Закарпатська народна казка Циган і піп

Раз у говіння циган пішов сповідатися до попа. При сповіді піп його звідує:
— Чи крав-єсь? Чи лаяв-єсь? Чи молився?
— Йой, пане наміснику! Лем тото: чи крав-єм? Я би і тепер ішов красти, бо-м дуже голодний.


Піп, жадний до чужого, каже:
— Но, та йдім оба красти.
Пішли вони до багача і украли великого вепра. Привели його у фарарський хлів і там зарізали. Обпалили, розібрали і поділилися порівну.
У циганина була велика сім'я, і піввепра скоро з'їли. А піп свою половину вепра держав, бо у нього їдоків мало: він, попадя і служниця. Приходить циган до попа і каже:
— Дайте мені ще солонини і м'яса, бо я своє уже поїв.
— Ти здурів, циганине?! Ми ж поділилися порівну.
Та циган почав страхати попа судом, той злякався і дав циганпнові половину із свого піввепра. Та циган з'їв і се, знову прийшов до попа. Та на цей раз піп свою частину з'їв. Тоді циган почав просити корову.
— Пане превелебний! У вас багато худоби, не пожалійте для мене одну корову.
Піп розсердився:
— За що я тобі мушу корову дати?
— Аж не дасте, заявлю на вас у суд...
Злякався піп і дав циганові корову. Боявся, що за кражу запруть його у темницю і скинуть з попівства. Айбо циган через пару днів попросив віз і пару коней:
— У вас, пане наміснику, багато коней, два вози і кочіга.
Пару коней і віз дайте мені. Аж не даєте, заправочу вас...
«Що тут робити? — думає піп.— Який нечистий звів мене із циганом? Допослідку жебраком остануся». Шкодував піп поділитися своїм маєтком, але суда боявся більше. І мусив віддати циганові пару коней і віз. Та через кілька днів циган прийшов знову.
— Що тобі треба?! — закричав на нього піп. Він аж трясся з гніву.
— Треба мені п'ять центнерів пшениці, п'ять центнерів тенгериці, хоч два вози крумплів, щоб міг перезимувати з дітьми.
— Ти, цигане, не чесний чоловік! Я тобі клад, чи що? Скільки я тобі надавав, а тобі все мало! Ти хочеш від мене поносити весь маєток. Марш із хати і більше не ходи до мене, бо нічого не дістанеш!
— Не дасте — не треба. Та знайте: завтра я на вас у суд заявлю. Ще і багачеві скажу, як ви у нього вепра украли.
— Іди хоч до чорта. Ти мені надоїв з тим судом! — розкричався піп, бо думав, що циган лише страшить його, а в суд не заявить.
Циган багачеві нічого не сказав, бо й сам крав, але у суд заявив. І через кілька днів поштар приніс попові картку: в понеділок з'явитися в суд. Піп дуже зажурився і просить цигана відкликати заяву, та дасть йому, що захоче.
— Вже пізно, пане наміснику,— говорить циган.— Коли хочете бути попом, то я у суді вас викручу із біди. Але підпишіть контракт, що дасте мені 10 угрів землі, плуг, бороду
і той хліб, що я від вас просив.
Піп аж плаче:
— Цигане, май бога в собі! Ти хочеш мене жебраком зробити..
Ви і без того будете багатим. А якщо вас звержуть з ПОПІВСТЕЗ, то втратите не стільки! Раджу вам підписати контракт.
Довго піп шкрябався в потилицю, айбо накінець признав, що з циганом не вимудрувати. І підписав контракт.
Настав день суда. Піп і циган прийшли вчасно. Першого почали слухати цигана. Все казав, як було, нічого не затаїв. А піп аж зблід, ні живий, ні мертвий. «Так вір циганові»,— думає собі. Тепер би не пошкодував і половину маєтку, лиш би вийти із біди. А циган говорить високому панству:
— Все ми поділили порівну, пане суддя, айбо одною довгою ковбасою ніяк не могли ми поділитися. Тоді ми дорадилися, що кінці ковбаси візьмемо у зуби і хто скільки урве,
стільки того й буде. Я дуже закусив і потягнув. Ковбаса розірвалася — я впав взад, вдарився у стіну і... пробудився.
— Цигане! Тадь се сон! —- закричав суддя.
— Ачей, не правда. Коли ото було, аби піп із циганом крали в'єдно?! Я думав, що і сон можна давати в суд...
Цигана оштрафували і прогнали.
— Оштрафували мене,— каже циган,— але не задармо. За десять угрів землі, плуг, борону і хліб.
Та ці слова ніхто не зрозумів, лише піп.

Записав Іван Цицей