Видатні священнослужителі

5 біографій

Андрій Бачинський
( 1732 – 1809рр. )
А.Ф.Бачинський народився 14 листопада 1732 р. в с.Бенятина на Закарпатті, в сім’ї бідного священика. Він ріс надзвичайно здібним і успішно закінчив Ужгородське гімназіальне училище і Трнавську семінарію, отримав призначення каноніка Мукачівського єпископства, а в 1772 році Бачинського було призначено Мукачівським єпископом і виконував він цей обов’язок 36 років.
Він ввійшов у історію Закарпаття, як публіцист і культурно-освітній діяч, відкрито виступав на захист національної культури, намагався дохідливо це пояснити. Він розумів, що важливою гарантією існування народу є збереження і розвиток його рідної мови і духовного життя, намагаючись вивести народ з темряви, дати йому хоч елементарну освіту. У своїх посланнях від священиків на місцях вимагав організовувати при церквах школи, де б діти від 6 до 14 років могли навчатись не лише грамоті, а й доброї поведінки. В 1780р. Бачинський – єпископ перебирається з Мукачева в Ужгород. Тут в 1781р. він засновує богословську семінарію, збагачує єпископську бібліотеку.
Турбується єпископ і про друкарську справу, у 1804р. він видає 5-томну
“Біблію”, сприяє публікації творів на рідній мові. Андрій Бачинський прагнув, щоб молодь, діти вчились рідною мовою, хоч знали і латину,і інші мови. “І чужому научайтесь і свого не цурайтесь ”- як писав Т.Г.Шевченко. Сам розмовляв мовою свого народу, поважав і дотримувався звичаїв і традицій.
І. Франко писав: “ Мукачевский епископ собирает вокруг себя значительное число ученых, содействует распространению грамотности и просвещения среди простого народа, печатанью книг и учебников … ”
Отже, А.Бачинський відіграв значну роль у піднесенні культурно-освітнього питання на Закарпатті в др. Половині ХVIII ст.


Михайло Лучкай
(1789 - 1843 )
На рубежі XVIII-XIX ст. наш край продовжував перебувати у складі Австро-Угорської імперії, правлячі кола якої не тільки гнітили населення економічно, а й здійснювали духовне поневолення населення. Але наш закарпатський народ прагнув до освіти і знань. І було на Закарпатті багато освічених людей і серед них Михайло Михайлович Лучкай – вчений-мовознавець, історик, фольклорист, культурно-освітній діяч. Його “Історія карпатських русинів ” стала найвизначнішим історичним твором, написаним на теренах краю. Важливість та цінність цього дослідження підкреслювали і багато відомих зарубіжних істориків. М.Лучкай підніс історичну наука на Закарпатті на якісно новий щабель. Його наукова спадщина - чудовий пам’ятник культури нашого народу.
Він народився в с. Великі Лучки на Мукачивщині в багатодітній сім’ї священнослужителя. Його справжнє прізвище Поп. Закінчив місцеву школу, ужгородську гімназію і вчився у Віденській духовній семінарії, а потім в Італії де багато працював над складанням “ Граматики слов’яноруської ”(1830). У 1842р. в Ужгороді побував російський вчений І.І.Срезневський, який вперше вжив назву Ужгород, а не офіційну угорську Ungvar. Завдяки цьому вченому назва Ужгород прозвучала та утвердилась на європейському рівні.
Старання М.Лучкая відомі і на поприщі освіти, він прагнув допомогти в міру своїх можливостей, щоб вчились діти сільської бідноти, тому брав участь у збиранні коштів у “вдовичий і сирітський фонд ”.
Науковий спадок М.Лучкая став відомий для широкої громадськості зовсім недавно і особлива заслуга в його популяризації належить науковцям Ужгородського Національного університету. Значення його наукового спадку величезне, так як свідчить про наявність на Закарпатті ще в давнину високоосвічених, інтелектуальних людей.

