14-18 століття: Боротьба Ужгорода за самоврядування

Відомо, що вся земля в середньовічній Європі була власністю феодалів, тому й міста вважалися їхньою власністю. Вся влада у місті належала феодалу, місто було ніби його колективним васалом. Місто Ужгород належало угорському магнатському роду графів Другетів 360 років. Другети займали посаду жупанів комітатів Унт і Земплин як складову протягом століть, до кінця ХVII ст. Городяни міста повністю залежали від їх примх і апетитів. Це спонукало їх боротися за самоврядування.



Поступово у місті склалася певна система адміністративного управління. На чолі міста стояла Рада, до складу якої входили виборний староста (він же і головний суддя), а також 12-15 засідателів, що обиралися заможними верстами населення. Засідателями обиралися лише ті городяни, які мали у місті свою садибу. Роботу Ради, в свою чергу, контролював місцевий феодал.

У 1430 році в королівській грамоті Ужгород іменується як "Privilegiatum oppidum Ungvar" ("Привілейоване місто Ужгород") з правами тогочасного міського самоврядування. Однак місто не було виключно вільним королівським містом, бо було феодально залежним, частиною домініі Другетів. До того ж, у ХV ст. у місті, крім воєнного гарнізону фортеці, проживало кілька десятків дворян, ремісників і торговців, а також кріпосних сімей, що недостатнім було для отримання статуту вільного королівського. Ужгород зазнав вагомих змін щодо міського самоврядування після безславної визвольної війни угорського народу 1703-1711 років. Під час війни найбільш одчайдушний опір чинили австрійським військам саме Ужгород, Мукачево, Хуст. Вороги змусили капітулювати оборонців Ужгородської фортеці. Місто позбавлялося усіляких привілеїв і обкладалося податками. Воно разом із замком і селянами Ужанської долини перейшло у розпорядження казни, тобто створювалися казенні (державні) управління, наприклад, господарське, лісове управління тощо. Уряд обмежив, а то й повністю, знищив привілеї міщан, свідомо гальмував розвиток ремесла і торгівлі. З боку державної адміністрації зазнавали утисків цехи, зростали податки, розширювалися повноваження державних чиновників. Так, урядові комісари міста грубо втручалися в життя цехів, ремісничих господарств: самовільно призначали нове керівництво, займалися незаконними поборами, а тих, хто вдавався до протесту, наказували бити палками або, навіть, арештовували. Урядники поступово контролювали базари, ярмарки, крамниці, магазини.

В цілому, до 1807 року місто не мало ратуші, тобто адміністративного будинку, де вирішуються ті чи інші питання життя городян, міста. У цьому довгий час і не було такої великої потреби. Адже Ужгород був невеличким містечком, яке до початку ХVIII ст. управлялося офіціалістами, тобто урядниками. яких призначав власник міста. Перші ужгородські урядники відомі з ХIV ст. Згодом біля старости з'являється уже і нотар, а з XVIII ст. і скарбник. Архів, листи, документи, інші речі міських урядовців постійно переносилися у великій скрині від одного старости до іншого, після кожних нових виборів. Саме такому стану справ було покладено край, коли 9 грудня 1807 року місто придбало одноповерховий будинок навпроти ще недобудованого комітатського будинку. Це була перша міська ратуша, яка знаходилася тут до 1892 року. Після того місто купило будинок на місці, де сьогодні стоїть школа №4. У 1900 р. міська управа, перебралася у спорожнілу будівлю гімназії на вул. Капітульній.

На поч. XIXст. у центрі міста було споруджено чудовий адміністративний будинок - жупанат, де нині розміщується Закарпатський художній музей ім. Бокшая. Будівництво жупанату тривало кілька років і було завершено у 1809р. Будівля в плані нагадує букву "П", двоповерхова, середній ризоліт основного фасаду має два ряди вікон і красивий балкон на першому поверсі. Внутрішнє подвір'я оточують бокові крила з довгими коридорами, прикрашеними аркоподібними вікнами. Загальна площа всіх приміщень будівлі 3,3 тис. м?. На фронтоні зображений герб Ужанського комітату. До кінця Першої світової війни (1918 p.) у будинку розміщувалися адміністрація Ужанського комітату.


У 1838 р. місто стало самоврядним, хоча повну самоврядність вдалося здобути тільки на поч. ХХ ст. З середини XIX ст. кількісний склад міської управи почав різко зростати і у 1852 р. досяг 80 чоловік. Однак, до 1865 р. керівництво міської управи призначалося вищими урядовими органами, а з 1865 р. - обиралося жителями міста на 4 роки.Під час виборів 1872 р. голову міської управи уже називають не старостою, а мером. До складу міської управи, крім нотаря та скарбника, входять також кілька радників, прокурор, міський лікар тощо. Отже питаннями життя городян та міста, в цілому, переймалися керівники, управа, дума з числа ужгородців.

 

Підручник “Мій Ужгород”


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити