квартиру-музей.

Підручник для шкіл "Ужгород"

Антон Кашшай
(1921-1991)
Український живописець, пейзажист народився 24 лютого 1921 року в с.Дубриниці. Дитинство проходило у мальовничій Перечинщині у родині лісника. Освіту він здобуває в Ужгородській гімназії, яку закінчує у 1939 році. Й.Бокшай, що викладав тут рисунок, залучив талановитого юнака до світу мистецтва, навчив його основам професійної грамоти.
Після закінчення гімназії працює фінансовим працівником продовжуючи творчі студії під керівництвом Й. Бокшай та А. Ерделі. Після закінчення Другої Світової війни його призначено першим директором Ужгородських творчо-виробничих майстерень художнього фонду СРСР. В 1947 р. вперше експонує свої роботи на обл. виставці в Ужгороді. Через декілька років його роботи експонуються вже на республіканській виставці, а згодом у Ризі та Москві. У 1952р. твір “Зима в Карпатах ” приносить художникові значний успіх та визнання.
Протягом 1961-76 рр. його обирають головою обласної організації Спілки художників СРСР. Здійснює творчі поїздки у Італію, Норвегію, Японію. Найвідоміші твори: “Долина річки Уж ”(1952 ), “Вечір на Верховині ”(1953 ), “Взимку в лісі” (1954), “Срібляста земля ”(1969), “Околиця села ”(1973 ).
Помер видатний художник в м. Ужгород, де і похований.

Підручник для шкіл "Ужгород"

Йосип Змій-Микловшик
(1792-1841)
Йосип Змій-Микловшик вважається основоположником світського мистецтва на Закарпатті. Сьогодні нам відомі здебільшого твори сакральної тематики для іконостасів та бічних вівтарів, а також кілька портретів. Йосип Змій - один із перших відомих живописців історичного Закарпаття, що навчалися у Віденській академії мистецтв. Він став першим єпархіальним художником новоствореної Пряшівської єпархії. Поява цього майстра стала свідченням активної просвітницької діяльності єпископа Мукачівської єпархії Андрія Бачинського (1772-1809).
Серед великої кількості мистецьких міфів Закарпаття особливе місце займає постать Йосипа Змія-Микловшика. Завдяки публікаціям, і зокрема, в шеститомнику Історії українського мистецтва, сформувалася думка про художника, як основоположника світського мистецтва на Закарпатті. Ця думка сьогодні залишається домінуючою у статтях, що характеризують мистецтво першої половини XIX ст., хоча самі «світські твори» (мається на увазі жанрові сцени) цього майстра поки-що не відомі. Здається, що і художник став відомим на початку XX ст. завдяки публікації М. Бескида, якою він увів це ім'я до нашого наукового обігу. Проте, творчість Йосипа Змія так і не зазнала належного дослідження, І у значній мірі через те, що майстер переважно працював на території сусідніх Словаччини та Уюрщини.
Однак, постать Йосипа Змія має велике значення для розуміння української культури Закарпаття. Його можемо вважати знаковою фігурою, що символізує зміни у культурі краю, які стали наслідком діяльності визначного духовного провідника народу й церкви єпископа Андрія Бачинської (1772-1809). Він приділяв особливу увагу освіті священиків, а також намагався виховати для краю світську інтелігенцію, про що свідчать його прохання до уряду виділити стипендії для навчання русинів не тільки у духовних навчальних закладах. Особливу увагу він приділяв пошуку молодих людей, здібних до мистецтв, про що свідчить єпископський циркуляр, де поставлено вимогу до священиків краю, відправляти талановитих хлопців на навчання мистецтву. Тому саме на початку XIX ст. у краї бачимо перших вишколених в академіях митців. Велику роль у цьому відігравала Віденська академія, що дала перших професійних живописців краю, серед яких першість по праву належить Йосипу Змію-Микловшику (1792-1841). Йому доля судила стати також першим єпархіальним живописцем новоствореної (1818) Пряшівської єпархії.
Народився Йосип Змій 20 березня 1792 р. у бідній селянській родині в с.Словінка Спішської жупи {зараз Східна Словаччина). Зважаючи на те, що в рідному селі Йосипа прізвище Змій носило багато родин, до його родинного прізвища додавали односельчани уточнення Микловшик від імені Міклош (Микола). Складно сказати яким чином втручається доля у життя людини, та малому хлопцеві поталанило, коли до села парохом було призначено добре освіченого священика, професора церковної історії та церковного права Ужгородської семінарії о.Михайла Дудинського. Пам'ятаючи про циркуляр єпископа, парох досить скоро помітив кмітливого хлопця, і його особливу схильність до різьблення та малювання. Проте парох намагався спрямувати юнака на здобуття духовної освіти, адже у єпархії не вистачало освічених душпастирів. Саме він по¬радив батькам віддати Йосипа на навчання до Краснобрідського монастиря, де протягом ХУП-ХІХ ст. діяла школа та була досить значна бібліотека. Таким чином улітку 1809 р. Йосип Змій потрапив до василіянського монастиря, де поряд із навчанням мав змогу прилучитися і до малярської справи у тамтешнього монаха-іконописця. Про існування іконописців у василіянських монастирях краю свідчать факти з середини XVIII ст., коли майже у кожному монастирі згадується власний живописець. І наприклад, у Красному Броді у цю пору працював Тадей Спалинський, який 1769 р. реставрував ікону Краснобрідської Богородиці, хоча в іншому джерелі рестав¬ратором називається брат Тадея - Михайло. Незважаючи на це можемо твердити, що це були живописці високого рівня, зокрема, маємо підстави приписати Тадею Спалинському образи іконостасу Ужгородського Хрестовоздвижснського собору (завершив 1779). Це дає нам підстави припустити існування у монастирі послідовників художника. Йосип міг зустрітися з ними, а можливо і з самим Тадеєм Спалинським.
Маючи хороший голос та схильність до наук, хлопець у красно-брідській школі вивчився на дяка. Турбуючись про долю талановитого юнака, о. М.Дудинський виклопотав для нього місце церковного півця при греко-католицькіЙ церкві св.Варвари у Відні (Барбареум). Таким чином, 1 травня 1814р. Йосип Змій приїздить до столиці, де, завдяки служінню при церкві, отримав деякі матеріальні засоби для існування. Про те, шо потяг до мистецтва у ньому ніколи не згасав, свідчить факт, що у цьому ж році він поступив до Віденської академії мистецтв, де навчався у класі живопису. Як пише М.Беекид, навчався разом з Петером Фенді та Мором Дафінґером у класі професора Крафтта. По завершенні навчання 22 лютого 1823 р. отримує диплом, у якому зазначається його кваліфікація живописця. Уже у Відні отримав визнання як добрий портретист, що засвід¬чив портрет Франціска І, який критика визнавала за високоякісний. Про здібності у жанрі портрету свідчать і інші факти. Працюючи при церкві святої Варвари, виконав портрет настоятеля Йосипа Фоґорашія, а також історика літератури Дмитрія Ґереґа, професора Віденського університету Міхала Вісаника. Популярність портретного жанру не тільки серед шляхти, але і серед зрослої, завдяки реформам Марії-Терезії, буржуазії сприяла помітному зростанню попиту на портрет. Тому добрий портретист міг розраховувати на замовлення, а отже і відповідне забезпечення.
