Хустський замок

Хустський замок В Марамороській котловині, при впадінні Ріки в Тису, підноситься гора висотою 150 метрів, на якій височіють 14-метрові руїни легендарного Хустського замку-фортеці. Історія його чи не найбільше за всі інші закарпатські замки переплетена з легендами та народними переказами.
Одна з таких легенд приписує спорудження дерев’яної будівлі Хустського замку розбійникам (точної дати й імені засновника замку в історичних документах не збереглося). Можливо, на самотній горі біля злиття Тиси з Рікою справді була якась невелика розбійнича фортеця, звідки можна було безкарно нападати на каравани, що йшли “соляним шляхом”. З іншого боку, закарпатські замки часто завдяки самим магнатам ставали розбійничими гніздами, звідки ті нападали один на одного, грабували й убивали підданих, і тому народні легенди називають їх розбійницькими.

Будівництво першого кам’яного замку на місці дерев’яного наступна легенда приписує воєводі Хусту.
"Мараморош був укритий густими лісами, а де ліс був викорчуваний під поля, там землі простягалися родючі. Приїхав якось воєвода Хуст на лови. І вирішив залишитися. Там, де нині височіє замок, не було гори, лишень невеличке підвищення. І змислив собі Хуст на тому підвищенні підняти гору, а на горі  вибудувати людськими руками замок.  З усіх сіл відробляли жителі навколишніх земель панщину на будівництві замку. День і ніч носили глину та каміння аж від Тиси, поки не звели гору в 150 метрів висотою, і на самому її  вершечку не постав дивної величі мурований замок. Стіни з каменю, кріплені малтером, на яєчному білку. Всі курячі, гусячі, качачі, навіть потячі яйця треба було здавати на будівництво, а за приховання хоч одного належала жорстока кара.
Коли замок був готовий, зробили довкола гори гвинтову дорогу для возів. А потім примусив Хуст людей копати колодязь та підземний хід. Три роки копали люди гору,  сто шістдесят метрів у глибину викопали, аж поки дійшли до води. І дев’ять років – підземний хід. Коли все було готове, воєвода Хуст привіз багато війська, свою жону Тису та двійко діточок – доньку Ріку і сина Хустеця. Аби підлеглі знали, хто ними править, воєвода дав наказ три дні бити в бубни, несучи в народ вістку про те, що в його честь місто буде називатись Хустом, найбільша ріка – Тисою, а дві менші річки, що впадають у Тису – Хустцем і Рікою."


Хустський замокРізні погляди істориків
Більшість істориків зв’язують будівництво Хустської фортеці з королем Ласло І (1077-1095) - Ладиславом Святим, а саме з тим часами, коли він почав посувати межі Мадярської держави на північний схід – у Карпатські гори, і Хустський замок був побудований якраз для позначення межі Мадярської держави та її захисту, а також для приборкання переможених русичів.
Тим часом латинські джерела періоду Х-ХІ століття ці землі позначають як "terra nullius" себто "земля нічийна", а мадярський історик І. Сіладі у своїй "Загальній історії Мараморошу" (Sziladyi I. Maramaros varmegye egyetemes leirasa) пише таке:
"Мараморош довго перебував за межами впливу Мадярщини. Майже 400 років мадяри творили свою державу, а про нього ніде не згадувалося. Протягом перших трьох століть (до 1200) – лише раз, а в роках 1200-1300 – кілька разів. Аж у 14 столітті побільшало згадок. І тільки з листа Ондраша ІІ від 1231 року довідуємося, що територія Марамороша належить йому".
Перші згадки про початок будівництва замку належать до 1090 року, а закінчення будівницва позначають 1191 роком, оскільки серед руїн знайдено камінь саме з таким написом. А в хроніках з часів середини 13 століття, у яких говориться про указ Бели будувати кам’яні замки для захисту від повторної навали татаро-многолської орди, вже пишеться не про будівництво Хустського замку, а про його реставрацію. Згадують мадяри і про міфологічного воєводу Хуста, але до своїх його не причисляють. Тому тези про первинну належність Хустського замку ще належить досліджувати.


