Потячий грип

Йзів я „ножку Буша”,
Типа, стегенце
И типирь ня душит,
И горит лице,
Мурянкы по кожі,
Из гыртанкы - хрип...
Ци йсе, люди Божі,
Не пташиний грип?!
Я газетам вірю -
Пишут там не раз,
Што проклятий вірус
Атакує нас.
И чого ся ймняє
Д’ мині тот мікроб?
Я же крыл не маю,
Рот у ня, не дзьоб,
Што в ня є уд птиці -
Дятла, качура?
Ниє ж на гузиці
Пуха и пера.
Хожу, не літаю,
Просо бы-м не жер...
Кажут, што в Китаю
Кось уд сього вмер.
У гнізді не сижу,
Не несу яиць,
А туй міні, вижу,
Приходит кониць.
Ані „кукуріку”,
Ані „код-кода”,
Бігти бы в патіку,
Бо буде біда.
Та не уйду здому -
Смолі ми течут...
Треба бы на помуч
Кликати врачу.
Най поставлят клізму,
Вадь укол дадут,
Лиш бы організму
Не прийшов капут.
Куряча баціло,
Гет мене лиши!
Правда, єдно діло
Я ще не рішив –
Ко ми нус пудотре?
Ко загáсит жар?
Ци щи людський дохтор,
Ци ветеринар?!