Чому грім розбив Невицький замок

Високо над Ужем, на стрімкій горі, що поросла зеленим буковим гущаком, мовчазно здіймаються вищерблені часом і негодою стіни Невицького замка. Ці невмирущі свідки середньовічного лицарства увібрали в себе багатий відгомін жорстокості феодалізму, народних мук і гордості боїв проти свавілля.

Той відгомін навіяв чимало легенд про Невицький замок, про його будівництво, про жорстоких володарів. Ось одна з них. Відбив наречену в мукачівського князя володар Невицького замка Упор. Не встиг він привести молоду дружину до свого гнізда і одужати після весільного похмілля, як мукачівський князь Гара з'явився зі своїм військом під Невицьким замком, жадаючи помсти.
Упор розгубився — не очікував такого. І не знайшов кращого виходу, як запропонувати багатий викуп.
— У мене грошей досить,— сказав Гара,— Навіть більше, ніж треба. Однак у мене немає дружини. Дай своє чесне слово, що як у вас народиться дівчина, викохаєш її, а в шістнадцять літ віддаси за мене. Подумай добре, даю тобі на це день.
Думав Упор, думав і ніяк не міг зважитися на певну відповідь. Може, дати бій? Але як? У замку мало пороху і війська, мало і запасів їжі. А може, таки згодитися? Шістнадцять літ — то не день і не два. Гара за цей час може закохатися до іншої красуні, а тоді його дочку залишить у спокої. Та й десь у боях може Гара доти загинути, або навіть на полюванні...
І Упор погодився.
Через рік дружина народила йому дочку. Але під час родів мати померла.
Минав час, підростала дочка, ставала гарною, стрункою, а про угоду з Гарою нічого не знала. Батько мовчав, не зважувався виказати свою провину. Та й смерть дружини так його засмутила, що він відмовився від розваг, світського життя і найбільше боявся втратити єдину свою радість — дочку.
А дочка росла доброю, любила челядь і її теж усі любили.
Одного разу гуляла вона коло потічка, збирала квіти і зустріла там молодого лісника. Сподобався хлопець дівчині, відтоді вони зустрічалися часто й полюбили одне одного. І не зчувся Упор, як дівчині сповнилось шістнадцять літ.
Мукачівський князь не забарився приїхати.
Дівчина й слухати не хотіла про весілля. Але батько мусив виконати свою обіцянку, закрив дочку в окрему кімнату, а сам призначив день весілля.
У лицарському залі зібралася знать Все вже готове до весільної процесії, тільки треба привести молоду. Та дівчина лиш почула кроки, кинулась через віконце у прірву.
Скелі й галявини залилися дівочою кров'ю. Пролита кров ніби завирувала, збунтувалася. І ясне небо відразу потемніло-побагровіло. Вдарив грім і розбив замок.
З того часу стоїть він у розваллі поміж товстих буків.


Додати коментар

Увага! Наші коментарі модеруються. КОЛИБА вже багато років місце толерантності і ввічливості, тому ми залишаємо за собою право видаляти грубощі, неконструктивну критику і коментарі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Дякуємо.

Захисний код
Оновити