Хустський замокНащадки воєводи Хуста (так само за легендами)
володіли Хустським замком і за часів татаро-монгольської навали. Монголи на чолі з ханом Батиєм відходили з Мадярщини через Хуст, тут угорський варіант легенди разом з історичними хроніками називає одну й ту ж дату – 1242 рік. Цікаво, що в угорському варіанті, на відміну від закарпатських та українських фігурує король Бела, який просить у Хуста помочі, а не наказує йому, як наказував би своєму вассалові.  
"У дворі Хустського замку біля накритих столів у очікуванні гостей стояла челядь і слухала закликаних скрипалів. Господар замку воєвода Хуст в залі бавився з своїм сином, а поруч  його дружина заколисувала доньку. Обоє діточок були схожі, мов дві краплі води і на перепліччі мали однакові родимі плями – хлопчик на  правому, дівчинка на лівому.
Король Бела Четвертий на замиленому коні прискакав у замок і навіть не почекавши, поки про нього заявлять, кинувся прямо до зали, просити у воєводи Хуста помічі і повідомити, що хан Бату був вже на підході до замку. Воєвода спорядив військо, доньку відпровадив у село з челяддю, сина з дружиною залишив у замку. А сам поскакав битися з ордою.
Татарський загін, що його хан Батий відправив уперед, перехопив у навколозамкових лісах одного чоловіка з челяді, випитав у нього про таємний хід до замку і скориставшись ним пограбував замок та викрав жону з сином і повіз у рабство. "


Хустський замокХуст - вільне місто
В кінці 13 століття вже точно відомо, що територія належать Мадярському королівству, а згадки про замок зустрічаються все частіше. На початку 14-го ці землі з неозначеної "терри" за указом мадярського короля перетворюються в цілком конкретну Марамороську жупу. "В 1303 році ми вже бачимо королівського ішпана (начальника комитату, – ред.) Мараморощини в особі Міклоша, а з 1329 року Хуст та 4 інші марамороські поселення (Тячів, Довге Поле, Вишкове та Сигот, – ред.) отримали від угорського короля Карла Роберта статус вільних королівських міст. Ці міста в той період були центральним осередком духовного та суспільного життя з центром в Хустському замку", – пише в розділі "Мараморощина" (праця "Az ejszakkeleti Karpatok videke") Габор Вароді.
Хустський замок мав велике значення не лише для духовного життя місцевого населення. Він, – що було для Мадярського королівства значно важливішим, – захищав солекопальні та лісосплав Тисою, контролював торговий шлях з Угорщини до Польщі, служив брамою, що вела в західну торгову мережу. Замкові гармати захищали транспорти із сіллю на Тисі й перешкоджали зловісним загарбницьким планам. Крім того, добре продумана фортифікаційна система, міцні мури могли у разі небезпеки дати притулок мешканцям навколишніх сіл. Для цього у Хустському замку постійно знаходився певний контингент королівських військ – гарнізон.
Перша офіційна письмова згадка про замок відноситься до 1353 року, в якій згадується, що найпершим комендантом замку король призначив Яна Дралепського-Горвата. Заступником коменданта став Домінік Мачка (котрий пізніше по сумісництву буде також і комендантом Нялабу). Фактично, капітан або каштелян замку в початковий період його існування був повновладним представником королівської влади – як виконавчої, так і судової.


