Королево недарма називали «королівською хижою». В давні часи дуже часто перебували й гостилися тут угорські королі.
Та найбільше полюбив Королево і цю околицю король Володислав.
Коли його пани розгнівали або державні діла утомили, збирав цілу свою сім'ю, аж до найменшої дитини, і переносився у Королівський замок. Там він міг у мирі, спокійно припочити.
Одного разу, коли він зі своєю сім'єю перебував у замку, напали на цю околицю дикі татари. Видно, знали, якого високого чоловіка має за гостя замок, бо жодного села на околиці не підпалили, під жодним іншим замком не зупинилися.
Налетіли під замок татари і хмарою його оточили.
Король Володислав не мав у замку війська, і татари думали легко його полонити. Увірвалися за мури, стали нишпорити по всіх кімнатах, будівлях,— нема. Королівська прислуга — тут, королівські кухарі, ловці — тут, а сам король і його сім'я ніби під землю пішли.
Випитують татари королівську прислугу, мучать, але ніхто нічого не знає або не хоче знати.
Вирізали, вигубили розлючені татари всіх до одного, кого в замку знайшли, замок підпалили, розбили, і як хмарою прийшли, так хмарою відійшли.
Минали дні, минали роки, вже й століття минуло, коли один чоловік почав копати на тому місці, де колись були замкові пивниці. Доти копав, що раз земля під ним рушилася, відкрилася. Ледве встиг відскочити, щоб не впасти в глибоку яму.
Побіг скоро за людьми. Зійшлися люди, радяться, хто злізе в ту яму, але ніхто не наважується. Нарешті знайшовся один сміливець — за великі гроші дав себе спустити на мотузці.
А витягнули його звідти ні живого ні мертвого. Ледве міг розповісти, що бачив, так налякався. Сказав, що внизу є широка кімната — світла, ніби сонце до неї світить. Серед кімнати на бархатній канапі лежить мертвий король Володислав. Ціла його сім'я сидить при канапі, всі до одного мертві, але сидять, як живі, в золотім убранні, тільки лиця їх страшно бліді.
Одні вірили, другі не вірили, але слухали й перепитували.
А на другий день до замка вийшло ціле село, щоб викопати вхід до тої підземної кімнати. Заходили туди з великим страхом. Та знайшли тільки порожню пивницю — ні кімнати, ні стільців, ні короля, ні кого іншого.
А чоловік, що його спускали в пивницю, все божився, що розповів чисту правду, все те в пивниці видів. Був то правдолюбивий чоловік, і йому й далі вірили.
Ще й нині можете почути від людей, що король Володислав зі всією сім'єю лежить десь під мурами замка. |
