Галина Малик: Продовження казки про лицаря Горчика

Галина Малик: Продовження казки про лицаря Горчика - 3.8 із 5 за результатами 6 оцінок
(6 - оцінок)

Подія сьома.
Лізли-лізли лицар з конем, коли це попереду світло з”явилося. Зраділи обоє – все ж кудись долізли.


Русалонька аж від радості у банці застрибала. Їй теж не хочеться, - що б ви собі думали! - все життя у підземеллі прожити!
Нарешті долізли до виходу з печери. Вилізли, обтрусилися, роздивилися.
Бачать – ніби й дерева такі, як у Горчика вдома, і трава як трава, і сонечко світить. А все одно відчувається - чужина.
Кобурка каже:
- Ти як хочеш, а мені снідати давно пора. У мене режим. Я пастися йду.
Горчик і собі сів перепочити та перекусити.

А це справді було инше князівство. І жила в ньому родина Зайвих. Мама в них писалася Зайва, і тато – Зайвий.
Було в цій родині троє синів.
Звали їх Перший Зайвий, Другий Зайвий і Третій Зайвий. Перші двоє дурнями були, а третій – розумник.
Перший Зайвий усе картини малював. Або парсуни. Як змалює кого – ніхто ніколи не вгадає, хто на тому портреті.
Другий Зайвий вірші та балади писав. Як почне читати – ніхто до кінця витримати не може. Одразу всіх у сон тягне.
А він подивиться, як усі сплять – потилицю почухає. Та й каже:
- Це до-о-о-бре!
Та й знову за гусяче перо.
Вже в господарстві всі гусаки без пір»я ходили – усе пір»я Другий Зайвий на балади повисмикував.
А Третій Зайвий тямущим вродився. Вмів і парсуни малювати, і балади складати, і взагалі за що не візьметься – все зробить.
А ще Третій Зайвий дуже до всього свого носа любив пхати.
Де що в селі чи в князівстві станеться – одразу Третій Зайвий усе знає!
Отож князь Галицький ще тільки свого наказа про нараду збирався писати, а Третій Зайвий уже все чисто знав – і де буде, і коли буде.
Третій Зайвий, хоч і був незнатного роду, вирішив теж на нараду до князя поїхати, щастя спробувати.
Тож кинув собі до торби шмат сала, з пів-кіло цибулі , хлібин пару – та й подався у тридесяте князівство на лицарську нараду.

подія восьма.
Йшов-йшов, коли дивиться – під кущем лицар якийсь дрібний-невеличкий спить, весь у пилюці. Біля нього - банка, у банці – якась дивна потворка плаває, на прив”язі коник недалеко пасеться.
А на гілці торба висить і сама-собою плигає і теліпається. (Третій Зайвий не знав же, що у ній Грець з Тим-Що-В-Дуплі-Сидить вовтузяться).
Третій Зайвий, звичайно, тим дивам подивувався, але що був хлопака обережний, вирішив лицаря не займати, а почекати, поки той сам прокинеться. А поки той прокинеться, вирішив трохи підкріпитися.
Поки перекушував, лицар Горчик почав прокидатися - потягуватися, очі протирати.
Каже:
- Що це так цибулею смердить, аж у очі заходить?
Дивиться – якийсь хлопака недалеко сидить, сало жує.
- Ти хто?
- А ти хто?
- Я – лицар Горчик.
- А куди мандруєш?
- До князя Галицького на нараду.
- А можна, я з тобою?
- А чого ж – удвох воно веселіше. Тільки скажи, як тебе кличуть.
- Та Третім Зайвим.
- Будеш мені за банконосця.
- А що воно таке?
- Та ось тобі банка з Русалонькою – дивись, не розбий.
Рушили вони далі.
Давай лицар Горчик розпитувати Третього Зайвого про се та про те. А він усе-все знає – і хто на нараду приїде, і яка красуня за того, хто Багатоголового Змія Горинича переможе, заміж вийде. Аж Той-Що-В-Дуплі-Сидить з торби вухо виставив – теж слухає.
- А як ту красуню звати, знаєш? – питає лицар Горчик.
- Звісно, знаю - Кароля! – каже Третій Зайвий.
Лицар Горчик тільки диву дається – що воно за красуня Кароля така?!
Але про Красуню Каролю я вам потім розповім, як до неї черга дійде.

подія дев”ята.
Їхали вони так день, другий, доїхали до величезного чорного лісу. Вже саме вечоріти почало.
- Ну що, - каже Третій Зайвий,- тут переночуємо, чи далі поїдемо? Щось мені страшнувато – такий темний ліс – аж дрижаки беруть.
- Та чого нам боятися удвох – таким хоробрим і дужим? – відповідає лицар Горчик . – Швидше у ліс заїдемо – швидше з нього виїдемо! Вперед, за мною!
Заїхали вони у ліс.
Швидко стемніло.
Що не кажіть, а вночі в лісі моторошно.
Пугач як заголосить: пугу! пуууугу! – аж мурашки по шкірі.
Гілка десь трісне, вовк завиє, Лісовик страшним реготом озветься – а лицарю Горчику хоч би тобі що!
Їде собі попереду Третього Зайвого та ще й гілки притримує, щоб котрась Третього Зайвого по пиці не хвисьнула.
Ще й кепкує з нього:
- То ти такий боягуз, що темряви боїшся?
- Я не боягуз, - каже Третій Зайвий, - я обережний, о!
Як уже зовсім стемніло, вийшли вони зненацька на галявину. Дивляться – стоїть на ній хатина на курячих ніжках, у вікні світиться, з димаря дим іде.
- Ну що, попросимося переночувати? – питає лицар Горчик.
- Та ти що, з глузду з”їхав! – аж підскочив Третій Зайвий. – Ти не знаєш, хто в цій хатині живе ?
- Та хто?
- Баба Яга – костяна нога!
- А хто вона така, що ти її так боїшся?
(Уявіть собі, що лицар Горчик про бабу Ягу і краєм вуха не чув. Ну звісно – книжок тоді було ще дуже мало, мультиків ще зовсім не було, комп”ютерних ігор – і подавно... Звідки йому про бабу Ягу знати, як вони у його князівстві не водилися?)
Тоді Третій Зайвий і каже:
- Баба Яга – це така собі старенька тітонька, яка живе у лісі. Нема в неї ні чоловіка, ні дітей, ніхто її не любить, з днем народження не поздоровляє, “хепі бьоздей” не співає – от вона всіх чоловіків і ненавидить. А особливо – королевичів, принців, племінників президентів та всяких крутяків. Вона як на такого натрапить – спочатку нагодує, напоїть...
- Для чого, якщо вона їх ненавидить?
- А щоб пильність приспати – у довір”я втертися! Потім у лазні вимиє, березовим віничком попарить...
- А в лазні навіщо? – питає Горчик.
- А тому, щоб потім його з”їсти! Що ж їй його немитого, з мікробами жерти?!
Почухав потилицю лицар Горчик, а потім каже:
- Е-е, була-не була! Давай подивимося на цю твою самотню тітоньку, може, якось викрутимося.
- Ну дивися, щоб потім жалкувати не довелось!
Тут Грець на радощах, що вони самі у халепу влазять, почав підскакувати та перевертатися у Горчиковій торбі. Ледве його Той-Що-В-Дуплі-Сидить штурханами заспокоїв.
Підійшли вони до хатинки на курячих ніжках, стали перед нею.
А Третій Зайвий, що, як ви пам”ятаєте, все на світі знав, і каже:
- Хатинко, хатинко, повернися до мене передом, а до лісу задом!
Хатинка туп-туп-туп-туп – як солдат перед командиром – розвернулася.
Двері відчинилися – і на поріг вийшла баба Яга.

подія десята.
Ну й баба Яга це була, я вам скажу!
У джинсах, кросівках, на вухах, бровах та у ніздрі – пірсінг. На передпліччі – татуювання: вона сама на мітлі летить, а за нею Змій Горинич пішки біжить.
І зовсім ще не стара – ну так років на п”ятдесят виглядає. Усміхнулася – і зуби всі цілі, видно, “Колгейтом” їх чистить.
- Ну, пацани... тобто, тьфу, - ну, Іван-царевич, кого ти шукаєш, чого в лісі блукаєш? – каже баба Яга.
- Та нікого ми не шукаємо, ось на турнір зібралися. – Каже Горчик. – І ніякий я не царевич, просто собі лицар, а він – на Третього Зайвого показує – мій банконосець!
- Ясно, - каже баба Яга, - вам переночувати треба. Ну що ж, заходьте, покладу вас на печі, а на вечерю будуть не калачі, а піца – звиняйте!
Горчик Кобурку пастися пустив, а сам з Третім Зайвим до хатинки на курячих ніжках зайшов.
Баба Яга їх за стіл посадила і давай з печі наїдки виймати. Придивився Горчик – а це ніяка не піч, а холодильник “Норд”.
А баба Яга тим часом заморожену піцу у мікрохвильову піч закинула, раз-два – на стіл поставила, пару гамбургерів та біг-маків – туди ж. І ось уже на столі все накрито, бери - наминай.
Третій Зайвий лицаря у бік ліктем штовхає: мовляв, бач, усе, як я казав.
А лицар Горчик не надивується на бабині чудеса:
- А що то у вас таке? – на холодильник показує.
- Як що? Оце ж і є така собі САМО-БРАНКА – сам бери і їж!
А Третій Зайвий йому шепоче:
- Оце потім у казках скатертю-самобранкою називатимуть, о!
Узялися вони до наїдків, а баба Яга каже:
- Ну, їжте швиденько, а я вам поки баньку приготую.
Третій Зайвий – штурх лицаря Горчика ліктем під ребра: а що я тобі казав?
Лицар ледь з лавиці не впав – встиг за край столу вхопитися.
- Та не спіши поперед батька в пекло, - каже Горчик. – Давай спочатку поїмо, а далі видно буде.
- Еге, поки ми поїмо, дивися, й нас з”їдять.
Тільки баба Яга за двері, лицар відкрив торбину та й каже:
- Ану, хто тут мені тричі у пригоді повинен стати? Швидко з торби!
Той-Що-В-Дуплі-Сидить жолудем викотився, сам собою перекинувся.
- Ну, чого тобі?
- Настав час вдруге мені у пригоді стати.
- Як?
- А ось як. Почне баба Яга до нас добиратися – ти нас виручити повинен.
Пошкрябав потилицю Той-Що-В-Дуплі-Сидить:
- Та щось покумекаю.
А баба Яга вже тут як тут:
- Ходімо, я вас у баньку поведу!

подія одинадцята.
Не встигли Горчик і Третій Зайвий ступити за поріг хатинки на курячих ніжках, як їх оточило ціле плем”я маленьких дикунів.
Дикуни були дуже войовничо налаштовані, вони вимахували списами, трясли щитами і спідницями з очерету і щось верещали. Неподалік палало величезне багаття, освітлюючи нічну галявину.
Та лицар Горчик зовсім не злякався, хоч обережний Третій Зайвий одразу ж сховався за його спину.
Хоробрий лицар Горчик звів брови докупи і спитав:
- А це ще що за шоу-ревю?
- Хи-хи-хи, - захихотіла Баба Яга. – Це не шоу-ревю, це ноу-хау!
- Яке ще ноу-хау?
- А таке! Тепер я вже не їм подорожніх!
- То й слава Богу! – вихопився з-за Горчикової спини Третій Зайвий.
- Ти дослухай до кінця! – знов захихотіла Яга, трясучи своїми пірсинговими кільцями. – Тепер для цього у мене є малеееесеньке плем»ячко малеесеньких людожерчиків, - рівно сорок штук, - які роблять за мене цю брудну роботу! Ти гадаєш, чого я так виглядаю? – баба Яга узялася в боки і підморгнула. – Бо я веду вегетаріанський спосіб життя!