Хустський замокДраг і Балк
Коротка довідка з "Нарисів зовнішньополітичної історії. Князівства Валахія і Молдавія". Л. Семенової:
"Першим намісником Молдови (ок. 1351-1353) був Драгош, волоський воєвода з Мараморошу (нині частина Закарпатської області та однойменний район Румунії), з ім'ям якого традиція пов'язує виникнення Молдавської держави. Після Драгоша Молдовою управляли його сини - Сас (1354-1358) і Балк (1359).
У 1359 році, в результаті повстання проти угорського панування, князівство добилося незалежності. Першим правителем самостійного Молдавського князівства став Богдан I (1359-1365), який до цього, так само як і Драгош, був воєводою у Марамороші і васалом угорського короля. Він усунув синів Драгоша і ті покинули Молдавське князівство і повернулися в Мараморош, де в 1378 році угорський король Жігмонд передав їм землі, якими раніше управляв Богдан I. Їм також був подарований титул Воєвод Мараморошу. Балк і Драг управляли Мараморошем до смерті Балка в 1395 році. Драг же пізніше став засновником угорського аристократичного роду Драгфі."
Отже, згідно із грамотою за 1378 рік, король Жігмонд подарував Хустський замок разом з Нялабом і всю королевську домінію Драгу та Балку за борги (волоські воєводи вже тоді були такі заможні, що часто-густо допомагали мадярським королям у фінансових скрутах). Цим він зробив воєвод назвичайно заможними і впливовими людьми. Рід Драга заволодіває усією територією від Сукмара до Марамороша і обома замками. Воєводи добиваються подальших будівельних робіт і значного поповнення арсеналу Хустського замку за рахунок казни і податків Марамороської жупи.
Дослідження про родинний зв’язок Драгів та Влада Дракули читати в статті Михайла Федака  "Нащадки Дракули живуть на Закарпатті" в передруку сайту "Замки та храми України".


Хустський замокТрохи про Перені
Здобувши майже необмежену владу Драги почали шантажувати Жігмонда, а той без особливих пояснень відібрав у волоських воєвод замки і віддав своєму таємному канцлеру Імре Перені.
Тут мусимо зауважити, що рід Перені – найбагатший і найзнатніший з усіх мадярських родів, чий родовід веде початок від Арпадів, мав кілька гілок, оскільки родоначальник роду Орбан Перені мав трьох синів – Міклоша, Іштвана і Яноша. Від Яноша пішли севлюські Перені, про яких зазвичай згадують найчастіше, коли говорять про Канков та палац Перені. І хоч Жігмонд І у 1399 році подарував місто Севлюш (нині Виноградів) Петеру Перені, онуку Яноша, за відвагу в битві з турками, все ж ця гілка роду Перені набере сили та впливу аж у 16 столітті, за часів Габора Перені, правнука Петера.
Тим часом вищезгаданий Імре Перені належав до Іштванових нащадків. Ці Перені за всіх часів були найбільш наближеними до мадярських королів, їх і до нині угорські історики називають родом королівських намісників (nador ag). Імре був близьким другом короля Жігмунда, членом славнозвісного закритого лицарського ордену Драконів, таємним канцлером, і до периферійного Мараморошу безпосереднього відношення не мав. Можна допустити, що Жигмунд віддав йому Хустський замок на короткий час – аби позбавитися від Драгів, він мусів протиставити їм людину неабиякої влади, сили та впливу. Драг таким чином з Хустського замку забрався: у тому, аби заїдатися з Імре особливого сенсу він не бачив. Нялаб та Канков тим часом був відданий Петеру з провінційних севлюських Перені, тому Драг, відчуваючи себе сильнішим і впливовішим, Нялаб віддавати відмовився, що спричинило найдовший в історії Мадярщини судовий процес, який тривав понад століття. Через якийсь час Імре повернувся до Буди і Хустський замок знову  залишився без господаря. А севлюські Перені стали набувати ваги аж після того, як рід королівських намісників (рід Іштвана Перені) скінчив своє існування в битві під Могачем.


Хустський замокЗамок у період з ХV століття

У ХV столітті в Хустському замку часто змінювалися команди гарнізону, оскільки замок неодноразово міняв своїх володарів. Так, у 1445 році комендантом був марамороський жупан Петер Зовеї, а через 2 роки його  замінив марамороський жупан Янош Кендереш Маловмізі. Саме за наказом Яноша Кендереша в замку була побудована капличка. У ХV столітті Хустський замок виконував не лише оборонні функції, але й служив в’язницею.
Із 1467 року Хустський замок деякий час знаходився у володінні графа Імре Заполяї, мадярського вельможі, регента Боснії, палатина Мадярщини. Матяш Гуняді І Корвін, продовжуючи традиції Жігмунда та наступних трьох королів, що короткочасно займали мадярський трон, зичив у найбагатших родів Мадярщини гроші, а віддавав їх потому провінційними землями. Та як би там не було, але вже в останній чверті ХV століття замок знову стає власністю Матяша, який згодом дарує його своїй другій дружині королеві Беатріс Арагонській разом з солекопальнями. Неаполитанська принцесса, звісно, не відмовляється, всі доходи від солекопалень йдуть на її особисті витрати аж до кінця ХV століття.


Замок у повстанні
Коли в 1490 році помирає король Матяш, граф Габор Перені, онук Петера Перені, про якого ми згадували вище, розпочинає переговори з обраним королем Уласло ІІ Ягеллоном – про передачу Хустського замку в його володіння. Його зусилля увінчуються успіхом і в 1511 році король віддає йому замок та прилеглі землі в аренду за 20 тисяч золотих. Таким чином Габор Перені стає одним з найвпливовіших родів Закарпаття. Угоча і Мараморош знаходяться під його керівництвом.
Та радіти доходам від солекопалень йому випадає недовго. В 1514-му році Томаш Бакош, естергомський архієпископ виголошує хресний похід проти турків. Чим, сам не знаючи, кладе початок великому селянському повстанню Дьордя Дожі, після придушення котрого король одразу ж відбере замок у Перені. Багато замків встигне взяти Дожа, і багато знаті переб’є, аж поки Янош Заполяї не покладе цьому край, але з Хустським замком повстаннцям так і не впоратися. Замок стоїть неприступний. Схили гори занадто круті, внутрішньозамкові споруди оточені колом кам’яних мурів, що мають високі вежі з бійницями.


Хустський замокПісля розпаду Мадярського королівства
Битва під Могачем у 1526 році призвела до розпаду Мадярщини на три частини. Мараморош відійшов Трансильванському князівству, князем котрого став Янош Заполяї. Хустський замок також відійшов йому і став, як і зрештою вся територія Закарпаття, ареною постійних конфліктів між ним і австрійськими Габсбургами. Коли в 1538 році частина мадярського дворянства виголосила Заполяї мадярським королем, два королі, Заполяї та Фердинанд І, уклали мир з тією угодою, що після смерті Заполяї його землі відійдуть австрійській короні.  Але події розгорнулися інакше. В 1539 році Заполяї одружився з Ізабеллою, польською королівною з династії Ягелло. Та в 1540 році він помер, мадярська шляхта перейшла на сторону Габсбургів, які їх за це наділили маєтками та титулами. А вдова Заполяі відмовилася віддати землі і виступила на захист прав наступника - свого сина Яноша Жігмонда, за допомогою турецького султана проголосила малолітнього Яноша мадярським королем, чим порушила угоду укладену з Фердинандом.
Трохи згодом Дьердь Фратер Мартінуцці, радник королеви, переконав Ізабеллу відмовитися від мадярської корони в користь Габсбургів заради сина. Вона виїхала до Польщі, а землі Заполяї з кількома замками в числі яких був і Хустський нарешті перейшли до Фердинанда.


Хустський замокЗамок за австрійської корони
Перш ніж розмістити в замку гарнізон, 1577 році Фердинанд здійснив у ньому грандіозний ремонт – як замкових споруд, так і фортифікаційної системи. Після ремонтних робіт Хустський замок спредставляє собою складний комплекс оборонних, житлових та господарських споруд.
До замку із заходу, від річки Хустця, вела серпантинна дорога. На півдорозі до фортеці, де на південному схилі пагорба починався крутий схил, стояв сторожовий будинок, руїни якого помітні і нині. Тут завжди чергувала сторожа. З цього будинку до замку вів підземний коридор. Підступи до замку захищала кільовидна вежа, а вхід у зовнішній замок на південному сході вів через велику й важку в’їзну браму, що захищалася могутнім прямокутним бастіоном з правого боку. З лівого боку від брами знаходився ще один прямокутний бастіон, який захищав і браму, і південний бік кріпосної стіни. Ці споруди з’єднував вузький коридор, який служив своєрідною пасткою – у випадку проникнення туди ворога його можна було піддати інтенсивному обстрілу.
Вздовж дороги, що вела до воріт внутрішнього замку, знаходилися надвірні житлові будинки, серд них і будинок ката. Перед воротами внутрішнього замку існував глибокий рів завширки 8,5м, через який вів перекидний міст, сконструйований таким чином, що коли його піднімали, він не тільки унеможливлював прохід між зовнішнім і внутрішнім замком, а й закривав собою в’їзні ворота у внутрішній замок. Зразу ж за воротами на південному боці були розміщені житлові та адміністративні приміщення, казарми і навіть корчма. Над воротами по обидва боки здіймалися високі вежі, які захищали підступ до воріт. Одна з веж була пороховим складом і виділялася циліндричною формою, частина її збереглася до наших днів. Другий пороховий склад знаходився у північно-західному розі замкової стіни. До циліндричної порохової вежі примикав великий зал палацу зі склепистою стелею та наскрізними дверима.
Північну частину внутрішнього замку захищала квадратна Годинникова вежа, звернена до верхів’я річки Ріки, сферичне завершення якої було увінчане позолоченим хрестом. За середніми воротами дорога виходила на майданчик, західну частину якого захищав могутній кільовидний бастіон: тут стояла найбільша гармата замку, постріл з якої на світанку сповіщав про настання нового дня. Нічний постріл означав дещо інше – він давав знати мешканцям Хуста, що із замкового гарнізону хтось утік.
Під одною з веж, що захищали вхід до внутрішнього замку, був видовбаний у скелі колодязь глибиною 160 м, він забезпечував гарнізон замку водою підчас тривалої облоги. До середини ХVІ століття колодязь занедбали, тому імператор Фердинад розпорядився провести очисні роботи, а також поглибити його до живої води.
Зимові покої володарів замку та коменданта знаходилися на другому поверсі внутрішнього замку, поряд із Годинниковою вежею, а літні – з південного боку замку. В південній частині здіймалася вежа, верхня частина якої служила арсеналом, середня – капличкою, а нижня – пороховим складом. Ця частина замку називалася “Фердинанд”, оскільки була зведена за наказом імператора Фердинада І в середині ХVІ століття.
Північно-східну частину замку захищала Бубнова вежа, на першому поверсі якої розміщався просторий зал без вікон. Над цим залом, на другому поверсі, був світлий зал замкової каплиці. У Барабанній вежі знаходився арсенал та невеликий пороховий склад. У цій же частині замку, недалеко від воріт, стояла масивна цегляна будівля з вузькими вікнами. У ній розміщувалися господарські приміщення та конюшня. Біля Бубнової вежі знаходились також кухонні приміщення та Артилерійський будинок, який служив казармою. Найбільший замковий двір, який більше нагадував палац, розміщався перед внутрішнім замком. А перед Бубновою вежею було подвір’я менших розмірів. Звідси вели сходи в літні панські покої. У замку знаходилася також пекарня, де випікався хліб для мешканців. Був тут і пороховий млин, що стояв осторонь від основних замкових споруд, посеред поля.

