|
Уповiш, жоно, ци ни задарь Минi дала ты в пысок адде, Онь змирькся вшиткый свiт. Запамняталомися тiлко, Як ты ухопила качiлку, И - бух по головi!
Тото лем знає божа мати, Ош як устих имся вчуняти, Й пут постiль им залiс. А ты набрала с шпора грани, И кажеш: - Уттiть ты ни встанеш, Онь докi ї ни йзiш!
Вта грань на постiль политiла, И нарас парна ся имила - Пут парнов спав сусiд. Кой ввiдiв им му босi ногы, Залав им в Христа-пана-бога, И в сись ушиткый свiт.
Вже туй жону я нич ни звiдав, Ай постiль вєнно ис сусiдом, Ги штангу, м зняв горi. Ни можу врозумiти й досi, Як постiль сталася у возiр, И спеллася в дворi.
Пороззирав им хыжу зунну - Жона вже была у декунку - Забилася у пiч. Типир ты, жоночко обленна, С капустов будеш запечена - Ни втеєтуєш нич.
У рукы м взяв гордiв с капустов, И рендешно на пiч го пустив - Влеглася пiч стара. Ни каждый може врозумiти, Як жонка встигла уттiть втiкти - В стiнi была дiра.
Ай туй сусiд мiй суветливо В дворi с корiньом урвав сливу И просто в мене вер. Я в льотi вхопив сливу в руку, И шпурив нив у жонку суку, Й лем платя йiв роздер.
Ай туй сусiда мiй путскочив, И с ходу в пысок як ми вмочить - Тото вже быв удар! А я як вхопив го руками, И вєнно - с головов, с ногами - Забив им го в будар.
Врага м єнного мнянтовався, Та на жону м свою нарвався - Она минi дала! Ба, уткiть силы тiлко мала, И зубы, й ребра ми зламала, Лице всьо ростяла.
Ты нащо нохтi лаковала?! - Обысь май дерти бировала? Глянь на моє лице! Я д людьом уйти вже ни можу, Бо вшиткый пысок у ня схожый На великонноє яйце.
Жона у хыжу заскочила, Руками зунну двирi ймила, И гойкать: - Всьо! Буде! Я жаждив хыжу запалити, Та шваблик ся ни хотiв ймити, А мав им лем єден!
Жона щось в хыжи залящiла... Й минi вже битка надоїла - Иду собi в будар. А в бударi сусiд ся запер - Ис пыска страшно кров му цяпле, С гузiцi - жовтый вар.
Що можу с ними говорити, Коли ни хотять мирно жити - Все лiзли бы в бiду. Уже змирькалося над вичiр - Жона сусiдова ня кличе, И я ид ньiв иду.
Вна, ги дiтину, ня роздiла, Промыла раны, всьо завила, И в постiль повела. Туй я забыв синцi и раны, И ока м ни склiпив до рана - Гий, що за нiч была!
Тото ни постiль пуннимати, И ни гордiв на пiч метати - Там треба ся впрячи. Мы с нив ся двоє так любили, Що постiль исьме розлупили - Кiнчали на печи.
А де жона моя с сусiдом?! За вто мене уже ни звiдай, Бо що минi до них? Тко ся любовлю занимає, Тот ся ни б'є, ни обзыває - Сисе затям навiк!
|