Дуже-дуже красивий фільм, як всі фільми Бертолуччі.
Просто неосяжна можливість відчути атмосферу покоління шестідесятників,
де в одну купу намішані: політика, кіно, джаз, рок-н-рол, секс, філософія, наркотики і ін.
У якомусь інтерв'ю Бертолуччі сказав (дослівно не пам'ятаю),
що підбираючи молодих акторів на головні ролі, він зіткнувся з тим,
що ніхто з них нічого не знав про революцію 1968 року.

Батьки, яким у ті роки було по 20, не розповідали їм про неї. Їм було соромно за те, що вони програли ту революцію. Але це помилка, вважає Бертолуччі. Сучасна молодь - така розкута і вільна, тому що їхні батьки вийшли на барикади в 1968-му! Цей рік змінив усе! Політику, секс, кіно, музику! Саме у той час розцвів фемінізм. Звільнення жінки стало, мабуть, головною революцією ХХ століття. Але батьки в західних країнах нічого не розповідають про це своїм дітям: можливо, просто через побоювання, що чада поводитимуться з ними так само, як вони самі - з своїми предками.
Також "Мрійники" справжній рай для любителів сінематографу. Дуже багато ребусів і загадок для фанатів старого кіно. Фільми Годара і Трюффо, Чапліна і Кітона, акторські імпровізації чергуються з цитатами з кінокласики.
Фільм також дуже політичний і революційний. Мітинг протесту проти закриття владою кіноклубу, на якому познайомилися герої. Кольорова сцена розгону маніфестації, котра переходить в чорно-білу хроніку подій. Те ж саме і у фінальній сцені бійки з поліцією. Портрети Мао, його цитати про революцію, демонстранти з червоними прапорами, які співають "Інтернаціонал" і б'ються з поліцією. Я в цих політичних розкладах зрозуміла далеко не все, бо від французької історії досить далека (що ж, привід підчитати).
Той, хто бачить в ньому тільки секс... Що ж... Той бачить в ньому тільки секс... Тут мені додати нічого.
Той хто бачить в ньому втілення свободи... Що ж, не сперечатимусь, воно там є. Тільки далеко не в головних героїв. Не упевнена, що можна назвати справжньою свободою те, що двоє парижан і американець відігрують сценарії минулого, повторюють те, що вже сказано і зроблено до них. В той час як люди на вулицях роблять історію, живуть справжнім життям, герої живуть в кіно, а також у своєму ніби-то вільному особистому світі, сексуально розкомплексованому.
Знову ж таки, не упевнена, що можна назвати вільною, наприклад, Ізабель, яка звичайно ж може потрахаться на очах у власного брата, потусуватися у ванні з двома чоловіками, один з яких її брат, але проте сама думка, що про це дізнаються її батьки, доводить її майже до самогубства. Кімната, її особиста кімната, яка завжди є показником справжньої душі людини, закрита від усіх, вона туди нікого не пускає. Чому? Вільна від умовностей людина в першу чергу повинна усунути різницю між "така як я є" і "така якою мене бачать", я особисто саме в цьому бачу справжню сободу. Сексуальними експериментами до такої свободи не прийдеш ніколи.
З цієї точки зору свобода американця Метью набагато натуральніша, ніж придумана свобода брата і сестри. Бути вільним в межах однієї квартири (до тих пір, поки не прийдуть батьки) - це смішна свобода.

Читати Дарину фільмотечку на форумі оновленої Колиби