Друга половина 16 століття
Розпочалася під знаком відновленої боротьби трансільванського князя проти Фердинанда. Активну участь у цій боротьбі брала також і Оттоманська імперія, яка разом з Трансільванією будь-яким чином хотіла насолити Габсбургам і домагался королівського трону для Яноша Жігмонда. Ізабеллу, котра на той час знаходилася в Галичині, покликали назад, на що вона, не довго роздумовуючи, погодилася. Баторі подарував їй кілька трансільванських замків в числі яких був і Хустський, котрий трансільванські князі й надалі вважали своїм. А оскільки Хустський замок був власністю Фердинанда, Баторі направив для його облоги ціле військо на чолі з своїм братом Ендре Баторієм.  
Свою допомогу на захист замку імператорові Фердинаду пропонував Міклош Зріні, хорватський бан (правитель). Однак висунута Міклошом Зріні умова про передачу Хустського замку в його володіння, була відхилена імператором. 20 січня 1557 року гарнізон Хустського замку капітулював. На той час у ньому залишилося всього 12 чоловік, усі інші, внаслідок цинги, повмирали. Таким чином замок перейшов у володіння Яноша Жигмонда, який подарував його своїй матері – Ізабеллі.
Боротьба за королівський трон і сфери впливу виснажила як трансільванських князів, так і Габсбургів. Королева Ізабелла та Фердинанд розпочали мирні переговори, але вони так і не були завершені, бо вона померла. Ще двадцять років поспіль після її смерті тривала конфронтація австрійських королів та трансільванських князів, аж поки не помер Янош-Жігмонд. З його смертю війна трохи затихла.
Хустський замок за заповітом Яноша-Жігмонда мав перейти до трьох його феодалів, видатних мадярських воїнів Кріштофа Годьмашша, Міхая Чакі і Гашпара Бекеша. Вони виплатили 3000 форінтів, аби вступити у право володіння, але так його й не отримали. Баторі вирішив затребувати замок собі, під його тиском імператор Максиміліан І заповіту не затвердив і Хустський замок завдяки цьому надовго відійшов до Трансільванії.
В 1576 році Іштван Баторі був обраний королем Польщі, а трон Трансільванського князівства зайняв його старший брат Кріштоф. Саме в цей період у Хустському замку була проведена реконструкція зовнішніх воріт. Над ними було висічено латинською: "Ці роботи проведені за наказом Вельможного пана Кріштофа Баторі з Шомло, князя Трансільванського, графа секеїв, літа господня 1577".
У період князювання в Трансільванії Жигмонда Баторі (Кріштофового сина) Хустський замок був настільки укріплений, що навіть 80-тисячна армія татарського хана Гірея, спустошивши Марамороську жупу дощенту, не ризикнула навіть спробувати атакувати замок.
Але в 1598 році Жигмонд Баторі, розуміючи, що підтримка Трансільванії Оттоманською імперією дедалі сумнівніша, відмовляється від трону Трансільванського князя на користь імператора Рудольфа. Імператор дарує Хустський замок генералу Георгу Басту, головнокомандуючому імператорської армії.
Та трансільванська шляхта не хоче миритися з Рудольфом і обирає собі нового Трансільванського князя – Іштвана Бочкая, а той, розуміючи, що раптовим нападом сильно укріплений Хустський замок йому не взяти, організовує тривалу облогу, повністю відрізавши гарнізон замку від зовнішнього світу – так розпочинається нова хвиля антигабсбурзької війни.

Бетлени
У 1617 році Хустський замок перейшов у володіння Іштвана Бетлена – брата Габора Бетлена, Трансільванського князя, відомого противника австрійських Габсбургів.
Після смерті Габора починається тривала боротьба за трон між Іштваном та тансільванським магнатом Дьердем І Ракоці. Спроба Іштвана посісти трон після свого брата успіхом не увінчалася, оскільки не була підтримана шляхтою, тому князем вибрано Ракоці.
Ракоці добре розуміє стратегічну важливість Хустського замку і хоче  отримати його у власність, але оскільки приступом фортецю не взяти, він вважає за краще мирним шляхом відібрати її у Бетлена. Під його тиском трансільванський сейм приймає рішення відібрати замок у Іштвана в користь Дьердя І Ракоці. Бетлен, звісно, замок віддавати відмовляється. Війська Ракоці розпочинають осаду, але, як і було зрозуміло від самого початку, нічого не добиваються. Зрештою 13 вересня 1637 року Ракоці змушений укласти з Бетленом договір про те, що Хустьский замок з солекопальнями залишається Бетлену, але за умови, що той відмовляється від своїх претензій на трансільванський трон.
В 1657 році Ракоці, вирішивши втрутитися в розвиток європейської політики йде походом проти Польщі. Його військова спроба закінчується поразкою, в результаті чого Османська імперія – покровителька трансільванських князів – вимагає аби він звільнив трансільванський трон. Розпочинається війна за владу.

