Алекс, датський фотограф, трохи заблукав у собі:
він має хорошу милу дівчину Сімону, але уві сні він бачить зовсім іншу жінку,
якої ніколи не знав і не знає, але відчуває,
що любить її понад усе. І
все би було, напевно ж, добре (мало там хто кого і як бачить уві сні,
потім ми прокидаємося і живемо далі), але одного дня
він зустрічає цю жінку в метро, дивиться їй у очі і розуміє,
що їх зв’язує щось, що складно пояснити словами.

Вона заміжня, в неї є чоловік - письменник, Алекс — теж не сам, він має чудову подругу, дуже схожу на жінку зі сну, але все ж тільки схожу. Ситуація починає розвертатися з ненормальною швидкістю: "Якщо ви мій сон, то я — ваш", знайомі речі, знайомі жести, діалоги, одним словом дежа вю на дежа вю і ним же поганяє. З цього моменту закічується мелодрама і починається власне фільм. З нещасним Алексом починає коїтися чорт зна що, незвичайні метморфози стаються з часом і простором, а також з пам’яттю нещасного чоловіка. Далі дивіться самі.

Мало буває фільмів, якими я можу захворіти і передивлятися, передивлятися, передивлятися. Цей виявився одни з таких. Можливо тому, що Реконструкція — це безмежний простір для глядача. Як конструктор, з котрого будь-яка більш менш чутлива і здатна аналізувати події людина може скласти власну історію. Сам режисер не дає жодної версії, напевно, саме тому, аби глядачу не псувати конструкторський кайф. Фільм про магію любові, а інше не важливо.
Ігор склав дві конструкції: одну про те, що чоловік-письменник пише роман, і ці усі метаморфози з героями відбуваються в його голові. А іншу про те, що в певний момент зустрічі із жінкою-сном Алекс фотограф якимось чином заблукав у паралельних світах.
Моя версія була третьою. Для мене це реінкарнація і кохання двох людей, що проходить з ними із життя в життя. Не зуміли в одному житті порозумітися, то в наступному їм знову дасться шанс. Зазвичай за правилами люди не мають пам’ятати одне одного, і речей які вони колись одне одному дарували теж не мало б залишитися, але я гадаю, в будь-якій системі може щось вийти з ладу, а чим реінкарнація не система?
Одним словом, скільки людей, стільки позицій.
ну але чорт з ними, з трактуваннями. Скажу ще тільки пару слів: фільм став кращим дебютом Каннського фестивалю в 2003 році. Ще він знятий любительською камерою, в ньому тільки непрофесійні актори і нема студійного освітлення — все це для того, аби показати, що кінематограф це не тільки нові технології. Це щось більше. Мені здається, Крістофферу Бое це вдалося.

Колись ще на самому початку всієї цієї історії, коли вони ще думали, що у них все вийде, жінка зі сну з чудовим йменням Аме запросила Алекса до Риму. Він зробив одну єдину помилку — запізнився, і все зіпсував. В Рим вони вже не потрапили, та й дорогу до власного щастя не знайшли. Через багато життів, чи в іншій реальності, чи ще як-небудь, неважливо, при новій зустрічі він про Рим пам’ятає, а вона — ні.

— Їдете?
— Їду?
— Так. Їдете в Рим?
— А чому в Рим?
— Тому що мені здається, так буде правильно.

Читати Дарину фільмотечку на оновленій Колибі