Ой попід гай зелененький (2)
Ходить Довбуш молоденький (2)
На ніженьку налягає (2)
На топір ся підприрає (2)
На топір ся підпирає (2)
Та й на хлопців він гукає (2)
«Ой ви, хлопці, ви, молодці, (2)
Та підемо разом в гості. (2)
А підемо ми до Дзвінки, (2)
До Штефанової жінки». (2)
«Ой Довбуше, ти пане наш, (2)
То пригода буде на нас, (2)
Бо куди лиш ми бували, (2)
Ніде зради не видали. (2)
А тепер зрада над нами, (2)
Молодими легінями». (2)
Гукнув Довбуш споза хати: (2)
«Ци гадаєш ня пускати?» (2)
«Не гадаю тя пускати, (2)
А кажу ся добивати». (2)
«Пусти, жінко, зараз в хату, (2)
Доки двері не завалю». (2)
«В мене двері тисовії, (2)
В мене замки стальовії». (2)
«Не поможуть замки твої, (2)
Як підложу плечі свої». (2)
«Ти ся мене не добудеш, (2)
Лиш життя ся хіба збудеш». (2)
Скоро Довбуш двері вхилив — (2)
Дзвінка Штефан в серце стрілив. (2)
Не так в серце — в праве плече. (2)
Довбушеві кровця тече. (2)
«Ой Довбуше, ти, пане наш, (2)
Велика пригода на нас. (2)
Ой Довбуше, Довбушику, (2)
Чому'сь не вбив тоту змію?» (2)
«За що єї мав убити, (2)
Коли я ї хтів любити? (2)
Ти, Іване Садагурський, (2)
Бери мене по-легінськи. (2)
Ой ви, хлопці молодії, (2)
Візьміть мене на топори. (2)
Візьміть мене на топори, (2)
Занесіть ня в Чорногору. (2)
Най ся ляхи не збиткують, (2)
Моє тіло не чвертують. (2 )
А самі ви розходіться, (2)
Сріблом, златом поділіться. (2)
А панів бийте, рубайте, (2)
А бідноті помагайте». (2) |