- Який-який? – не зрозумів лицар Горчик.
- От темнота! Ве-ге-та-рі-ан-ський! Тобто їм лише овочі і фрукти! Зрозумів?
- Овва! – дивується Третій Зайвий.
Навіть він про таких бабів Ягів, щоб вегетарінками були, не чував.
- А звідки ці людожерчики у наших лісах взялися? – далі дивується Горчик.
- Та це якось дикі гуси-лебеді з Африки одного занесли... А я його розклонувала...
- Роз...-що-зробила?
- Ну, як вам це популярно пояснити...- посіпала баба Яга за свій пірсінг на вусі. – А! Я його спочатку посікла на сорок маленьких шматочків, а потім з кожного шматочка виростила нового маленького людожерчика! Дійшло?
- Як-кий жах! – тільки й спромігся Третій Зайвий.
- І навіщо воно тобі здалося? – хитає лицар Горчик головою. – Перестала подорожніх жерти – і добре!
- Е-е ні, імідж підтримувати треба! – каже баба Яга.

Поки вони гомоніли, людожерчики перестали виконувати свій людожерський танок і почали підв»язувати один одному під шию листя з лопуха замість серветок та смачно облизуватися.
Бачачи, що плем»ячко береться до справи , лицар Горчик потрусив торбою.
Той-Що-В-Дуплі-Сидить жолудем викотився і раптом закрутився на місці, наче дзига. А коли зупинився, на ньому вже був костюм футбольного рефері: на ногах - гетри, у роті – свищик.
Він так сильно засвистів у той свищик, що всі людожерчики перелякано витріщилися на нього.
- Ну, - сказав Той-Що-В-Дуплі-Сидить, - а тепер пограємося! Ви ж любите гратися? – запитав він у маленьких людожерчиків.
- Любимо! – заверещали вони. – Бо після гри кращий апетит!
- То я вам пропоную гру племені мумбо-юмбо!
Людожерчики захоплено почали підскакувати і ляскати у долоні.
А Той-Що-В-Дуплі-Сидить став перед багаттям і гукнув:
- Ану, на два загони розді-лись!
Людожерчики розділилися на два однакових загони.
- А тепер пояснюю правила гри. Перший загін наздоганяє гравців з другого загону, на бігу відкусюючи від них шматочки. Загін, що залишиться, знову ділиться навпіл і одна половина наздоганяє другу, теж на бігу відкусюючи шматочки від першої половини. Зауважу, що перша половина теж може підкусювати шматочки від тої половини, яка наздоганяє. Переможець нагороджується спеціальним призом!
- Якиииим? – загорлали людожерчики.
- Великою родинною піцою!
- Гурра! - загукали людожерчики , і гра почалася.
Треба вам сказати, що лицар Горчик і Третій Зайвий спостерігали за тим, що відбувалося, витріщивши очі. Перед ними все замиготіло, як у прискореному фільмі.
Не встигли вони й оком мигнути, як на галявині залишився один-однісінький маленький людожерчик.
Він спинився, спітнілий і захеканий, і почав здивовано озиратися. А зрозумівши , що залишився сам, раптом заревів, розмазуючи сльози по щоках. Він ревів і примовляв:
- Я хочу до мами! Уууууу!
А Той-Що-В-Дуплі-Сидить знову перекинувся собі жолудем і шасть - у торбу.
Побачивши, що сталося з її ноу-хау – бойовим плем”ям людожерчиків, Баба Яга потрясла своїм пірсингом і сказала:
- Бачу, ви хитруни! Ну що ж, ідіть лягайте спати, ранок вечора мудріший.
- А тебе, - сказала вона маленькому людожерчику, – я всиновлю. Будеш жити зі мною, тільки перестань верещати.
Людожерчик одразу втішився, втер рукою мокрого носа і спитав:
- А де моя велика родинна піца?
- Буде тобі й піца, а заразь мити руки та спати! – мамчачим голосом сказала Баба Яга.
Видно, їй сподобалося бути мамою.
А Третій Зайвий замислено сказав сам собі:
- А може, в цьому і є найвища справедливість – все знову стало на свої місця: всі шматочки знову зліпилися у одного людожерчика, а у баби Яги почалася друга молодість!

подія дванадцята.
Гості полягали спати у бабиній хатинці.
Лицар Горчик одразу захропів. А Третій Зайвий лише очі примружив. Він же був обережний хлопака. Тож вирішив не дрімати, наслухавшись про бабиягині можливості.
А баба Яга тим часом вимила маленького людожерчика у джакузі – такій модерновій ванні - і поклала спати на печі.
А потім сіла до столу і почала ворожити. Поклала на срібну тарілку наливне яблучко, щось пошепотіла...
Третій Зайвий аж шию витяг – подивитися, що там баба Яга робить. Скільки не тяг – не видно. Тоді він тихенько підвівся, навшпиньках за її спиною став, дивиться... А на тарілці, наче на телевізорі – кіно показують.
Сидить там за столом кучерявий чорнявий дядько, у небо замислено дивиться, гусячим пером за вухом лоскоче. Полоскоче-полоскоче, потім швидко-швидко щось на папері напише. І знову очі під лоба закочує!
Не витримав цікавий Третій Зайвий, бабу Ягу за плече поторсав і питає:
- Що це таке в тебе за мара на тарілці?
- Ото який цікавий! – каже баба Яга. – Іди собі, не твого розуму це справа.
Та Третій Зайвий не відстає – скажи йому та скажи, що це таке.
- Це такий прилад, каже баба, - що майбутнє показує. Ось бачиш, я його на мого всиновленого людожерчика налаштувала – і бачу, що через пару сотень років у нього такий нащадок народиться, що світ не бачив. Знаменитим поетом буде! Отож треба мені за його виховання братися! Пошлю його у заморські країни – хай розуму набирається.
- Як же мені його наректи? – підперла баба Яга рукою голову і задумалася.
А тут саме лицар Горчик як захропе:
- Хрррр-пушшшшш, хрррррр-пушшшш...
- О! – каже баба, - придумала! Нехай буде Пуш!
А Третій Зайвий ліг спати і наче забитий проспав до самого ранку.
А вранці прокинулися лицар Горчик із Третім Зайвим, дивляться: баба Яга вже пирогів напекла, на стіл поставила,– ніякої тобі піци з мікрохвильовки!
Підійшла до печі і медовим голоском кличе:
-Пушикуууу! Вставати час! Вже сніданок готовий!
Просто не баба Яга, а рідна матуся!
Поснідали й наші мандрівники, почали збиратися в дорогу.
Баба Яга їм у торби і печеного, і вареного наклала, квасу у баклаги налила.
Мандрівники лише диву даються:
- Що це з нею сталося?!
А вона їм каже:
- Виховувати дитину – це вам не на мітлі лісом гасати! Як напише великий вихователь Макаренко, дитину треба виховувати власним прикладом, от! Я тепер не баба Яга, а мама Яга! Отож так мене й звіть!
Лицар Горчик та Третій Зайвий тільки головами покрутили, та й поїхали собі далі.

подія тринадцята.
Довго їхали, чи коротко, дивляться: камінь на роздоріжжі лежить. А на ньому написано:
ЛІВОРУЧ ПОЇДЕШ – НІЧОГО ЦІКАВОГО НЕ ПОБАЧИШ.
ПРАВОРУЧ КРАЩЕ НЕ ЇХАТИ.
ЇДЬ ПРЯМО – НЕ ПРОГАДАЄШ!
- Що ж його робити? – питає Горчик у Третього Зайвого.
- Та що тут думати, - каже той. – Написано ж – прямо не прогадаєш!
- Так я ж лицар? – каже Горчик.
- Ну, лицар!
- То що ж я за лицар, як вибиратиму кудою безпечніше їхати? Може, там на мою допомогу хтось чекає!
- Хто? – аж очі витріщив Третій Зайвий.
