Духи повітря, лугів, лісів та водойм

Багатство лісів та водойм нашого краю: річок, озер, потічків, водоспадів, боліт, численних ставків, спричинило водночас і появу в народних переказах розповідей про їх духів-охоронців. Розглянемо основних з них:

Болотяник - істота, котра живе у болоті, він дуже схожий на чоловіка з довгими руками, тільки його тіло вкрито густою сірою шерстю, а нижче спини у нього хвіст гачком. Болота або ж млаки, яких на Закарпатті чимало, таять в собі чимало прихованих таємниць і легенд. Одна з них оповідає, що вночі на найбільшому болоті краю Чорний Мочар, яке знаходиться у Берегівському районі, не один сміливець зник, коли йшов за блукаючими вогниками, що мерехкотіли на багнистій землі. Кажуть, що то болотяник забриє їх до себе, аби мати хороше товариство. Власне, болотяник тим і відрізняється від водяного духа що не вбиває своїх відвідувачів, але і не відпускає їх на свободу.
Водяник. У карпатській міфології це зла істота, котра живе у воді. Він схожий на людину, і частіше за все оповитий водоростями та тиною, має чорне обличчя паскудного діда з довгою зеленою бородою та густими зеленими бавусам, довгі руки з пазурами на пальцях, ніс тонкий і довгий, зуби вишкірені, очі червоно-огневі. З лівого боку у водяника постійно капає вода. Водяник здатний перевтілюватися, він може стати рибою або деревом, що пливе вниз рікою, а також будь-якою водяною твариною. Часто любить їздити на сомі, тому сома і називають чортовим конем. Водночас існує легенда згідно якої водяники – янголи, вигнані Богом з небес і кинуті у воду. Одружуються водяники на водянках, тобто жінках-утопленницях, що перетворилися на злих духів.

Водяники живуть у вирах, особливо полюбляють селитися під водяними млинами, де очікують на своїх жертв. Вдень, згідно повір”я, вони менш небезпечні, бо сплять, а вночі вилазять з води, всідаються на греблях, на мостах і під мостами, гуляють по очеретах, порослих вербами берегах, навідуються до млинів , щоб погуляти з іншими чортами , а деколи гостюють і по старих руїнах будов, що неподалік рік чи озер.
Побутує легенда, що млинарі дружать з водяниками інакше ті можуть їм нашкодити – знищивши колесо. А щоб умилостивити водяника, йому приносять у жертву півня, цапа або вепря, і що обов”язково чорного кольору. Небезпечні вони і тим, що можуть під різним приводом заманути до води і втопити. Щоб такого не трапилося, описує відомий карпатознавець Юрій Чорі, згідно звичаєвості, потрібно завжди носити при собі щось із свяченого і якщо зустрінеться вночі водяник, покропити свяченою водою або перехрестити хрещиком: “ Ану йди до води, щезни пріч з моїх віч!”
Русалки. Ще одні надзвичайні істоти, в котрих перетворюються покійники жіночої статі- утопленниці, удавленниці, самогубці, а також прокляті батьками. Це вродливі дівчата ( тільки іноді негарні старі баби) з розпущеним волоссям ( частіше зеленим, іноді русявим) Їх характерною рисою є дуже великі груди. Русалок можна зустріти на берегах водоймів, де вони розчісують своє волосся, або у лісі, там їх називають мавками, – вони люблять гойдатися на гілках. З води русалки виходять на Трійцю і до Петрова дня блукають по землі. Русалки на дух не виносять жінок і до того ж усілякими методами намагаються звабити чоловіків.
Вони топлять людей у воді, особливо опівночі, убивають, залоскочують до смерті, зводять з розуму, напускають мор на домашню худобу, насилають проливні дощі та град. Оберегами від русалок може бути: хрест, намальоване посвяченою крейдою на землі коло, посвячений часник, залізо або голка чи ніж, посвячені в церкві вуглинки. При зустрічі з русалкою достатньо сказати скільки зубів у борони, і русалка відразу згине. Коли русалка кличе людину за іменем, не треба відзиватися, а мовчати. Не знаючи імені вони невзмозі зробити зле, окрім того від русалок захищають і деякі трави – полин, любисток та кропива.

Перестрічник. Однією з цікавих надістот в карпатському демонологічному фольклорі є перестрічник, саме про нього казали у народі “Іди з Богом не перестрічаючи” або коли кого-небудь проводжали у далеку дорогу казали “Не перестрічаючи тебе”, і часто спльовували через ліве плече. Перестрічник – це нечистий злий дух, який у вигляді повітряної смуги летить стрілою по проїзджим шляхам за душою помираючого грішника, особливо самогубці.

Гонихмарник. Ще одна надістота – це перевтілений дводушник, який відчув дужу силу вітровійних крил і носиться над землею, ганяючи хмари по небесній царині. Якби кинути ножем у хмару, коли хмари у поривах вітру клубочаться низько над землею, можна поранити ту людину, яка перевтілилася гонихмарником. Старші люди наповідали: забравши сіно з копиць, не можна залишати острівці-страпачки стирчати серед луків, бо гонихмарник, носячись перед бурею, може покалічитися, а тоді розлютується і наробить ще більшої шкоди. Вважали, що коли померла людина, про яку всі знали, що то гонихмарник, його умивали як усіх покійників, але ту воду не виливали з корита відразу, а тільки невеличкими частинами. Оскільки вважали, якщо відразу злити воду з покійника, то здійнявся б великий вихор від крил нечистої сили, яка злетілася на поховання гонихмарника.

Хмарник. У карпатському демонологічному фольклорі це людина, котра чарами охороняє селища та міста від негоди. Хмарником можна бути від народження , а можна ним стати, віддавши свою душу відьмаку або ж знайшовши чудодійну свічку. Володар бурі часто звертається до хмарника за дозволом почати град, але хмарник повинен двічі відмовити і лише на третій раз дати дозвіл висипати град далеко від поселень.

Лісовик - господар лісу та звірів. Вважають, що він любить жити в хвойних лісах. У лісовика людське обличчя, ось тільки шкіра відливає синявою. Волосся у нього на голові зачесане наліво, правого вуха нема, як і брів та і вій. Зазвичай лісовик одягнений у звірячу шкіру. Взуття у нього переплутане – правий черевик на лівій нозі, а лівий на правій. Очі у лісовика горять зеленим вогнем. Побачити лісовика можна тільки через кінське вухо. Коли він іде по лісу, то стає зростом з найбільше дерево, але може і зменшитись, що сховається під листком суниці. Йому підкоряються усі звірі та птиці. Та На особливому рахунку у лісовика зайці та білки – це свого роду його підлеглі, котрих він просто може програти у карти сусідньому лісовику.
Лісовики дуже великі бешкетники, а за народними переказами їм дана всього одна хвилина на добу, аби заманити людей у ліс, так вони “обходять” людину , що заблукала у лісі. Вони змушують довго ходити довкола одного місця, на додаток лякаючи голосними незрозумілими криками. Ще вони дуже полюбляють вкрасти дівчину або жінку. У народі вважають, що дівчина яка заблукала в лісі, тобто котру вкрав лісовик , ніколи не народить дитину. Крім того лісовики крадуть у людей худобу та люблять грати в лоскотки: того хто згодиться з ним пограти у цю небезпечну гру, він може залоскотати до смерті.
Вберегтися від лісовика неважко – він боїться солі та вогню, а ще лісовика можна позбавитись молитвою, або сказати його улюблене прислів”я: “Йшов, знайшов, загубив.”
До того ж, якщо людина зрозуміла що її водить лісовик, то вона повинна вивернути навиворіт свій одяг і одягнути лівий черевик на праву ногу, а правий на ліву, так само і рукавиці. Тоді лісовик прийме людину за свого, й перестане морочити.

Блуд. У карпатському фольклорі лісовий дух, котрий збиває з дороги подорожуючих та змушує їх блукати по лісу. У цьому блуд сильно нагадує лісовика, котрий за народними переказами, “всіх, хто заблукав у глибочінь лісу, з метою зібрати гриби чи ягоди або ж заведе у таке місце, з котрого аж ніяк не можна вибратися, або ж напустить такого туману, так що зовсім зіб’є з пантелику, і людина котра заблукала довго буде кружляти по лісу на одному й тому ж місці.

Польовик – це надістота, далекий родич домового, дуже негарний карлик, живе у полі і о півдні нападає на сплячих у полі людей, вбиваючи їх. Обличчя його залежить від конкретного місця перебування, якщо поле засніжене – то він у білому, якщо навесні пооране – він тоді чорний, влітку – його обличчя з різнокольоровими очима і травою замість волосся на голові. Як і усі нечисті духи, польовик любить, коли його задобрюють і приносять щось смачне. Тому працівникам як перебували на полі рекомендували після споживання їжі залишати рештки, аби і польовики змогли поласувати.

Полудениці. У карпатській демонологічній міфології - це злі польові духи жіночої статі. Полудениці дуже вродливі високі дівчата у білих сукнях. В той час, коли люди опівдні працюють у полі, вони вартують на тих то йде відпочити у затінку, аби викрутити шию і занапастити жертву. Крім того полудениці заманюють у поля дітей, котрі потім довго блукають у полі, до самого вечора, і очікують коли втомлені діти засинають аби потім скрутити їм шию. Власне, добра полудениця закриває опівдні великою невидимою сковорідкою хліб і трави від прямих променів сонця, а зла – перегортає цю сковорідку іншим боком і припалює молочко пшеничних зерен і молоді квіти трав.