Цей фільм — спокій і гармонія якогось величезного,
майже всесвітнього (від слова Всесвіт), масштабу
і при цьому дивної простоти.
Як стверджувала анотація до фільму,
стрічка проста, як кола на воді, чудова, як ієрогліфи гілок в тумані
і мудра, як осінній лист, прибитий вітром до статуї Будди.
Ще ніколи й ні з ким я не була настільки згодна.

Священне озеро, два головні герої — буддійський монах і його учень, і 5 епізодів життя (пір року) розбитих періодом в 10 чи 15 років. Тут нема неочікуваних подій і епізодів, тут є тільки медитація: медитація глядача, медитація режисера, медитація гір, озера, дерев, і сонячних променів на воді. Тут немає таємних ритуалів, все на долоні, хочеш — дивися і відчувай. Тут немає тієї болі, яку Кім Кі Дук у всіх своїх попередніх фільмах довів до такої абсолютної довершеності, що спостерігаєш її вже виключно філософськи, тут є біль той, що робить людину ближчою до життя:
- шестирічний учень заради бавки прив'язав по камінчику до рибки, змії і жаби. А вчитель прив’язав величезний каменище до самого хлопчика - поноси, відчуй, як то буває! Поки не врятуєш усіх тих, над ким знущався, носитимеш камінь не знімаючи, а якщо хтось із трьох, рибки, змії чи жаби помре, будеш камінь на серці носити все життя. З трьох жити лишилася тільки жаба.
- двадцятирічний учень закохався у дівчину і не зміг її любити так, як заповідав учитель, легко і світло, не прив’язуючись, він утік до міста, одружився, а потім одного дня вбив свою дружину за те, що та його кинула.
І ще багато-багато всього: світлого, дуже-дуже доброго. Така собі притча про життя і смерть, добро і зло, світло і тінь.

10.6.06 11:25 Офр
От наче й справді гарне кіно, вдумливе, спокійне і просте. Однак щось мені не дає спокою, щось тут не так, не віриться якось Кім Кі Дукові. Нема тут щирості, творчого пошуку (на відміну від того ж Бергмана), навіть специфічні режисерські риси десь поділись - це кіно автора, який знає як зробити кіно щоб продати його глядачеві. Такий собі інтелектуальний попс. Американський посібничок у мякій обкладинці "Східна філософія за півтори години". Знята на сході стрічка, щоб потішити західного глядача - це цілком в дусі нью-ейджу. Думаю, тут десь і Коельо недалеченько бродить..

12.6.06 10:33 Дара
Частково згодна. Навіть більше ніж частково. Однак, фільм, як на мене, від цього не стає гіршим. Він – легкий, так, сперечатися з цим не буду, але легкий як, приміром, коли порівнювати акварель з важким середньовічним живописом. Ви ж не зменшуватимете цінність акверелі тільки тому, що вона не мальована вглиб важкими фарбами? Розумієте, що маю на увазі? Кі Дук не ставив собі за мету (ІМХО) лізти в дебрі.

17.6.06 10:35 Гість
Розумію, але я не маю нічого проти "легкого" кіна. Мене у Кім Кі Дука турбує інше. Його кіно здається не щирим, а хіба не щирість відрізняє "інше" кіно від комерційних стрічок? Погано, коли автор хоче сподобатись, коли він думає про те, що хоче бачити глядач.

 17.6.06 18:56 Дара
Годі щось заперечити:) 

Читати Дарину фільмотечку на форумі оновленої Колиби