Банош як і бринзу споконвіку готують виключно чоловіки, бо вівчарство і все, що з ним зв’язано, — справа чоловіча. Гуцули кажуть: те, що подають в ресторанах або барах, те, що готують вдома на плиті, називати банушем гріх. Бо ж справжній бануш готують на вогні, щоб димом пропах і вогню набрався.

У кожного поважного газди на подвір’ї є місце для приготування бануша. А як же без нього? Зрештою, ця страва – повсякденна гуцульська їжа і потрапляє на гуцульський стіл 2-3 рази на тиждень.
Кажуть, що вершки або сметана для бануша повинні бути обов’язково триденні, зберігати їх потрібно в комірці, щоб не прокисли. У холодильник ставити не можна, тому що зіпсуються.
Помішувати потрібно тільки в один бік і лише дерев'яним. Від залізної ложки не буде потрібного смаку.