Борис Гребенщиков дав прес-конференцію перед своїм концертом в Ужгороді. Десятками запитань, що цікавили журналістів було зачеплено велике коло цікавих тем.

– У інтерв’ю, яке Ви дали напередодні приїзду, було сказано, що Ужгород - це перлина. Чи змінилася Ваша думка тут, на місці?
- Ні, звичайно, мені дуже подобається тут бувати.

- Чи є якісь відмінності в публіці різних міст?
- Я б не сказав. Ви ж розумієте, Що на мої концерти приходить певна публіка і вона майже однакова у всіх містах.
– А чи не виникає проблем з розумінням ваших текстів, особливо у молодого покоління?
– Щоб розуміти мої тексти, достатньо прочитати одну-дві книжки, і вже буде легше. Тексти пісень "Акваріуму" анітрохи не складніші за загальносвітову культуру, я боюся, що світова культура значно складніша, просто можливо не всім вона цікава. Так от - у людей котрим вона цікава - ніколи не чув, аби букли якісь проблеми з словами наших пісень. Чому люди вважають, що культура це щось вороже, щось зовнішнє, що не має до них стосунку? Це помилка. Чим більше людина причетна до культури тим легше жити - тому, що вона отримує задоволення.
– Що з Вами траплялося, щось незвичайне, що влинуло на Вашу творчість кардинально.
- Дуже штамповане питання, але я відповім від усієї душі. От сьогодні прокинувся - а надворі дощ. І я був приголомшений. Все, що відбувається навколо - прекрасно. От ми побували щойно в церкві - фантастика, я був приголомшений, мене все приголомшує.
– На скільки років Ви себе почуваєте, на який вік?
– Я не знаю як рахувати. Це моє єдине життя в цьому тілі, не маю з чим порівнювати. Почуваю себе – на сьогодні. І почуваю себе прекрасно.
– Чи відчуваєте Ви відповідальність? Адже вас слухає молодь, Ви виховуєте їх?
– Знаєте, якби я говорив те, у що не можна вірити - я перестав би сам себе поважати, не зміг би жити. Знову ж таки дивно поставлене питання - людина завжди відповідає за те, що робить. Якщо не відповідає, значить це не людина.
– Про що Ви мріяли і чи отримали те, про що мріяли?
– Я не уявляю собі про що можна мріяти. Та й це слово мені чуже. Як можна мріяти перебуваючи в ідеальному світі? Всі ті бажання, що у мене були, вони здійцснювалися. Перед тим як змінювати світ - треба змінити себе. А коли змінюєш себе - розумієш, що у світі змінювати нема що.
– Але ж музика змінює світ на краще?
– Навіщо? Навіщо змінювати ідеальний світ? Просто музика має можливо більш високу вібрацію і може змусити нас помітити ті речі, на які ми зазвичай не звертаємо уваги.
– Невже Ви зовсім не мрієте?
- Ну, я не знаю, що це таке, можливо ви мені розкажете? Якщо я чогось хочу - це відбувається. Як можна мріяти, наприклад про сніданок?
– Яких людей ви поважаєте?
- Достойних поваги. А як це визначити - я не знаю.
– А що Вас надихає на написання нових пісень?
– Бажання заспівати нову пісню.
- І пісня народжується?
- Ну, іноді треба дуже багато часу. Іноді кілька років. Мені хочеться кожного дня писати геніальні пісні, але якби я це робив - мене б убили просто. Такого не буває.
– Що для Вас є моментом вищого щастя?
– Напевно щастя визначити неможливо, але є дуже хороша ознака - коли ти щасливий, то про себе забуваєш повністю. Тебе немає. Напевно це і є щастя. Позбавлення вантажу самого себе.
– Це стосується і хорошого концерту?
– Так.
– У Вас напружений гастрольний графік?
– Ні, що ви. Я вже місяці три не грав.
– І протягом цього часу ви робили новсу програму?
– Ви знаєте, я не естрадний артист. Мені не потрібно робити нову програму. Я навіть не розумію, що таке нова програма. Мені хочеться співати - я співаю. Чим нова пррограма відрізняється від старої? Стару програму я також хотів співати. Що таке старе й нове?
– Які у Вас кулінарні уподобання, чи любите Ви готувати?
– Ні, готувати любить Андрій Макаревич. А я ніколи в житті не готував. Можу заварити чай. А для іншого є ресторани.
– А що Ви любите?
- Їжу. Ну от як сказати, що я люблю їсти? В одному місці паста може бути хорошою, а в іншому - поганою. Сказати, що я люблю пасту? Ні. Я люблю дуже хорошу пасту. Це ж стосується і іншої їжу. Я люблю дуже хорошу їжу.
- Ви складаєте список пісень для концерту? Чи граєте, те, що попросить публіка?
– Це знаєте як в аптеці. Приходить чоловік і каже "Дайте мені ліків для ноги. - А у вас нога болить? - Ні, друже, ти отримаєш ті ліки, які тобі потрібні." Ми граємо те, що потрібно. А те, що люди просять, вони можуть піти в ресторан і замовити ресторанному оркестру.
– А як Ви знаєте, що потрібно?
- Серцем.
– А як часто співпадають відчуття ваших сердець у команді?
– Вони мені довіряють. Тому, що співаю я. І пісні мої.
– Що для Вас є критерієм геніальної пісні?
- Коли ти забуваєш, про те, що взагалі існуєш на Землі. Коли лишається лише пісня, а тебе вже немає.
– Чи часто Вас позитивно дивують молоді виконавці?
– Часто. От Цой наприклад...
– А останнім часом?
– Це й було останнім часом.
- Чи втомлює Вас публічність?
- А я не публічна людина, я дуже приватна людина. Я з популярністю ніде й не стикаюся.
– Яких емоцій Ви чекаєте від сьогоднішнього концерту в Ужгороді?
– Досвід привчив мене в цьому житті ніколи нічого не очікувати. Очікувати можна поїзда і то він може не прийти. А чекати емоцій - справа невдячна. Чекати можна чогось, що в майбутньому, а майбутнє ніколи не настає, весь час настає теперішнє. Що буде на концерті - мені й самому цікаво.
– Час уже майже вичерпано...
– Ні, якщо у вас є серйозні питання, про сенс життя наприклад...
– А в чому сенс життя?
– Ні, не скажу. Для чого вас позбавляти задоволення?