Знаєте, дуже добре, що Стругацких я читала давно,
майже не пам'ятаю Сталкера з книжки і він мене не відволікає.
Зрештою, із спогадів Аркадія Стругацкого виходить, що чиню правильно.

Згадує Аркадій Стругацкий:
" - Значить, так, - вимовив він сердито. - Їдь до Ленінграда, до свого Бориса, і аби через 10 днів у мене був новий сценарій. На дві серії. Антураж не розписуйте. Тільки діалоги й короткі репризи. І найголовніше: Сталкер повинен бути зовсім іншим.
- Яким же? - сторопів я.
- Звідки мені знати? Але щоб цього вашого бандита в сценарії не було.
Я зітхнув, схаменувся. А що було робити. <...>
- Яким же повинен бути в новому сценарії Сталкер?
- Не знаю, сценарист ти, а не я.
Щось ніби підштовхнуло мене і я запитав:
- Слухай, Андрію, а навіщо тобі у фільмі фантастика? Може, викинути її, до біса?
Він посміхнувся - ну чистий тобі кіт, що зжер господського папугу.
- Ось! Це ти сам пропонуєш! Не я! Я давно цього хочу, тільки боявся вам запропонувати, як би ви не образилися..."
Через десять днів сценарій привозять. Тарковський усамітнюється, читає, виходить і говорить: "Уперше в житті я маю мій сценарій". Тобто сценарій, що безпосередньо підійшов до того, про що йому по-справжньому хотілося говорити. Про людину "не від світу сього". Бо сам Тарковський був саме таким в своїй суті - якнайглибше відчужений від зовнішнього. Проте наша реальна побутова поведінка не завжди відповідає нашій суті. У творчості художник має можливість "наздогнати" свою суть, відродити її, дати їй динаміку."

Сталкер - фільм для багаторазового перегляду, за один раз його не обійняти, відчути - так, зрозуміти - так, але не обійняти. Шматки, цілі фрази, окремі кадри, думки, ідеї - бродять в мені, нашаровуються одна на одну, сперечаються між собою і немає цьому кінця.
Хто ж він, Сталкер, - Слабкість або Сила? а чи, може, Сила у Слабкості?
Я кажу - Дао, я кажу, що Сталкер - якоюсь частковою мірою даос. Дуже християнський у своєму надриві, і в усвідомленому виборі страждати для інших, але даос. "Слабкість - велика, а сила - нікчемна. Коли людина народиться, вона слабка і гнучка, коли вмирає - вона міцна і черства. Коли дерево росте, воно ніжне і гнучке, а коли воно сухе і жорстке - воно вмирає. Черствість і сила - супутники смерті" (молитва Сталкера - той же самий розділ 76 з Лао Дзи)
*Якщо зробити дух м'яким, чи можна стати [безпристрасним] подібно до новонародженого? Чи можливі перетворення в природі, якщо слідувати м'якості? Збиткове стає здійсненим, криве - прямим, порожнє - наповненим, старе змінюється новим. Прагнучи до малого досягаєш багато; Мудрий нічого не накопичує. Він все робить для людей і все віддає іншим. Мудрий ставить себе позаду інших, завдяки чому він опиняється попереду. Він нехтує своїм життям, і тим самим його життя зберігається.* Все це дуже характерне для Сталкера.
З іншого боку, терновий вінок і безліч інших деталей, думок, сила духу, а не тіла, зречення від всього матеріального, заради інших, це все дуже християнське. Й біль, типово християнський біль... Іноді здається, що його рухає вперед саме біль. І він втікає від *усього людського* тому, що боїться - біль минеться, а з ним і все найцінніше – вміння відчувати. Зрештою, запитувати, чи був Сталкер щасливим – це те ж саме, що питати, чи був до прикладу, щасливий Христос? (віруючі закидають мене каменюками за такі порівняння)
Може він просто ОДНЕ з двох половин? І тому - ціліше?

Дуже мучить мене ще оця тема щастя. Ну ось що таке щастя? І хто з героїв Тарковського був до нього найближче? Не до досконалості, ні, а до щастя?

А щодо кімнати — котра виконує бажання... Мені здалося, врешті-решт, що її там насправді й немає. І вся суть тут не в кімнаті – а в самі дорозі до кімнати, яка здирає з кожного, хто нею йде, шкуру до м’яса, вивертає навиворіт і дає змогу подивится за себе зовсім іншими очима. Не мені пояснювати, що кожна людина носить кімнату бажань (тих, найсокровенніших) десь глибоко у собі, а Зона в даному випадку дає змогу до неї дістатися.

Читати Дарину фільмотечку на форумі оновленої Колиби