Розвиток язика

Не знати, хто єго, той язик, завив. Доста, що єго все розвивати треба. Бо не розвиваєш — то він собі так, завитий, і сидить.
Згадати б хоч би наших земляків десь в Аргентині, ци де. Ото сидять вони та й сидять і все сидять. І діти в них суть. Й школа єсть. Взагалі — культура єсть. Діти до школи ходять. А школа стоїть. Аж тут книжок, читанок, значить, треба. Наука без книжок — се сокира без обуха. Треба, значить, книжки писати.
Сидять собі наші земляки та радяться. Радяться та сидять. Дебатують, по-вченому кажучи. Вже і сусіди посходилися.
— Ци відомо вам,— кажуть,— що книжку лиш на язиці мож писати? А хіба у вас єсть язьік?
— Єсть! — кажуть радісно і язик вивалюють. На всі боки показують.
— То не язик!
— Ци пак не язьік? Ой господи!— І ще лапше вивалюють. Показують. У голови чухаються. Рука ми всяко розмахують. І взагалі рухомо сидять.
— На вашім язиці не мож книжок писати. Поди віться лиш на наші! — кажуть сусіди і собі язики повивалювали.— Ми вам, як чесним людям, своих позичиме!
Та добре! Вже й язики суть. Папір єсть, перо єсть, чорнило єсть і язики усякі суть. Лиш сідай і пиши. Та й сідати не треба, бо ніхто і не стояв. Сиділи, як висше сказано.

Тепер уже робота пішла, так би мовити, як по леду. Взяли папір, підклали під нього язик. І появилася читанка «Віночок». Був у тій читанці, між іншим, і такий верш:
Вже раннє сонічко сміється.
Вкланяється йому земля;
Веселий спів довкола ллється.
Кипить робота на полях.
Стали всі читати, всяко казати. Головами стали махати. Очима кліпати.
— Книжка не зла,— каже якийсь,— лиш не на тім язиці написана, що треба.
Що робити? Взяли другий язик, підклали. Появилася читанка «Разсвіт», а в ній, між іншим, і той самий верш. Одповідно, мало перероблений:
Как утром солнце улыбалось
— Почтеніе!— ему земля;
Но ниніе кругом раздалось.
Труд закипіл по всім полям.
Знов читають. Добре. Красно. Тілько язик не вдали вибрати. Пробують брати нараз два ци три язики і так писати. Появилася нова читанка «Наш Кер-тик». В ній і верш, між іншим, мало змінений:
Як утирали солнце, в лайбик Ктось ипень землю подшивал; Запіли кури, так ги кедьби Тручали колесо в канал.
Та знов з язиком біда. Беруть інший. Появилася нова читанка «Слідами Знання», а в ній і перероблений верш із попередньої читанки:
На сонці Лейба утирався,
Землею хтось його підшив;
Та жид і курки вже боявся,
Не то, щоб колесо крутив.
Сей самий верш у новій читанці «Файное Чтеніє» виглядав так:
От солнца нехристов тіряли,
Никто штоб в землю не зашел;
Єдному лем єнгедовали,
Вби на бициглях ся возиль.
Та і в сем вигляді він довго не вдержався; знов перероблений появився в новій читанці «Спбльна Стріха»:
Як жид кидав на сонце піря,
Згубив десь нитку на землі;
Одну лиш мав, та й сам не вірив,
Щоб хтось украсти мог її.
Автор дальшої читанки «Полезное Чтеніє» сей верш переробив:
Коль шмариль Герш перо на небо.
На нитку сілг. и воздихаль;
Єдной и такъ ему не треба,
Коль други датко ужь украль.
В читанці «Развлечение Для Ребят» появився наш верш знов у новому вигляді:
По небесам перо бросая, Еврей вдруг захотел писать; Побег он в лавку, воздьіхая, И карандаш стал покупать.
Та розвиток ішов дальше. В новій читанці «Горн Наши Мильї» появився сей верш в новій сорочці:
Кедь перья падало зось неба,
На лавицу всегда сідал;
Ци бнло треба, ци не треба,
Он календар в воді купал.
Та й тут йому не дали спокою. Знов переробили та помістили в дальшій читанці «Проміння»:
Хоч пера, мов пісок, падали,
На землю падаючи з хмар,
Та люде в воду посідали
І так читали календар.
Недовго прийшлося ему чекати. Переселився в читанку «Дътскій Свът»:
Лтугал песок, лЬтал опасно
И людям пакости творил;
Уви! Народ страдал ужасно
И под водой, как риба, жил.
Покинув верш скоро і се місто та в новій формі появився в читанці «Источник, сиріч Жерело»:
Огромньїй пес, такій кудлатьій,
Летить и гавкает на нас;
НавЬрно хочет нас кусати,
Бо писок отворил, ги фрас.
А вітей дістався в нову читанку «Читанка»:
Не мухи вже, а пси літають
И дико брешуть: гав! гав! гав!
У нос людей, звірьев кусають:
Ци світові конець настав?
Так то розвивався язик. І розвийте єго, як хочете, то все одно він і дальше даєся розвивати. На то він і язик. А не розвиваєш его — то не буде що вивалити й людям показати. Перед світом, значить, похвалитися. Хіба що дома сиди, мели ним, нікому не показуй; хіба сам у дзеркало оглядай.

Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити