Іван Чендей

(1922-2005)
Йде другий рік, як немає з нами письменника Івана Чендея, і це надто малий час, аби оцінювати його творчу постать з історичної відстані, та думаю, час не внесе суттєвих коректив у той усталений образ митця, що склався у читача ще за його життя. Офіційні нападки на талант Чендея, котрі довелося чути людям старшого покоління, сьогодні опали, як лупина, зоставивши нам живу насінину.
Іван Михайлович прожив велике життя, отож і зазнав усього, що й більшість наших краян за цей час на історичній дорозі. Двадцяте століття, що припало на долю письменника, було, мабуть, найжорстокішим, з усіх століть, пережитих людством. Дві світові війни породило це століття, привчивши людей до крові, а отже, до знецінення людського життя.
Народився Іван Чендей 20 травня 1922 р. в с.Дубове на Тячівщині в багатодітній селянській родині. То були тяжкі повоєнні роки, та масариківська Чехословаччина, в яку увійшло на той час Закарпаття, бурхливо розвивалося, набувала слави острова добробуту в Європі. Однак добробут так і не дійшов до колоніальної Верховини - тут доводилося, як і сьогодні, не жити, а виживати. Охочий до науки Іван усе-таки після сільської школи здобуває освіту в російській гімназії у Хусті, де на той час відомий нині вчений-фольклорист Петро Васильович Лінтур згуртував навколо себе талановиту літературну молодь. Зі стін Хустської гімназії вийшов, зокрема, талановитий поет-антифашист Дмитро Вакаров.
Починав учитися майбутній письменник у гімназії за демократичної Чехословаччини, та в 1939 р. гортіївська Угорщина окупувала Закарпаття, і до матеріальної скрути додалися ідеологічні утиски. Та все ж у 1941 р. гімназисти видають літературний альманах «Будет день», де надруковано і літературні спроби Івана Чендея. А в листопаді 1944 р. молодий літератор стає учасником з'їзду народних комітетів, котрий проголосив возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.
Для соціального зростання біографія Івана Чендея була бездоганна, тож він потрапляє на роботу в головну газету краю «Закарпатська правда». Одночасно навчається на філологічному факультеті Ужгородського державного університету. І робота, і навчання укріпили його в освоєнні української літературної мови, і то настільки, що згодом найавторитетніші словники ілюструватимуть уривки з його творів як літературну норму.
Коли я навчався в університеті, Іван Михайлович був саме відповідальним секретарем Закарпатської організації спілки письменників України. Треба відзначити, що всіляким білялітературним пройдисвітам він перепиняв дорогу в ряди письменницької Спілки. І під це не раз недоброзичливці підводили ідейну платформу, звинувачуючи його у місництві.
Тим часом тодішні твори письменника цілком уписуються в постулати соціалістичного реалізму, які так тяжко давалися письменникам старшого покоління.
Уже перша книжка новел «Чайки летять на Схід» стала явищем у новій закарпатській прозі. В рамках соцреалізму помістилися і твори збірки «Вітер з полонин» (1958), повість «Терен» (1958), -про минуле Закарпаття можна було писати просто реалістично, а виходило соцреалїстично. Те ж стосується збірки оповідань «Ватри не згасають» (1960). Та влада вимагала від письменників писати про сучасність. Про людину-творця майбутнього. Отут уже талант нерідко спотикався.
Щоб не борсатись у власних сумнівах, Іван Чендей вирішує податися на вищі літературні курси при Літературному Інституті ім.Горького (1960-1962). Два роки, проведених у Москві, де літературне життя тоді нуртувало на повну силу, зарядили письменника новою енергією. Він береться за роман «Птахи полишають гнізда». Просили сучасної тематики ? - то маєте!
Роман тоді дістав різку оцінку місцевих і не тільки місцевих ревнителів соцреалізму з кандидатським світорозумінням. Не до кебети було тим неборакам, що письменник випередив своїм твором майбутній потужній літературний пласт у радянській літературі, що виявилося згодом у творчості Айтматова, Астаф'єва, Белова, Распутіна, Шукшина та багатьох інших письменників, котрі з об'їждженої траси звернули на пішник і пронизали броньовану сучасність болем одвічного сина землі.
Щоправда, у всесоюзних та республіканських часописах віддали належне романові Г.Карабельников, М. Ільницький, молодий тоді ще В.Фединишенець.
Не забудьмо, що Іван Чендей свого часу допоміг багатьом письменникам старшого покоління вписатися виданнями творів у новий літературний процес, опікував чимало фольклорних видань. Однак несправедливо поставився, приміром, до творчості Юрія Станинця, священика: мовляв, нехай вибирає або духовний сан, або література. Звичайно, він би не зміг допомогти, але все ж, але все ж...
А все ж він згодом заперечить себе тодішнього повістю «Іван», де комуністичному активістові протистоїть священик. Конфлікт між ними типовий для радянської літератури. Нетиповим, винятковим було те, що перемагає правда священика, а якщо глибше - духовне начало торжествує над пожадливістю і самовпевненістю тимчасової влади.
Повість увійшла до збірки «Березневий сніг» (1968). Було іще на біду оповідання, в якому впізнав себе в неприглядному вигляді один з обласних партійних зверхників.
Знайшлися в компартії письменники напохваті, що засудили твір, але партії було цього замало, то ж у рідному селищі Дубовому організували велике театральне дійство, де вправлялися в словоблуді всілякі підспівувачі влади від імені народу. Досі бачу перед очима замашну рубрику в «Закарпатській правді» «Чому обурилися дубівчани?»
Оскільки Іван Чендей не розкаявся в написаному, його виключають з компартії, що означало великі проблеми із друкуванням творів.
Заново повість «Іван» побачила світ аж у 1994 р. (книга «Калина під снігом»). Звичайно, в часи горбачовської перебудови Іванові Чендею запропонували поновитися в компартії. Та на це він не купився, був серед організаторів Товариства української мови та Народного руху на Закарпатті.
Тепер виведено на світ Божий багато імен, які задовго до 1945 р. возз'єднали духовно наш край з Україною, проте саме Іван Чендей перший заговорив на всю Україну про Закарпаття так, що нас почули. Етапним у всій нашій літературі став роман «Птахи полишають гнізда», де письменник забив тривогу про духовне спустошення народу, що приводить до його виродження. І це спустошення триває. Коли шукати в нашій літературі паралель Іванові Чендею - то це насамперед Олесь Гончар з його болючим розвитком від «Прапороносців» (1946-1948) до «Собору» (1968).
У доробку Івана Чендея також повісті «Житіє Антона Кукурічки» (1988), «Далеке плавання» (1989). роман «Скрип колиски» (1989). До 80-ліття письменника вийшов двотомник його творів («Вибране», 2002). Кращі його твори перекладені російською мовою. І сам він активно перекладав з угорської - оповідання Жігмонда Моріца, повість і роман Мора Иокаї. У співавторстві із видатним режисером Сергієм Параджановим він створив сценарій до фільму «Тіні забутих предків», який після творів Олександра Довженка став новою візиткою українського кіно у світі.
В Україні Іван Чендей здобув найвищі літературні нагороди -Національну премію ім.Т.Г.Шевченка та премію Українського фонду культури ім. В.К.Винниченка. Помер 29 листопада 2005 року.

Петро Скунць «Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2007 рік"


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити