Ко загасив мені у рехлик
вонячий мокрий циґаретлик?
Ко розмастив ми на колоні
пувтаніра маснуй кочоні?
Ко з корчми вутяг мене сночі
и латов швакав меджи вочі,
потому дрилив'ня из моста
бо видів, же мені вже доста?
На ферму рано йшли доярьки –
єдна русначка й три мадярки -
почливі наші сільські жони:
їдять лем кромплі й макарони,
цілой життя фурт у роботі,
у нервох, суєті, гризоті.
Кажда из них на нус паде,
по плечох їх калгоз иде,
як по ґарадичох, горі,
иде калгоз "У світлі дні".
Мене увиділи у воді,
загойкали: "Але, Володьо!
Володю, встань, пой вон! Не спи!
Дустанеш ревму! Захолодиш си печунки!"
Улапили'ня попуд руки,
потягли'ня на ферму схнути.
Я нич не чув, бо'м п'яний був,
найрадше би'м собі ляпнув.
Так я, обваляна свиня,
лежав у валові пувдня,
потому'м льоґав молоко,
аж закля ня не перейшло...
За тот час мало вусхло шатя,
зогрівса лімбов в мокрих ґатьох...
Дали ми жони три рублі
(не знам - на пиво ци таксі).
З хліва ня вувели на путь,
повіли: "Рехлик не забудь!"
Там ключі, паспорт и права...
Ти, моя голово дурна...
Помалі йду, смолі течуть...
Мокрі топанки ня гризуть...
Я жонам довжен алдомаш...
Ко я: п'яниця ци курваш?
1987 р. |