Турки
У цей час сила укріплень Хустського замку все ще дуже значна. На мурах і вежах його, згідно з реєстром 1669 року, складеним капітаном замку Міхалом Катоною, розміщено 50 гармат, 3 тисячі ядер, кілька тонн пороху. До того ж стрімкі схили пагорбу роблять неможливим штурм замку одночасно з усіх боків, що суттєво полегшує його оборону. Тому, серед вируючого моря війн, він залишається спокійним оазисом, на який не насмілюється нападати жодна воююча сторона. Сюди біжать сім’ї багатьох магнатів, а обраний на сеймі Трансільванії, супроти волі султана та при підтримці австрійського імператора, князь Янош Кемень відправляє до замку свою сім’ю. Тут же, у в’язниці, знаходиться висунутий турками на князівський престол Міклош Зальомі. Для його визволення турецький паша Синан направляє свої війська до Хуста, попередньо повідомивши про цей похід командуючого турецькими військами в Угорщині великого візира Алі-пашу. Алі-паша, переслідуючи по п’ятах трансільванського князя Кеменя, в 1661 році також вдирається у Мараморош. Фортеця в той час настільки могутня, що турки не насмілюються брати її штурмом, а відправляють для переговорів делегацію, в складі якої перебуває відомий турецький мандрівник Евлія Челебі. Згодом він напише 10 томів «Книги подорожей», де розповість і про перебування турецької армії в 1660-1666 рр. на території Закарпаття: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі й товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота вже його сягає неба. Житлові будівлі, повернені вікнами на захід, здіймаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков – залізом, хрести на них з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі і він змушений з повагою до них опустити погляд».
Переговори успіху не мали. Турки відступили з Хуста на захід, руйнуючи закарпатські села.

Після турків
Після 1683 року, коли в битві під Віднем турецькі війська потерпіли поразку, Трансільванія опиняється під владою Габсбургів. В Хустському замку, який поступово втрачає своє стратегічне значення, розміщено австрійський гарнізон, так звану “вільну роту”, до складу якої ввійшли інваліди турецьких війн. Плату воїнам давали нерегулярно, що примушувало їх займатися дрібними крадіжками, або ж просити милостиню. Природно, що при такому “порядку” замок прийшов у запустіння. До того ж, з вини солдат гарнізону, на пороховому складі стався вибух, який у верхньому замку знищив ряд споруд і пошкодив більшу частину житлових приміщень. За клопотанням капітана замку барона Ейзнера імператор Леопольд І віддав наказ провести в замку необхідні ремонтні роботи силами жупи. В своєму розпорядженні від 9 лютого 1699 року він вказав, що “цей замок як страж шляхів, котрі ведуть з Молдавії, Польщі та Трансільванії, для торгівлі, а цим самим і для жупи, дуже важливий, тому він не повинен запустіти”. Жупа і 5 коронних міст (Хуст, Вишково, Тячево, Довгопілля та Сігет) повинні були поставляти для ремонту замку необхідні будівельні матеріали і робочу силу. І аби ці вимоги не виклали у населення міст протесту, Леопольд  подарував містам нові герби. Хуст отримав до свого гербу дві стріли.  
Ще не були закінчені ремонтні роботи у верхньому замку, як розпочалась визвольна війна угорського народу 1703-1711 років (Ференца II Ракоці). Повстанці, під керівництвом Яноша Майєша, у середині серпня 1703 року підійшли до замку. Одному з керівників загону повстанців пощастило проникнути в замок і встановити зв’язок із солдатами замкового гарнізону. Це було не так уже й складно, оскільки комендант замку барон Ейзнер давно вже не видавав солдатам платні. Солдати вбили коменданта і передали замок повстанцям.
Саме тут в 1706 році шляхтою була проголошена незалежність Трансільванії. Хуст був останнім оплотом повстанців-куруців, що продовжував чинити опір Габсбургам і капітулював вже після капітуляції основних сил в Сатмарі в 1711 році.
Після поразки куруців у травні 1711 року в замку знову з’явився австрійський гарнізон, але відновити зруйновану фортецю вже було неможливо, на це збіднілий у війнах край не мав коштів. Тому 29 червня 1749 року намісницька рада прийшла до висновку, що Хустський замок повністю втратив своє стратегічне значення і прийняла рішення перевезти військовий матеріал до Кошиць.

