В одного буковинського ґазди Довбуш пас вівці. Погнав їх у полонину і довго там жив. Аж ось прийшли до нього пани за податком.
— Вам податків треба?
1 почав їх щосили бити палицею. Одного на смерть убив. Тоді погнав вівці в ліс, сказав знайомому вівчареві, щоб повернув ґазді, а сам подався на Закарпаття, зібрав собі там товаришів, поробив печери, і грабували вони панів. Сам Довбуш був невразимий, бо мав панцир. Тому до нього нічого не бралося. Лише під лівим плечем у панцирі була дірка, та про те ніхто не знав.
Ось що переказували про Довбуша люди родом із Закарпаття. Продавав чоловік віники і не вторгував жодної копійки. Не було навіть за що купити дітям хліба. Коли він повертався з ярмарку, то зустрів Довбуша під лісом. Довбуш закликав його до себе, дав їсти й на хліб дітям, а потім попередив, аби він не говорив нікому, кого бачив і де був. Чоловік пішов собі. Тим часом Довбуш перебрався у друге вбрання, сів на коня і виїхав коротшою дорогою назустріч тому чоловікові та й запитав, чи не бачив він Довбуша. Чоловік сказав, що ні. За це Довбуш дав йому сто червінців.
Було ще й таке. їхали фірмани в ліс по дуби і взяли з собою молодого фірмана. Вони гуртом повисаджували дуби на фіри й поїхали, а молодому не допомогли, лишили його самого. Сів він та й зачав плакати. Підійшов Довбуш і поміг йому висадити дуби. Як ударив сокирою, то все топорище зайшло у дерево. Довбуш сказав, щоб хлопець не плакав і розказав людям, хто йому допоміг.
Слава про Довбуша линула по всьому Закарпаттю, але прожив він там недовго, бо почали дуже дотикати жандарми. Тому Довбуш назад перейшов гори.
Село, в якому оселився Довбуш, дуже бідувало. Був там Степан Дзвінчук, який знущався над людьми. Довбуш з хлопцями вирішив навідатись до Дзвінчука й порахуватися з ним за кривди. Але Дзвінчучка піднайшла штуку до нього, дізналася, як можна Довбуша вбити. Пан зробив засідку на полі і вбив ватажка. Влучив саме під ліве плече, де в панцирі була дірка. |
