|
|
|
| |
Легенди Закарпаття
|
Як постали гори Марамороша |
|
|
Було то давно, дуже давно. Ще сього світу й не було. Лиш бог небесний носився на своєму троні над великим морем. Йому служили всі ангели, а межи ними найславніший був Люцифер. |
|
Детальніше...
|
|
Як виникли Карпати |
|
|
Колись на іншій планеті була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на псгругів та іншу дрібну й велику рибу. |
|
Детальніше...
|
|
Про князя Корятовича і змія Веремія |
|
|
Не за тридев'ять, і не за тридесять земель, а на Закарпатті жив цар Володар. Добре жилося людям при ньому. Виганяли стада на пасовиська, а під горами ріс виноград, на долинах колосилося жито, пшениця, всяка пашниця. Але помер старий цар Володар, настав новий. А цей новий цар змія Веремія з Дунаю витягнув, до мукачівських гір послав і сказав русинам кожного місяця змієві в данину дванадцять немовлят давати. |
|
Детальніше...
|
|
Вакх у Горянах або Чому на Закарпатті чудове вино |
|
|
Дуже давно, тоді, коли боги стародавніх греків сиділи на Олімпійській горі й панував серед них громовик старий Зевс, багато прикростей і клопоту всім завдавав п'яничка і гультяй Вакх. Надаремно намагався Зевс умовити його не зловживати доброзичливістю богів. Вакх посилався на те, що він бог виноградарства й виноробства і йому не пристала тверезість. Що, мовляв, було б, якби він проповідував вино, а сам воду пив?! В очах людей він був би брехуном! Отак відповідав непутящий бог і продовжував свої вакханалії. |
|
Детальніше...
|
|
Як верховинський п’яниця Матяша-короля по голові лускав |
|
|
Раз король Матяш ходив по верховині. Хотів бачити, як тут люди живуть. Був ще тоді молодий та вбрався, як якийсь студент,— щоб його не впізнали. |
|
Детальніше...
|
|
|
Шовкова косиця |
|
Видиш оту смерічку? Така була і Марічка — файна і весела.
Полюбила вона вівчаря Олексу, що пас вівці на Говерлі. І Олекса любив її щиро. |
|
Детальніше...
|
|
|
Жорнинський злодій-лицар |
|
|
На північний захід від Мукачева височіє гора Жорнина. Про неї ходить по навколишніх селах цікава легенда. Народна фантазія населила дикі романтичні околиці тої гори розбійниками та оповідями про величезні скарби, що криються в печері за дверима залізними, як зерно в засіках. Дехто запевняє, що ті залізні двері вже знайшли, але тільки вернулися на те місце знову з інструментом, гадаючи їх відкрити,— по дверях не стало й сліду, хоча хвильку тому не тільки своїми очима їх бачили, а й руками торкали. Часто в лісі можна було зустрітися з русинами, які вірили легенді про скарб і копали, довбали скелясту землю, шукали цілими днями, тижнями,— а все марно. |
|
Детальніше...
|
|
|
Чому на огорожі пасік можна побачити череп коня |
|
Смак меду і користь від нього люди визнали ще в глибокій давнині. Випадково знайшовши мед диких бджіл, що селились у лісах, вони стали потім шукати його, і це заняття перетворилося на другий, після полювання на звіра промисел. Ним займались цілі лісові поселення.
Мисливці запрягали коней у віз, брали бочку і їхали у ліс по мед. Коли вони розоряли сім”ю бджіл, то майже завжди вона гинула. І тоді бджоли помітили, що коли кінь приходить у ліс, то їх обов’язково грабують. А без коней люди не могли, бо бочка з медом була дуже важка. З тих часів і до тепер бджоли постійно нападають на коней. Буває навіть таке, що кінь гине. Тому пасічники вішають череп коня на огорожі, попереджаючи вершника, що він може залишитись без коня, заїхавши на пасіку.
Кочут Юрій, м. Ужгород, на конкурс "Легенди рідного краю" |
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
Легенди Закарпаття 