Через рік після завершення Академії художник написав листа першому пряшівському єпископові Григорію Тарковичу, щоб його прийняли єпархіальним художником. На цю посаду спископ призначає його 20 жовтня 1823 р. Це призначення було важливим для художника, бо не випадало надіятися на роботу портретиста у місті, де успішно працювало ряд художників, і зокрема з родини Крамерів, яка давала місту живописців ще з кінця XVII ст. Однак складності, які переживала новостворена спархія, не сприяли роботі майстра. Це змушувало художника шукати якийсь спосіб існування, тому він вирушив на два роки до Італії. Як це відбилося на його творчості, необхідно ще вивчати, порівнявши його ранні роботи з пізнішими - пряшівськими. Можна припустити, що його успіхи як портретиста стали відомі у Пряшеві, бо 16 листопада 1830 р. пряшівська капітула просить художника виконати для читального залу парадний портрет засновника єпархіальної бібліотеки Івана Ковача. Твір належав до типових парадних портретів, на якому помітно відбилися принципи домінуючого на той час класицизму. 10 травня 1832 р. портрет було урочисто представлено перед великою кількістю глядачів. З документів відомо, що твір згодом потрапив до резиденції Фогорашія. У цей же час художник іменується титулом єпархіального.
На запрошення єпископа художник радо згодився, але потрапив до Пряшева тільки у другій половині 1838 р.. Свою вдячність покровителю проявляє у тому, що малює його портрет, який зараз прикрашає єпископську резиденцію. Це один із найбільш відомих парадних портретів художника. Поряд із портретом єпископа ще одна робота Йосипа Змія — портрет Андрія Хіри.
Ідеї класицизму, що панували в академічному середовищі, не могли позначитися тільки на портретному живописі художника. Адже пізній класицизм усе більше звертається до народного життя, намагаючись продовжити своє існування, опершись на ґрунт реаль¬ної народної культури, а не античної символіки. Це зумовлювало появу оповідних композицій з народного життя. Одним із таких творів було «Земплинське весілля», мотив якого було запозичено з народної пісні про нерівний шлюб молодої дівчини та вдівця. За цю роботу художник отримав від Чорторіцького 100 золотих. Серед інших аналогічних композицій згадуються «Процесія на освячення води на Богоявлення», «Вибір нареченої на відпусті в Красному Броді», яка була відомою тільки у формі начерку. Ескізи композицій «Хто буде моїм мужем?» та «На вечорницях» колись зберігалися у брата художника, але, на жаль, їхнє знаходження сьогодні невідоме. Таким чином, світські роботи відомі нам тільки за літературними джерелами, але зважаючи на ідеї, що побутували у тогочасній Віденській академії та судячи з назв, це могли бути етнографічні ідилічні сцени. Це дало підстави віднести Йосипа Змія-Микловшика до основоположників світського мистецтва на Закарпатті.
Після повернення з Відня художник виконав багато композицій на релігійну тематику як окремі замовлення, а також для іконо¬стасів. Серед таких робіт образи 1830 р. виконані для іконостасу в абауйновградській церкві, 1831 р. ікони до Шайосегеду. В наступ¬ному році художник працював дія сіл Здоба і Ряшів, а на 1834 р. припадає робота в Собопіі та Фіяші. У Великім Сулині працював у 1835р., за що мав винагороду 1250 форинтів, а також у цьому році працює над композиціями до бічних каплиць св. Хреста та св. Петра і Павла в Пряшівському кафедральному соборі.
У 1836 р. художник виконував живопис до церкви у Пустагазі, а в 1937 р. виконав на полотні св. Миколая, св. Варвару та Богоро¬дицю для церкви с.Варганьово. 1838 р. провів поновлення образів для храму в СланськіЙ Новій Весі. У 1840 р. у с.Мучонь було поставлено новий іконостас, живопис до якого було запропоновано виконати Йосипу Змію. ВІН замовлення з радістю прийняв і розпочав -оботу над образами, однак цю роботу йому не судилося завершити, бо вже восени 1841 р. захворів на тиф і 1 грудня 1841 р. помер і був похований на пряшїьському цвинтарі.
Як бачимо, будучи урядовим художником, Змій-Мікловшик зде¬більшого працював на території Пряшівської єпархії, виконував живописні твори в церквах комітатів: Абауй, Шариш, Земплин. Проте, беручи до уваги єдність культурного розвитку сучасного Закарпаття та Східної Словаччини, значення його насправді є виз¬начним. Саме Йосипу Змію-Микловшику судилося бути одним з перших академічно-вишколених митців історичного Закарпаття. А щодо вправності та віртуозності у виконанні, то можемо говори¬ти, про одного з кращих живописців першої половини XIX ст.