Василь Гаджега
(1864-1938)
Закарпатський греко-католицький священик, історик, педагог, професор Богословської семінарії в Ужгороді. Досліджував церковну історію Закарпаття, однак висвітлюючи і політичне та соціально-економічне минуле закарпатських українців. Написав багато праць з історії церкви, монографії про І.Фогорашія та М.Лучкая. Вчився в Ужгородській гімназії, був членом товариства „Просвіта”, одним із редакторів „Наукового збірника” „Просвіта”. Досліджував історію і культуру Закарпаття. Свою науково-дослідницьку діяльність Василь Гаджега плідно поєднував із громадською роботою. Пересічно він був редактором газети „Неуч”, яка виходила на народній мові, головою видавничого товариства „Уніо” і особлива його заслуга в організації роботи літ.-наук відділу товариства „Просвіта”, знав багато європейських мов. Воістину це була людина наповнена ерудицією і знаннями.

Анатолій Кралицький
(1835-1894 )
До найпомітніших постатей літературного життя Закарпаття другої половини ХІХ ст.. належить і Анатолій Крамницький. У книзі “Літературний рух на Закарпатті др. пол. ХІХ ст..” доктор філологічних наук професор В.Л.Микитась писав: “Ідейним спільником всіх закарпатських письменників другої половини ХІХ ст.., невтомним трудівником на літературній та культурній ниві був Анатолій Федорович Крамницький, твори якого до цього часу не тільки не вивчені, але і не зібрані, хоч він залишив досить солідну спадщину як прозаїк, публіцист, фольклорист, етнограф, історик та журналіст. Неувага буржуазного літературознавства до особи Крамницького пояснюється тим, що він не встрявав у політичні дискусії провінціального міщанства... Був людиною незалежною та свободолюбною... ”
Народився Крамницький у 1825 році на Східній Словаччині. Учився в Ужгородській духовній семінарії. Після її закінчення став викладачем історії церкви Марівповчанського монастиря, а з 1869 року був ігуменом Мукачевськоо монастиря, майже чверть століття жив у Мукачеві.
За час перебування у Мукачеві він зібрав велику бібліотеку творів української, російської та зарубіжної літератури, яка тепер з автографами письменника зберігається в архівах Ужгородського державного університету та Закарпатського обласного краєзнавчого музею. Серед тих же творів є й книги, подаровані Крамницькому М.Драгомановим про Котляревського, Квітку-Остовяненка, Шевченка, Стороженка, Марка Вовчка, Гоголя, Жуковського, Решетнікова, Даля.
Нещодавно кандидат філологічних наук з Прешева Олена Рудловчак знайшла в архіві Якова Головацького у Львові 15 рукописних збірок фольклору, надісланих закарпатськими записувачами для 4- томної збірки “Народные песни Галицкой а Угорской Руси ” серед яких є і рукопис А.Крамницького.
Одним з патріотично – романтичних творів А.Крамницького є його повість “Князь Лаборець” надрукована 1863р. і присвячена героїчним захисникам Ужгорода.


Теодор Ромжа
(1911-1947)
Народився Теодор Павлович Ромжа в 1911 році у Великому Бичкові Рухівського району у сім’ї залізничника. Навчання у гімназії закінчив 1930 року у Хусті, а потім навчався у Римі у 1936 році. Повернувшись на батьківщину служив священиком на Хустщині. Через два роки почав працювати професором Ужгородської духовної семінарії. Єпископське свячення одержав 24 вересня 1944 року. Теодор Ромжа усю свою діяльність присвячував Богу, Ісус Христос був для нього тим, кого він любив понад усе. Тому єпископ прагнув об’єднати людей, навчити їх вірити в Бога, а для цього продовжити своє навчання в Римі: та не судилося.
Він не міг змиритися з рішенням радянської влади про заборону греко-католицької церкви на Закарпатті. Проти нього було сфабриковано багато компрометуючих матеріалів. За рішенням влади було організовано вбивство Теодора Ромжі, маскуючи його під дорожню аварію. Теодора Ромжу доставили до Мукачівської лікарні і він з часом почав одужувати. Всі цього чекали, але тут сталося непоправне – його отруїли. Він помер за віру, за правду.
27 червня 2001 року у м. Львові Святий Отець Іван Павло ІІ, під час Божественної Літургії, проголосив священомученика Теодора блаженним, щоб вся церква вшанувала його память.
27-29 червня 2003 року відбулося вшанування пам’яті Блаженного Теодора Ромжі в Ужгороді. Мощі його знайшли вічний спочинок в Ужгородському кафедральному соборі. Ужгородській греко-католицькій богослов ній академії присвоєно його ім’я.