Пилисьме у корчмі, що вже ніч была, 
И товды до корчмы Марька пудыйшла. 

Звідать мене Марька: - Туй с якыми п'ють?! 
А я Марьці кажу: - С тыми, що давуть! 

Звідаву я Марьку: - Що ты, Марько, п'єш?! 
Марька мині каже: - Вшитко, що даєш! 

Упилисьме літер, упилисьме щи, 
И товды я Марьку за цицькы строщив. 

А цицькы у Марькы білі, ги на гріх, 
И туга гузиця, и курварськый сміх. 

Я сься зняв пачмагы, Марька всьо зняла, 
И товды ся в корчмі фігля почала. 

Быв я доста п'яный, кой на Марьку м ліс, 
Сховс имся йів с пупа, и упав им внис. 

Бухнув им на зимлю, стіл им розлупив, 
Всьо, що в ня стояло, надвоє м зломив... 

Так ня заболіло, що м ни відів нич, 
И, як быв им - голый, убіх им у ніч. 

Утікаву голый, а за мнов всьі псы, 
Кури, мачкы, свіні - вовчі голосы... 

Впав им пиля церкви - змолоченый сніп - 
Надо мнов схылився в чорных ризах піп. 

Каже мині: - Сигінь, ковдошом ись став. 
Треба вбысь до завтра уцціть ни вставав. 

Бо ниділя завтра, в цирьков всьі підуть, 
Й ковдошови в шіпку може щось дадуть... 

Я сижу пут церквив, в цирьков йдуть дівкы, 
Й ковдошови мечуть в шіпку копікы!

Позичено з сайту Івана Петровція http://gafya.narod.ru