Михайло Приймич «Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2007 рік

 

Ернест Контратович
(нар. 1912)
Кажуть, щастя - то особливий стан душі. Впевнена, наш уславлений земляк, живописець від Бога народний художник України Ернест Рудольфович Контратович, який цьогоріч відзначає свій чудовий 95-літній життєвий ювілей - воістину щаслива людина, бо душа його переповнена чуттям добра і любові до всього сущого на землі, бо живе він у гармонії та злагоді з собою, з мудрим і упорядкованим світом -досконалим витвором Всевишнього. Для кількох генерацій, молодих і зрілих художників краю Маестро залишається взірцем святого служіння високому мистецтву, креативності чесній, чистій, несфальсифікованій.
Народився Е.Р.Контратович 17травня 1912 р. В с.Кальна Розто¬ка, нині Словаччина, в сім'ї народного вчителя. Син пішов родинною життєвою стежиною - після закінчення Ужгородської учительської семінарії вчителював у селах Березнянщини, навчаючи селянсь¬ких дітей азам грамоти. Життя і робота серед верховинців, вкоріненість в народну культуру, постійне та повсякденне спілкування з селянами, стали невичерпними джерелами творчості художника - Учень і послідовник А.Ерделі, який був не тільки чуйним наставником, але й щирим товаришем талановитого юнака, Є. Контратович з перших самостійних кроків у мистецтві відмовився від поверхового копіювання живописної манери свого старшого колеги і вчителя. Його творча виокремленість виразно проявилась вже в перших самостійних мистецьких працях – як у виборі малярських сюжетів, так і у визначенні власної візуальної лексики.
Амплітуда тематичних захоплень Е.Контратовича широка — від буденних тем, які лежать на поверхні «під рукою», до видовищних сюжетів - відтворення свят, народних гулянь, поетично-піднесених сцен колоритної сторони життя земляків. Всі разом ці полотна являють нам дивовижний картинний світ художника, світ, сповнений загострено-особистісних почування і роздумів, емоцій та переживань; від носіальгійних спогадів і мрійливих сподівань, світлої радості і ясних надій до болісних тривог, гірких розчарувань і оголених настроєвих дисонансів.
Прикметною ознакою всіх без винятку творчих праць митця є безхитрістність, по-дитячому довірлива інтимність образотворчої оповіді. При наявності в мистецтві живописця стійких стилістичних ознак закарпатської художньої школи в його малярській позиції відчутно розпізнається яскрава і самобутня творча особистість. Зберігаючи вірність своїм життєвим враженням і поважливому ставленню до натурних форм, він відмовляється від ілюзорності образотворчої мови, не вдається до сухої графічності й підкресленої контур-ності живописного письма, віддаючи перевагу прийомам узагальненої виразної живописної пластики, стишеному, «угамованому» колориту, вивіреним і урівноваженим композиційним наголосам.
Послідовно і невідступно орієнтуючись на реалістичні форми візуального мовлення, Е.Контратович з однаковим успіхом творить в різних живописних жанрах: краєвид і історичні полотна, натюрморт і сюжетна композиція.
Особливе місце в творчому доробку митця посідає фігуративний живопис. У цій царині автора передусім хвилюють глибинні проблеми людської екзистенції. Важкі спогади минувшини, непроста доля верховинців щемливими нотами відізвались у ранніх працях художника. Слушно віднайдений темний, похмурий, близький до монохромного колорит полотен «Похорон бідняка», «Жебраки», «Каліки», «Буря», «Війна», «Відьми» передають безрадісний настрій і болісні переживання художника, а експресивно-загострена живописна пластика в поєднанні з нарочитою деформацією образотворчих зображень, підсилює відчуття трагізму і безвиході.
Однак, Е.Контратович — художник оптимістичного світосприйняття, митець, що дивиться на світ ясним, незатьмареним поглядом. На полотнах зрілого Майстра квітне багатство і розмаїття поетичних відтінків життя, незмінне пропущених крізь чутливу і вразливу душу живописця. Він звертається у своїй творчості до простих і непроминальних цінностей людського існування - безтурботна радість дитинства, краса і щастя молодості, глибина і шляхетність материнських почуттів, чистота і велич кохання. Картини цього циклу «Дитячі забави», «Мадонна», «Весільна процесія», «Музики», «Над колискою» позбавлені розгорнутої описовості, в них відсутнє відчуття прозаїчної буденності. Усвідомлене запозичення стилістики і колориту «наївного» народного малярства надає цим нехитрим за мистецьким задумом, глибоким за змістом і художнім осмисленням життєвих реалій композиціям особливої привабливості, щирості і доброти.
Вагоме місце в мистецькому доробку Ернеста Контратовича займає красвид. Секрет принадності пейзажів живописця - не в яскравій гучній барвистості, а в скромній стриманості трактування пейзажної теми, в неупередженості художницького бачення, відвертості й довірливості авторських інтонацій, в тій особливій проникливій атмосфері і емоційному поетичному підтексті, що незмінно хвилює глядача. І навіть коли живописець звертається до образу розквітлої весняної природи з її буйним цвітінням, життєрадісною мажорною декоративністю, він надає цим мотивам відчуття внутрішньої злагоди, упорядкованості і заспокоєння. В основі роботи митця над краєвидом - живе емоційно-художнє переживання від зустрічі з природою. Він ніби заприсягся оспівати кожну п'ядь отчого краю, інтуїтивно, часом на рівні підсвідомості, торкаючись такої складної проблеми, як екологія природи, землі, людської душі.
Як і полотна, народжені його пензлем, Ернест Контратович у кожну мить свого існування - безмежно щирий, чесний, незмінно випромінює добро і любов. За плечима - мудрі і плідні десятиліття творчого життя. Це роки, віддані мистецтву глибоко національному, істинно народному, правдивому. Зичимо Майстрові світлих обріїв на шляхетній мистецькій стезі.

Олена Приходько «Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2007 рік

 

Гавриїл Глюк
(1912-1983)
Художник, сповнений невичерпного життєлюбства, яскраного та самобутнього таланту, заслужений діяч мистецтв УРСР Гаврило Мартинович Глюк (1912-1983), недожиті 95 роковини якого ми згадуємо 19 травня, ввійшов до літопису образотворчої культури нашої країни вагомо і по праву.
Доля подарувала закарпатцям Гаврила Мартиновича Глюка -відданого співця сонячного краю, його працьовитих людей у що¬денній праці на полях, лісосіках, на фермах, у колгоспах.
Гаврило Мартинович Глюк народився 12 травня 1912 р, в місті Сігеті в Трансільванії, що на той час входила до складу Австро-Угорщини. Життя складалося так, що уже в ранні роки хлопчина вибрав собі малювання і послідовно йшов до вершин удосконалення свого володіння пензлем. Зустрічі з людьми, багатими душею, сприяли розквіту обдарування молодого Глюка. Почерпнуті від батька устремління та прагнення до конструювання та проектування меблів, потім - до численних малюнків та зарисовок привело Глюка дуже рано до навчання у майстернях спочатку ремісничих, а потім живописних. Будапешт дав прихисток талановитій душі художника, розкривши джерела професійного різьблення, малювання, ліплення. Тут поруч бачимо тих, що вплинули надалі на життєвий шлях Глюка: Густав Мадяр-Маннгеймер, Мано Вестроцці, Бела Оман. Іштван Сьоні, Іштван Реті. Гаврило Мартинович був старанним учнем. Протягом 1931-1933 років навчався у Вищій школі образотворчого мистецтва. На той час сім'я художника переселилася з Сігета до Ужгорода. Атмосфера демократичної Чехо-словаччини була сприятливіша до розквіту мистецтва. Саме тут зустрічає молодий Глгок монументальне настінне малярство Йосипа Бокшая, відкриває для себе оригінального А.Ерделі, знайомиться з майбутніми колегами А.Копкою, Б. Контратовичем, А.Борецьким.
Численні художні вправи, малювання на пленерах дає певний результат. Художнику вдаються живописні замальовки, він навіть робить успіхи і перед глядачем: продає перші твори шанувальникам. У зв'язку з сильними змінами в обстановці перебування в Буда¬пешті та з різко правим курсом уряду Глюкові зауважено було про небажаність перебування на території Угорщини. Глюк покинув Будапешт у 1933 р. У Румунії його призвали до лав на півтора року, Військову повинність відбував у місті Сібіу. Після демобілізації весною 1936 р. художник через підданство не мав змоги поїхати до Чехословаччини, де були батьки, йому довелося їхати до Бухареста. Удосконалення майстерності, ретельна робота над підвищенням свого професіоналізму привело до переконання Глюка у стійкій приналежності до реалістичного мистецтва. До 1940 р. Глюк знаходився серед своїх друзів та знайомих у Румунії. Після возз'єд¬нання Бесарабії з Радянським Союзом Гаврило Мартинович поступив на другий курс художнього училища в Кишиневі. Але всі Далекосяжні плани порушила друга світова війна. Глюк був мобілізований у трудову армію, де він працював у технічному з'єднанні, а будівництві залізниці та інших об'єктах у Дніпропетровську, Елісті, Сталінграді. Після війни художник повертається до Кишинева. Тут він знову включається до мистецького життя. Надзвичайний успіх приводить художника до лав членів Спілки Молдавії. Перед митцем відкриваються нові перспективи.
Гаврило Мартинович Глюк писав так, як навчився у славетному Будапешті, писав так, як сприйняв у батьківській сім'ї-максимально відкриваючи серце і душу зображеного. Приїзд на Закарпаття у 1947 р. приніс Глюкові радість зустрічі з рідними після їх поневірянь концтаборами та можливість продемонструвати свою майстерність перед новим глядачем. На рахунку митця більше 150 виставок - обласних, республіканських, закордонних.
Критики та мистецтвознавці відмічали провідні риси творчості художника у контексті українського мистецтва; яскрава образність та народність, зображення вагомих соціально-економічних змін. Глюк впродовж усього життя високо ніс штандарт художника-реаліста. Таким він залишився до останнього подиху. Бути відданим темі трудівників - «рідкісне обдарування митця». Мистецтвознавець Олена Полянська відмічає постійну тягу художника до зображення трударів: лісорубів, колгоспників, до їх буття на полях, у горах – це відмітна риса творчості художника-реаліста.
Однією з кращих робіт Гаврила Мартиновичз Глюка вважають твір «Лісоруби на вахті миру» 1950 р. Сучасники відзначили його як зі смаком задуманий та прекрасно виконаний. Тут немає надуманості, штучності, навпаки, постаті лісорубів залиті сонцем, яскраво освітлені і монументальні. Художник продовжує працювати над темою трудової людини та її взаємостосунками з навколишнім світом. Господарі лісів - люди - разом з технікою були акцентовано виокремлені у творчості Глюка. Саме тому наступним твором, що принесе Глюку європейську та світову славу, буде твір «Лісоруби» (1954). Крок за кроком підходив автор до свого славетного полотна, практикував безліч етюдів та численну масу художніх замальовок і спроб. У цих творах автор акцентує доброзичливість і приязність людей. Це доброта і відкритість світові буде лейтмотивом творчості автора.
Прагнення обдарувати кожну людину власною добротою ллється з полотен Глюка. Адже, у суєті днів не можна забувати про Вище. До нього треба дотягнутися душею. Уже з часом колеги назвали Гаврила Мартиновича Людиною добра. Всупереч тяжкій і непростій долі у довоєнний період життя, Глюк зберіг дитячу безпосередність і приязність до людей до останнього дня життя.
У центрі композиції «Лісорубів» - постаті двох молодих вантажників. Один з них - у білій сорочці, переступив через колоду; другий - схилився. Динаміка життя багатомовна і оптимістична. Всесвітня виставка у Брюсселі (Бельгія 1958 р.) принесла високу нагород таланту Глюка: полотно «Лісоруби» було відзначене великою срібною медаллю. Зараз картина Глюка «Лісоруби» є золотим фондом національного мистецтва, гордістю і славою закарпатців. Прижиттєва слава митця не вплинула на внутрішні достоїнства автора, він залишився скромною і шанобливою, чесною і простою людиною. Творчий доробок автора є класикою реалістичного мистецтва України і свідченням безкомпромісних душевних висот митця.
Заслужений діяч мистецтв УРСР Гаврило Мартинович Глюк звеличив свій народ, свій рідний край. Улюблені жанри митця слу¬жили оспівуванню, поетизації простих людей і героїв: «У полі», «Дівчата села Добронь», «Портрет Героя Соціалістичної Праці Ю.Пітри». Достовірність і правда - ось ознаки, притаманні портретним і жанровим полотнам Глюка.
Глюка вирізняє поєднання таланту з рідкісною працелюбністю. Спадщина його велика і багатогранна.
Художник активно працював як у жанрі пейзажу, так і у жанрі натюрморту. Різноманітні сцени з життя простого народу виклика¬ють надзвичайну довіру і проникнення у образний світ народного життя, побуту, звичаїв і традицій.
Г.Глюк любив малювати з натури, як кажуть професіонали «а ля прима», коли гармонія рухів плавно лягала на папір хвилястими лініями та виразними штрихами. Багато рисунків та шкіців, що збереглися у колекціонерів та сім'ї художника, свідчать про непосидючу натуру митця, його постійний потяг до творення.
Дуже вагоме місце у творчому доробку автора займає портрет. Цей аспект мистецтва Глюка відкрито демонструє нам душевну і Духовну цілісність авторського світосприймання та світобудови. Психологічно виважені портрети сучасників доносять до глядача глибину проникнення в модель засобом своєрідної «духовної сповіді» портретованих. Зображені у національних кроях і сучасному вбранні, у інтер'єрі та поза ним вносять дивовижну нотку ніжності і життєлюбства до української національної традиції портрета. Творчість Г.М.Глюка своїм активним побутописанням, свіжістю та оригінальністю образотворення є, за переконанням дослідників, пе¬вним «історичним» документом своєї епохи.