Смертельний удар
Смертельного удару замкові нанесла гроза, що вдарила над Хустом у ніч на 3 липня 1766 року. Цього вечора темні хмари низько нависали над замком. Уже двічі блискавка вдаряли в замкові мури: один раз у корчму на північній стороні, другий – в будинок коменданта. Вітер розносив тривожні звуки дзвону Годинникової вежі. Нова блискавка – і дзвін стих, ударом грому вбило двох дзвонарів. Стріхами будівель верхнього замку побігли язики полум’я. Всі, хто міг, кинулися гасити пожежу, побоюючись, що вона досягне порохового погребу в циліндричній вежі. Однак, сталося саме те, чого всі боялися – наступна блискавка розірвала темноту ночі, і слідом за нею пролунав величезної сили вибух!
Пожежа знищила всі житлові приміщення, порохову вежу, склади. Після цієї страшної катастрофи для солдат замкового гарнізону було наспіх побудовано кілька споруд, однак, Хустський замок уже не міг звестися з руїн і попелу. Намісницька рада доклала багато зусиль, аби зберегти замок. Були виділені значні кошти для проведення ремонтних робіт, поповнився частково й гарнізон. Та цього було явно недостатньо для відродження фортеці. Замок із кожним роком усе більше руйнувався, скарги солдат гарнізону ставали все більш наполегливими. Імператриця Марія-Терезія у 1773 році вповноважила свого сина, майбутнього освіченого монарха Йозефа ІІ, оглянути Хустський замок. Переконавшись, що зруйновану фортецю, яка споруджувалася цілими століттями, за короткий час відбудувати неможливо, він віддав розпорядження перевести гарнізон до Мукачівського замку.
З того часу Хустський замок, із потрісканими стінами, напівзруйнованими вежами, почав швидко руйнуватися. У 1796 році сильна гроза повалила вежу південно-східної частини замку, а наступного року влада дозволила розібрати східну стіну і прилягаючі до неї частини замку для спорудження в місті католицької церкви, куди було перенесено й дзвін Годинникової вежі, а також баштові куранти.
Сьогодні Хустський замок – це романтичні руїни.

Використана література

Семёнова Л. Е. Княжества Валахия и Молдавия. Конец XIV - начало XIX в. Очерки внешнеполитической истории. — Индрик, 2006
Шандор Ф. "Післямова", №5, Ужгород, стаття "Ужгородський замок",  2006
Поп Д., Поп И. "Замки Подкарпатской Руси", Ужгород, 2004
Az ejszakkeleti Karpatok videke. Varodi Gabor, Ungmegye. Bp. 1914
Maramaros varmegye egyetemes leirasa. Sziladyi I.
S. Benedek Andras:  Karpatalja tortenete es kulturtortenete. Beremenyi Kiado, Budapest, 1993  
GENEALOGY.EU


Всі права застережено. При використанні матеріалу посилання на Колибу обов’язкові


Коментарі  

 
# Guest 24.12.2009, 15:07
Класний сайт. Молодці

Автор сайту "Живи, подорожуючи"
 
 
# RE: Хустський замокЛасло Вайнраух 17.10.2014, 12:35
Давно шукав щось подібне. Де зібрано так багато історії і легенд про Хуст, його землі та його володарів. На сьогоднішній час міській владі замок непотрібний. І саме тому зібралися небайдужі громадяни міста. Цього року ми прибрали від мусора і прочистили зарослі. Чотири суботники і Результат. Наш замок дуже гарний а ми задоволені. І надалі будемо робити все можливе бо він на це заслуговує.
 

Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити