|
 "Спостерігаючи за жінкою, котра пече млинці,
можна подумати, що вона виворожує духів
або здобуває з тіста філософський камінь"
Антон Чехов
Історія млинців обчислюється століттями. Кажуть, що приохотив людей до цих ласощів не хто інший, як біблейський цар Давид, який з нагоди святкувань роздавав всім по "млинцю сковорідному". З того часу народна любов до млинців перетнула всі кордони і перейшла всякі межі. Яких тільки рецептів цієї страви не повинаходили в різноманітних куточках землі! Наприклад, німці і французи здавна віддавали перевагу тонким млинчикам, згорнутим в рулетики з різною начинкою. З тістом для млинців багато експериментували й англійці, які придумали додавати в нього місцевий ель і солодову муку. Мексиканці поповнили млинцеве сімейство своїми знаменитими тортільясами, в які завертали квасоляну або м'ясну начинку з томатним соусом. А американцям особливо припали до смаку товсті млинці, що більше нагадують оладки, з кленовим сиропом або беконом.
В Закарпатті млинці пекли з давніх-давен, такий спосіб обробки прісного тіста дістався нам від римлян, які у 107 році н.е. розгромили на території Закарпаття один з останніх оплотів Дакійського царства. Після цього по території Румунії та Закарпаття проходив так званий Карпатос Лімес (північно-східний кордон Римської імперії). Сучасні румуни вважають себе нащадками дакійців та римлян, тож не дивно, що страви, принесені римлянами, є традиційними для румунів, а окремі і для закарпатців. Зокрема це стосується Палачінт.
Слово "Палачінта" походить від румунського плечинта (plăcintă) і означає листковий пиріг з начинкою, або виріб із тіста (переважно прісного), що має плескату форму. Румунське слово своєю чергою походить від латинського «placenta», що означає «пиріг», а те – від грецького «πλάκοεις» «коржик» (дослівно – «плаский»), що пов’язане з «πλάξ» - «площина; рівнина; плита".
За часів Австро-Угорщини млинці сприймали не тільки як ласощі, але і як своєрідну розвагу. За середньовічною традицією в Грішний вівторок (останній день перед початком Великого посту у католиків, М’ясопуст) влаштовувалися веселі гонки, метою яких було добігти до фінішу, на ходу підкидаючи млинці на сковородах (млинець, що впав, вибував з гри разом з тим, хто його ніс). В окремих країнах ця традиція жива й до нині. Таке свято було дуже зручним та функціональним, оскільки саме в цей день було необхідно будь-яким чином використати всі залишки продуктів, які у 40-денний Великий піст їсти заборонялося. Здебільшого це були саме молочні продукти та яйця, а також жир (середньовічні палачінти пеклися на жирі), з яких, додавши борошна, можна було напекти гору палачінт.
Витрати продуктів:
400 г борошна,
100 г молока,
2 яйця,
25 г цукру,
сіль, олія.
Свіжі яйця добре перемішують із молоком, цукром і сіллю, додають борошно й вимішують масу до утворення однорідного напіврідкого теста. На добре розігріту сковороду, змазану жиром, наливають тонким шаром тісто, розрівнюють, погойдуючи сковородою й печуть палачінти. Потім кладуть на середину палачінти начинку й завертають її трубочкою або складають конвертом. Або ж заливають їх шоколадом. Палачінти готують з різною начинкою — сиром, повидлом, варенням, свіжими фруктами, яйцями і м'ясною начинкою.
Палачінти з карамелізованими яблуками
Палачінти з грибами
|