Людмила Біксей «Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2007 рік

Шандор Петкі
(1917-2005)
Упевнена, поціновувані й любителі образотворчості добре пам'ятають «Груповий портрет ужгородських художників» пензля геніального Ерделі. У колі «великої сімки» - замислений Бокшай, галантно-артистичний Ерделі, вольовий Коцка, зосереджений Манайло, мрійливий Контратович, цілеспрямований Борецький. Серед них - наймолодший колега - початківець-графік та живописець Шандор Петкі, що у розкутій позі вільно розташувався у високому кріслі. Портретне зображення молодого митця серед відомих на той час, популярних, іменитих художників було невипадковим. Ім'я Шандора Петкі знаходиться серед перших членів Закарпатської організації Спілки художників, з його творчістю пов'язані відчутні здобутки живописної школи, він вписав свою неповторну поетичну сторінку в історію образотворчого мистецтва Закарпаття.
Народився Ш.Ф.Петкі в Ужгороді 12 серпня 1917 р. в сім'ї поліграфіста. Після закінчення учительської семінарії вчителював у початкових школах верховинських сіл. Мальовнича краса отчого краю, романтика гірських краєвидів, спілкування з духовно багатим і щедрим верховинським селянством вразили чутливе серце обдарованого юнака, розбудили потяг до прекрасного, стали джерелом наснаги і невичерпною благодатною темою мистецьких задумів.
Захоплення живописом молодого талановитого вчителя було вчасно підмічено його вже відомими на той час земляками - Й.Бокшаєм та А.Ерделі. Скориставшись їх професійними порадами, майбутній митець в 1939 р. поступає в Будапештську Академію мистецтв. Тут він навчається в творчих майстернях таких відомих угорських майстрів пензля як А.Бенкхардт, Ї.Болдіжар, Е.Алекфі. Одержавши вищу фахову освіту, молодий художник повертається на батьківщину, сповнений хвилюючих юнацьких сподівань, щи¬рого прагнення служити своїм мистецтвом рідному народові.
Він відразу ж активно включається в творче життя, стає не¬змінним експонентом художніх виставок, запрошується до викла¬дання профільних дисциплін в Ужгородському художньому учи¬лищі. Свою любов до образотворчості Ш.Петкі ділив між технікою акварелі й олійного малярства. Без сумніву, він досконало володів прийомами акварельного письма, віртуозно і артистично накладаючи транспарентні згармоновані кольори на зволожений аркуш, фарби перетікають, зливаються, розчиняються, доповнюючи одна одну, створюючи неповторний, часом непередбачуваний колористичний ефект. Візуальні форми тануть, втрачають чіткість, надаючи зображенням особливої вишуканої м'якості, поетичності.
Сюжети акварельних композицій, так само як і живопис полотен, не обмежуються рамками одного жанру. В своїх мистецьких шуканнях Ш.Петкі звертався до пейзажу і натюрморту, тематичної композиції.
На особливу увагу заслуговують квіткові натюрморти художника. Квіти в пленері і декоративних горщиках, у керамічних та скляних вазах - гордовиті й скромні, сором'язливі й лишно-гучні вони в уяві художника с уособленням краси та складної неоднозначності світобудови.
Приваблює серія портретних зображень, виконаних митцем технікою акварелі та живопису. Моделі - це здебільшого близькі художникові люди, яких він добре знає, з якими його єднають теплі дружні й родинні стосунки. Вони відрізняються глибиною індивідуальних психологічних характеристик, майстерною передачею зовнішньої подібності, шо досягається переконливою матеріальністю реалістичного письма.
Мистецька неповторність Ш.Петкі, його особистісне світосприйняття найрельефніше і найвиразніше проявились в його пейзажній творчості. Амплітуда образних рішень краєвидів митця широка - від епічних розгорнутих панорамних видів до ліричних камерних творів. Автор щоразу знаходить найбільш слушні для заданої пейзажної теми, композиційні, живописно-пластичні і колористичні вирішення, що передають різні емоційні і настроєві відтінки. Про красу і багатство природного світу автор розповідає негучно, просто і довірливо. Здається, краєвиди художника створені теплом його душі.
Шандор Ференцович Петкі прожив чесне, плідне і мудре творче трудове життя. Він багато сил і енергії віддав багаторічній справі виховання молодих художників, передаючи їм свій досвід і знання.
До останніх днів життя митець зберігав вірність художнім традиціям закарпатської живописної школи, принципам реалізму, мистецтву жигтєстверджуючому, ясному, доступному і необхідному широкому загалу.

Олена Приходько Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2007 рік

Еміліан Грабовський
(1892-1955)
Мистецтво Закарпаття першої половини XX століття пройшло складний шлях, адже формувалось воно в переломний период - революцій, воєн, економічних потрясінь. У 20-х роках зарод¬жується закарпатська школа живопису, яку уособлюють Адальберт Ерделі, Йосип Бокшай, Адальберт Борецький, Андрій Койка, Ернест Контратович, Золтан Шолтес, Василь Свида. Еміліан Грабовський - один із тих, хто був у перших рядах її засновників.
Народився Еміліан Грабовський 20 листопада 1892 р. в Ужгороді в багатодітній сім'ї службовця, де був наймолодшим. Навчаючись у початковій школі, проявив неабиякі здібності до малювання.
Ужгородську гімназію закінчив з відзнакою й у вересні 1911 р. склав вступний іспит на денні курси училища прикладного мистецтва в Будапешті. Протягом трьох років учився у визначних майстрів угорського живопису: Імре Шимаї. Тегзи Удварі. Міцно засвоїв основи рисунка, він із великим захопленням малював з натури. За роботи, подані на конкурс, влаштований в училищі, йому було присвоєно малу золоту медаль і почесну грамоту.
Восени 1915 р. Еміліан Грабовський став студентом Вищої школи образотворчого мистецтва. Займався під керівництвом Алазара Іллеша та Деже Печі-Пільха.
Вони допомогли юнакові освоїти традиції угорського реалістичного мистецтва, розвинули його талант, допомогли віднайти свій шлях у мистецтві.
На виставці студентських робіт, влаштованій у Вищій школі, здобула успіх його картина «Зимові сутінки». Закінчивши два курси навчального закладу через матеріальну скруту, залишає навчання і переїжджає в місто Подьбань, що зберігало і розвивало передові традиції угорського образотворчого мистецтва. Там він приєднався до місцевої школи живопису і працював до грудня 1918 р. Восени і 918 р. Грабовський повергається до Будапешта. У 1919 р. через смерть матері молодий художник їде до Ужгорода. Тут разом з А.Ерделі, И.Бокшаєм та іншими художниками активно включається у творче життя Закарпаття. На вулиці Собранецькій у батьківському будинку відкриває свою майстерню.
У 20-ті роки брав участь у художніх виставках в Ужгороді, Мукачеві, Берегові. Кошице. Поступово Еміліан Грабовський здо¬буває визнання. Але успіх не поліпшив його матеріального становища. Його роботи мало цікавили представників заможних класів. У пошуках робіт він виїжджає до Будапешта до своїх братів. Там працює реставратором живопису й консультантом із питань обратворчого мистецтва при Угорському королівському сільськогосподарському музеї. У вільний час віддається живопису. В період еномічної кризи на початку 30-х Грабовський втратив роботу. В роки окупації Карпатської України гортистською Угорщиною повертається до Ужгорода. Тут влаштовується на «підсобну роботу» при бібліотеці, де пропрацював до визволення Закарпаття Радянською Армією.
У грудні 1944 р. він залишає роботу в бібліотеці й з ентузіазмом займається творчістю.
Настає період його мистецького розквіту, час творчої сили. У вузькому колі друзів Грабовський зізнається: я малюю лиш для власного задоволення і тільки близьке мені.
У 1946 р. його приймають у Спілку радянських художників України. Полотна Грабовського купує Державна закупівельна комісія при Раді Міністрів УРСР.
Починаючи з 1945 р. художник бере активну участь в обласних, республіканських і всесоюзних виставках. Зокрема, у 1947 році картина «Ріка Латориця» експонувалася на Всесоюзній художній виставці у Москві.
У 1949-50 рр. художника захопив план створення кількох тематичних пейзажів, в яких хотів відобразити соціалістичні перетво¬рення на Закарпатті.
Працюючи над темою, він створив десятки рисунків, ескізів етюдів, що свідчить про серйозне ставлення художника до завдання. Він пише «Колгоспні скирти», «Колгоспні копи», «Колгоспний пейзаж», в яких ідейність, соціалістичний зміст знаходять своє відображення хіба що в назві твору.
У грудні 1953 р. з ініціативи Спілки радянських художників України і працівників Закарпатської обласної картинної галереї було відкрито персональну виставку митця. До неї Грабовський готувався довго й серйозно - майже півроку. В результаті було зібрано 96 творів, з яких - 32 живописних, інші - графічні.
Роботи відносилися до різних періодів його творчості, вони давали уявлення про тематику, творчий метод, етапи творчості. Під час організації виставки художник був уже важко хворий. 20 листопада 1955 р. Еміліана Грабовського не стало. Художня спадщина Грабовського складає понад 500 живописних і графічних творів. Переважна більшість - пейзажі. У них він завжди намагався точніше, правдивіше відобразити той чи інший краєвид, виконати завдання, поставлене перед собою. Художник часто для зображення обирає який-небудь дорогий йому куточок природи, майстерно відтворює його настрій, певний стан. Майстру особливо вдавалося вловити і зафіксувати на полотні ту мить, коли останні промені сонця торкаються землі і за мить впадуть сутінки, чи ранковий туман в горах, що ось-ось розсіється. Типовими назви картин: «Літні сутінки», «Зимовий туман», «Перед бурею».
У ранніх роботах майстра помітно переважає вплив угорської школи живопису, зокрема Нодьбанської школи.
Нодьбанська школа живопису, заснована в 1902 р., згуртувала біля себе художників демократичного напряму, які виступали проти тогочасного офіційного мистецтва. Вона народилась у боротьбі за справжнє правдиве мистецтво, що реально відображає природу. Соціальні теми художників цікавили мало.
Заняття під керівництвом талановитих представників цієї школи значною мірою вплинули на формування світогляду художника і дали новий напрям його творчому розвиткові.
Характерно, що в цей період художник багато малює з натури, пише етюди, глибоко вивчаючи природу. Картини, як правило, пише в майстерні, за основу використовуючи етюди написані з натури.
З початку 20-х Грабовський співпрацює з Ерделі, Бокшаєм та іншими закарпатськими митцями, бере активну участь у художніх виставках, що звичайно, позначилося на його роботах.
Найурожайніший період у творчості Грабовського розпочався у радянський час. Нова влада оточила живописця піклуванням і увагою, створила умови для творчої діяльності. Художник переживає велике піднесення, багато і плідно працює. Його полотна закповує держава. Вони з'являються в музеях Києва, Львова, Дніпропетровська та інших містах. Частина робіт зберігається у фондах Закарпатського художнього музею ім.И.Бокшая.
Мистецтво Еміліана Грабовського стало цінним вкладом у закарпатську школу живопису. Він увійшов у історію українського образотворчого мистецтва як талановитий і оригінальний пейзажист-лірик, що оспівав чарівну красу Карпатського краю.

Володимир Мишанич Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2007 рік

Посібник "Мій Ужгород"


Коментарі  

 
+2 # Guest 10.02.2007, 12:35
Вже 20 років живу на Тернопільщині,а ле радий ,що про рідне Закарпаття тут можу про все почитати.Хоч художників є значно більше відомих,але варто було б знайомити і з сучасним живописом краю...
 
 
# Guest 10.02.2007, 14:32
Будемо намагатися
 
 
# Guest 30.04.2007, 20:41
:D дякую за надану інформацію дуже потрібна
 
 
-1 # Original art form UkraineGuest 18.05.2007, 23:43
Thanks for pleasure...
 
 
# Иосиф ЧернийGuest 08.07.2007, 14:40
Хотелось бы получить информациюожизн и и творчестве Иосифа Черния, талантливого художника, безвременно ушедшего из жизни.Может кто-то откликнится, кто его знал, друзья,близкие. ..
 
 
# Guest 01.02.2009, 17:27
З Коцкою я колись зустрічався
 
 
# Виктория 27.02.2011, 10:29
Хотілось би більше дізнатись і про такого трошки призабутого, але, на мій погляд, видатного художника, як Й.Й.Гарані.
 
 
# RE: Видатні художники ЗакарпаттяІгор Кобаль 11.07.2014, 17:29
А про мого діда Василя Дмитровича Бердаря не написали, ех ви, а він був учнем Бокшая і Ерделі. І тех був відомим в Закарпатті художником.
 

Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити