Відбулося засідання Ужгородського прес-клубу на тему: «Перспективи національного усиновлення».
Із журналістами зустрілися керівник Служби у справах неповнолітніх ОДА Світлана Якімеліна, директор Чинадіївського дитячого будинку Світлана Софілканич та головний лікар Обласного будинку дитини (м. Свалява) Віктор Тарасов.
У Закарпатті станом на 1 січня цього року нараховується 1466 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 494 з них мають усі необхідні документи та можуть бути усиновленими. Минулоріч було усиновлено 28 маленьких закарпатців українськими батьками і 2 діток — іноземцями. Наразі 29 сімейних пар перебувають на облікові як охочі всиновити дитину.
Якщо раніше питаннями усиновлення займалися управління освіти, то відтепер усі функції з цього питання покладені на місцеві служби у справах неповнолітніх. Вони ж надають інформацію про закарпатських дітей до всеукраїнського електронного банку даних «Дитина». Сьогодні в ньому є дані про 225 дітей із Закарпаття, які чекають на свою сім’ю.
Світлана Якімеліна розповіла, що найчастіше бажають усиновити здорових немовлят. Також не поспішають всиновлювати малюків ромської національності. Хоча саме юного закарпатського рома із задоволенням всиновила сім’я із Франції. На сьогодні вже відчувається нестача дітей для бажаючих всиновити, тож у найближчому майбутньому вони звертатимуться до сусідніх областей. Фахівці розробили схему із 9 кроків процедури усиновлення — від подання заяви і до судового рішення. Важливим етапом є встановлення контакту майбутніх батьків із дитиною. Українці мають змогу зустрічатися із вихованцями інтернатів, тоді як іноземці знайомляться з дітьми лише через фотографії і зустрічаються лише із одною обраною дитиною. Перші 3 роки після всиновлення працівники служби у справах неповнолітніх контролюють подальші умови життя дитини у сім’ї.
Софія Софілканич розповіла, що кожен із вихованців очолюваного нею дитбудинку має таку життєву історію, що може послугувати сюжетом для книги: «Кожен із них пережив стільки, що не кожен дорослий витримав би».
Найчастіше потенційні батьки звертаються до Обласного будинку дитини, що у Сваляві: тут перебувають діти від народження до трьох років. Українці ж здебільшого беруть малюків, на відміну від іноземців, які охоче всиновлюють і доросліших дітей. За словами головного лікаря Будинку дитини Віктора Тарасова спостерігається тенденція до зменшення кількості підопічних: у 2005 році сюди прибули 77 дітей, а у 2006р. – вже 56 дітей. За минулий рік із свалявського закладу всиновили 23 дітей, одну дитину– в Іспанію.
Щорічне опитування громадян України (доросле населення), свідчить про наявність певного потенціалу до збільшення кількості громадян, які готові взяти на виховання дитину, що залишилася без піклування батьків, або всиновити її. Понад 12% опитаних засвідчили, що обговорювали можливість взяти на виховання або усиновити дитину. Близько 9% висловили свою готовність до такого кроку. Натомість кількість тих, хто вже виховує усиновлену дитину, дорівнює наразі лише одному відсотку опитаних.
Зокрема, опитування, проведене за замовленням Українського освітнього центру, свідчить, що соціально-демографічні характеристики тих, хто висловлює бажання усиновити або взяти на виховання дитину-сироту такі: переважно це люди двох вікових категорій 18-28 років (35%), та 29-39 років (27%). У цій групі майже однаково представлене сільське та міське населення. Більшість з них не мають дітей (60%) або мають одну дитину (32%). Працюючі громадяни складають 64% цієї групи і стільки ж (64%) з них перебувають у зареєстрованому шлюбі, 37% мають вищу освіту, 11% незакінчену вищу і 33% опитаних цієї групи мають середню спеціальну освіту. Матеріальне становище потенційні усиновителі окреслили таким чином: „Вистачає на харчування та придбання необхідних недорогих речей” (26%), „загалом на життя вистачає, але придбання речей довготривалого використання складає певні проблеми” (44%), „живемо забезпечено, але зробити деякі великі покупки, наприклад, квартиру, наразі важко” (15%). Опитані, які обговорювали можливість усиновлення у своїй сім’ї і прийшли до негативного висновку, загалом, мають менші статки і нижчий, порівняно з першою групою, рівень освіти.
Цікавою є ще одна закономірність: майже 50% тих, хто готовий стати усиновителем, мають друзів або знайомих, які усиновили дитину. Серед тих, хто не допускає такої можливості, цей показник помітно нижчий – 21%. Це може свідчити про те, що особистий приклад, особисте знайомство з усиновителями та родинами, які виховують прийомну дитину, може бути серйозним аргументом на користь позитивного рішення про усиновлення дитини або створення прийомної сім’ї.
|
