| |
Народні казки
|
Їжачок і дощик |
|
Літо видалося спекотним.
Набридло їжачку ховатися від розпечених промінців під старою липою і він задумав неймовірне: перетворити літо в осінь.
— Чого тільки не трапляється на світі, — розмірковував Колячок. — Перефарбую довколишній світ у жовто-багряний колір і враз війне прохолодою, на дворі стане по-осінньому свіжо, а в саду колихатимуться на гіллі рум'яні яблука,медові груші, стиглі сливи. І тоді покличу на гостину всіх лісових мешканців...
|
|
Як Осел вогонь сховав |
|
Зима була така холодна й люта, що від морозу аж дерева тріщали. Замело всі стежки, дороги, що не проїхати, не пройти.
Особливо важко жилося в цю пору лісовим мешканцям. До села далеко, а їсти нема що. Добре, хоч Лисичка принесла в ліс жаринки і розклала серед галявини багаття. Зійшлися звірі й цілий день грілися, вихваляючи рудохвосту. Був тут і Вовк, і Кабан, і Зайчик, і Білочка, і Осел. Прийшов погріти боки також цар звірів — Лев.
|
|
Як Білявчик чудовиська злякався |
|
|
На дворі палахкотіло літо. Легкий липневий вітерець куйовдив віти дерев, з чагарника доносився запах папороті. Легковажні горобчики висвистували свою пісеньку: «Цвірінь - цвірінь»... Тим часом їжачок- Колячок походжав по тісненькій хатині, не знаходив собі місця. Чому забарився зайчик?
|
|
Про Анну Престоянну |
|
Було де не було, жив один цар. Мав він двох синів. Коли цар помер, старший син пішов мандрувати, світу пізнавати. Молодший син залишився на батьковому троні.
Блукаючи по широкому світу, старший син став ученим чоловіком. Він попав у далекі краї, близько Вогняного моря. Оженився, взявши за жінку царську дочку. Коли тесть помер, перебрав державу. Та в житті був нещасливим, бо жінка була бездітною.
|
|
Як бідний слуга газду обдурив |
|
Був де не був, жив собі чоловік. Мав він багато дітей. Невелика хатина з малими віконцями, покрита травою з лісу, стояла на краю села. Бідний чоловік нелегко заробляв копійку, гірко одягав і годував свою велику родину.
Виріс старший син бідного чоловіка й каже:
— Няню, іду я світом. Може, наймуся десь служити.
Зрадів чоловік і думає: «Бодай один впаде з плечей».
|
|
|
Про бідного чоловіка й лисицю |
|
Був собі бідний чоловік. А мав багато дітей. Вже вдарили морози, й чоловік зібрався в ліс по дрова.
Як прийшов у хащу, спочив, потім узяв сокиру й почав рубати дрова. Чує, а там у хащі щось пищить. Підійшов ближче, а то ведмідь вхопив зайця та хоче його з'їсти. Чоловік розмахнув сокирою, ведмідь налякався та й випустив зайченя.
|
|
|
Як бездольний чоловік став щасливим |
|
Раз бідний чоловік зібрався у світ. В одному селі найнявся у ґазди. Служив рік, та ні грошей, ні сього, ні того.
В іншому селі теж найнявся до ґазди, але й тут не заслужив нічого. Каже він:
— О боже, то раз не маю долі!
Іде далі. Приходить в одне місто. Бачить, у пана на подвір'ї — чотирикутний камінь.
|
|
|
Про трьох братів і трьох сестер, яких віддали за трьох Шашів |
|
Було де не було, у сімдесят сьомій державі, за скляною горою, за панською бородою. Так би пани держалися на силах, як пісок на вилах. Був один Минька — носився злегенька, мав штани полотняні, а дерся на стіни дерев'яні.
Був один чоловік і були у нього три сини й три доньки. Перед смертю скликав він дітей і наказує:
— Кожний із синів єдну ніч має спати на моїй могилі.
|
|
|
Про хлопця, що не знав боятися |
|
Був один хлопець. Ще йому було три роки, а він не знав боятися. Іде в ліс на тріски, а йому кажуть:
— Не йди, синку, бо напудишся!
— А я не боюся,— каже він.
Як підріс, пішов служити.
|
|
| | << Початок < Попередня 1 2 Наступна > Кінець >>
| | Всього 1 - 14 з 19 |
|
|
