|
Як Довбуш купця замурував |
|
Давно-давно, коли ще в Карпатах гуляли опришки, у верховинських селах вони мали своїх людей, які переводили їх лісами з Галичини у Волощину чи Угорщину.
З села до села вони переходили через гори, ріки, так скорочували собі далекі дороги.
А куди вели дороги, лише месники та їх довірені люди знали.
Вели такі стежки з Космача аж до Сігета. Одна з них пролягала через Чорногору, а друга — попри гору Піп Іван. Коло Рахова є місце, де побратими Олекси Дов-буша переходили через Тису. Спочатку переганяли убрід коней, а самі йшли по смерековій довгій кладці, перекинутій з одного берега на другий.
У народі збереглися перекази, що саме тут Олекса Дов-буш часто зупиняв купців, забирав у них гроші й худобу. Золото опришки зсипали у бербениці, прив"язані до сідел на конях, а корів та овець роздавали бідним селянам.
Та одного разу купці домовились із сігетськими цісарськими жовнірами про те, щоб спільно влаштувати засаду на опришківському переході. У домовлений день сюди прибули великі сили, нарихтували рушниці-порохівниці й чекали на опришків.
Однак Олексу Довбуша попередили добрі люди про наміри купців та жовнірів. Тоді він зі своїми легінями перейшов Тису в іншому місці та й ударив нечекано для жовнірів ззаду. Військо, що чатувало перехід, розгубилося і почало тікати.
Але не вдалося втекти купцеві, який привів сюди жовнірів. Поставили його опришки перед Довбушем. А купець і ноги отаманові ладен цілувати, лише б життя йому подарував.
Довбуш поглянув на своїх хлопців та як подумав, що через цього недолюдка всі вони могли пропасти, сказав:
— Нас не знайшла смерть, а тебе, гаде, знайде. Бо ти кров людську п'єш, а твоя кров чорна, як смола...
За наказом отамана опришки замурували купця в скелі, яка висить над прірвою. Оповідають, що під час бурі чути, як камінь стогне. Але то стогне не камінь, а замурований купець.
Урочище, де опришки ріку переходили, так і називається — Перехід. |