- Ну, може, бабусю треба через вулицю перевести, чи яку красуню з пазурів Змія Горинича визволити...
- Овва! – тільки й спромігся сказати Третій Зайвий.
- А що ти собі думав? – каже лицар Горчик. - Поки я до стольного граду Галицького приїду – слава про мої подвиги повинна попереду мене прибігти!
- То давай хоч ліворуч звернемо! – просить обережний Третій Зайвий.
- Ні, - вдарив п”ятами Кобурку Горчик, - тільки праворуч – до нових подвигів і пригод!
Зітхнув Третій Зайвий, знову взяв банку з Русалонькою і почимчикував за лицарем Горчиком.
А Грець давай у торбі підстрибувати – знову по-його виходить!
Та тут уже лицар Горчик кулаком по торбі його втихомирив.
Проїхали вони ще щось кілометрів з десять – бачать, якийсь замок попереду видніється.
На замкових баштах блакитні стяги майорять, з башт гармати стріляють, навколо замку кіннота скаче.
- Що у них, військові навчання, чи що? – сам себе питає Горчик.
- Та ні, це вони якесь свято влаштували, - думає вголос Третій Зайвий.
Той-Що-В-Дуплі-Сидить і собі з торби жолудем викотився, собою перекинувся, долоню козирком до очей приставив – дивиться:
- Тю, так це ми у Блакитному королівстві опинилися!
- А що це у них за ярмарок перед замком?
- Та це вони вибори проводять – князя обирають! Вони під час цих виборів страх які люті – і не підходь!
- То що ж нам робити? – чухає потилицю Горчик.
- А хто його зна...- каже Той-Що-В-Дуплі-Сидить. – Вони подорожніх ловлять і за свого кандидата голосувати примушують.
- А як хто не хоче?
- Еге, не схочеш тут, як вони шаблю до горла приставлять... - каже Третій Зайвий.
Поки вони гадали чи до замку податися, чи боком його об”їхати, бачать – вершники розвернулися і мчать на них з усієї сили.
Третій Зайвий як це побачив – аж на землю сів від страху.
- Ну, - каже, - тепер нам кінець! Тепер вони нас на спагеті посічуть, кетчупом поллють і на вечерю з”їдять! Мабуть, доведеться голосувати!
Русалонька й собі з банки перелякано виглядає – їй теж, щоб ви собі думали, неохота комусь на вечерю смаженим коропом стати.
А лицар Горчик тільки губу закопилив – отак-о! – соромно йому, що вони такі боягузи.
- Нічого, - каже. – Нас і не такі ще лякали, аж поки самі злякалися! Будемо з ними битися!
- Е-ее! – каже Той-Що-В-Дуплі-Сидить. – Це королівство зачароване. Проти них одна зброя – яйця!
- Які яйця? – дивується лицар Горчик.
- Та які завгодно. Зараз я це організую, - каже Той-Що-В-Дуплі-Сидить.
Та як свисне у два пальці!..
Де не взялися у небі цілі зграї вороння – аж на світі потемніло.
Придивився лицар Горчик – а кожен ворон у дзьобі яйце несе.
Той-Що-В-Дуплі-Сидить тільки рукою махнув – і понеслася чорна пташина хмара навперейми лицарям.
Як лицарі ближче під”їхали, Горчик і сам побачив, що в руках у них блакитні стяги. На конях – блакитна збруя, ще й вкриті вони блакитними попонами, що аж до землі звисають.
„А що ж ворони з тими яйцями робитимуть?” – сам собі гадає лицар Горчик. Так йому цікаво стало, що він навіть про небезпеку забув.
А ворони тим часом розвернулися, наче ескадрилья літаків, і давай на біло-блакитних лицарів яйця кидати.
Дивляться Горчик і Третій Зайвий: кого яйце влучить – той одразу наче мильна бульбашка, лускає.
Лусь, лусь, лусь – і вже на полі самі коні зосталися.
Обтрусилися коні, гривами потрясли та й пішли собі спокійно пастися.
Той-Що-В-Дуплі-Сидить знову жолудем перекинувся – і в торбу.
І подалося наше товариство далі, обійшовши боком Блакитне королівство.

подія чотирнадцята.
- Оце і всі небезпеки, які нам камінь пророчив? – дивується Горчик.
- Е-е, ні, - сумнівається обережний Третій Зайвий. – Думаю, що всі небезпеки ще попереду.
Тільки встиг він це проказати, як небо над ними почало хмарами вкриватися. За якусь мить все навколо потемніло. Знявся рвучкий вітер, підняв з шляху стовпи пилюки – за часів же лицаря Горчика шляхи ще незаасфальтовані були..
Словом, така шуря-буря знялася, навіть Тому-Що-В-Дуплі-Сидить стало страшно, хоч він з торби лише краєм ока визирав.
- Оце якраз і починається оте, про що на камені написано, - каже Третій Зайвий. – Треба або десь ховатися, або назад утікати.
Подивився лицар Горчик навколо себе – куди оком кинь – чисте поле. Де ти сховаєшся?!
А утікати лицарю не годиться.
- Будемо дивитися, - каже Горчик, - що воно далі буде.
А Грець у торбі від радості аж підскакує – видно, знає, що на хороброго лицаря Горчика чекає.
Коли це Третій Зайвий Горчика за стремено схопив і каже переляканим голосом:
- Дивися, дивися, що це таке?!
Суне по полю чорний-пречорний стовп, наче смерч.
Навколо нього вітер виє, реве, а вершечок його у хмарах губиться.
Третій Зайвий до Горчикової ноги притулився, очі заплющив і так тремтіти почав, що вода з банки, у якій Русалонька сидить, почала вихлюпуватися.
А чорний стовп усе ближче, ближче...
Горчик шаблю витяг і чекає.
Нарешті ближче підлетіло. Дивиться Горчик - не може второпати, що за потвора: крила на півнеба, залізною лускою вкрите, а голів на ньому – цілий пучок. Одне тільки, що голови на овечі схожі.
- Та це ж Змій! – каже Третій Зайвий.
- А чого у нього стільки голів? – дивується Горчик.
- Бо це багатоголовий Змій! – вже пошепки пояснює Третій Зайвий, бо Змій все ближче до них підбирається.
- Може, це той самий, про якого князь оголошував? – потерпає Третій Зайвий. – Треба спробувати його голови порахувати, - і починає пальці загинати: - Одна, дві, три...
Поки Третій Зайвий голови намагався порахувати, Змій ближче підліз, на чотирьох лапах перевалюючись. А тоді сів на хвіст, передні лапи на череві склав і почав прислухатися про що то лицарі балакають.
- Дев»ять, десять, одинадцять... – тим часом пошепки рахує Третій Зайвий.
- Одинадцять, здається, одинадцять... більше не бачу, - на вухо Горчику каже Третій Зайвий.
- Не одинадцять, телепню, а дванадцять! – раптом як закричить з-під крила ще одна голова Дванадцятиголового Змія. – Вічно мене забувають ці лицарі порахувати!
- А чого ти весь час під крилом ховаєшся? – озвалася Одинадцята голова.
- Нічого я не ховаюся! У мене там просто засвербіло!
- Еге, - ущипливо зауважила Восьма голова, - у тебе завжди свербіти починає, щойно на обрії який лицар покажеться!
Раптом Третя голова голосно гикнула, і з її пащі вирвався язик полум»я. Голова прикрила рот лапою і винувато сказала:
- Ой, пардон! Знову ця триклята гикавка починається! Видав, знову ця ненажера Дев»ята якусь погань проковтнула!
- Хто?! Я?! – обурено витягла шию Дев»ята голова. – Та я вже місяць у роті макової росинки не мала!
- Еге, не мала! – закричала Четверта. – А хто вчора жував якусь стару шкарпетку? Я на свої очі бачила!
- Це ніяка не шкарпетка була, - ніяково потупилася Дев»ята.
- А що, що це було? – закричали всі голови разом.
- Це був старий злий мале-е-енький гномик... – винувато опустила очі Дев»ята. – Він і так вже скоро помер би своєю смертю...
- То й хай би собі помирав! – закричала Друга голова. – Скільки разів тебе попереджувати, щоб ти не ковтала ніяких смердючих старих гномів! Вже набридло через тебе на шлунок страждати!
- Я знаю, що треба зробити, - філософськи закотивши очі під лоба, сказала найбільша – Перша голова.
Видно, її думку голови поважали, бо всі шанобливо замовкли і почали уважно слухати.

подія п»ятнадцята.
А Перша продовжила:
- Треба прийняти ліки від отруйних старих злючих гномів, бо від них нас ще може й почати глючити!
- Які ліки? – спитала Дев»ята з острахом.
- Мабуть, ліки доведеться ковтати їй, - прошепотів Третій Зайвий Горчику, який з цікавістю слухав незвичайні розмови.
- Звичайні ліки, - продовжила Перша голова. – Оті, що «мезим – шлунку добре з ним!» У вас їх немає, випадково? – повернулася вона до Горчика з Третім Зайвим.
- Нема, - з жалем розвів руками Третій Зайвий, який теж чув про ці чудодійні ліки.
Але тут наперед виступив Лицар Горчик. Він хитро примружився, відкашлявся і сказав:
- Можна пропозицію? Я дещо придумав!
- Ну кажи! – дозволила Перша голова.
- Треба заліпити їй рота скотчем, - показав лицар Горчик на Дев»яту голову. – Щоб вона не ковтала різну погань!
- А що це таке скотч?
- А це така прикраса. Мені її з тридесятого королівства контрабандою привезли. Великий дефіцит!
І він витяг зі своєї торби блискучу золотаву стрічку, змотану у рулончик.
- Я не хочу!!! – заверещала Дев»ята голова.
Але решта голів схопили її за що попало і нагнули до Третього Зайвого.
Той швиденько відірвав зубами добрячий шматок від рулончика і – раз! – заліпив рота і ніздрі Дев»ятій.
Тоді решта голів відпустили її і почали обдивлятися. Сонце зблиснуло на золотій плівці і сонячні зайчики застрибали накруги.
Першою не витримала Шоста голова. Вона, видно, була велика модниця, бо мала підведені очі і сережки у вухах. У захваті вона верескнула:
- І я так хочу!
Рраз – і другого рота заліплено.
І тоді закричали всі:
- І мені! І мені!
За мить всі дванадцять голів виблискували на сонці золотими усмішками.
- А тепер, - швидко прошепотів Горчик третьому Зайвому, - швидше на коня і тримайся за мене, бо зараз таке буде!
Обережний і переляканий Третій Зайвий не барився. Скочив на Кобурку, вхопився за лицаря Горчика – і за ними тільки закуріло.
А дурнуваті голови хизувалися одна перед одною, повертаючись на всі боки і пускаючи сонячні зайчики у очі одна одній.

подія шістнадцята.
Не встигли Горчик з приятелем далеко відбігти, аж раптом там, де Дванадцятиголовий Змій залишився, як бабахне! Аж земля задрижала! А полем вітер пронісся, наче ураган, і такого смороду нагнав – бідна Кобурка форкати почала і головою трясти.
Горчик Кобурку зупинив. А Третій Зайвий озирнувся і питає:
- Що воно таке!
- А це Дванадцятиголовий Змій луснув! – сміється Горчик.
- Як це – луснув?
- Ну я ж йому всі виходи скотчем заліпив! А у нього всередині ж вогонь? От його й розірвало!
- Ну, - каже Третій Зайвий, - віднині ти зватимешся Хитромудрий Переможець Дванадцятиголового Змія Горинича! Я про це героїчну баладу складу!
- Та здалася мені твоя героїчна балада! – каже Третій Зайвий. – Це ви, віршомази, на них повернуті. А мені аби слава попереду бігла!
Та й поїхав далі, посвистуючи.
А Грець у торбі від злості, що лицар з приятелем неушкодженими залишилися, сам себе за хвоста з усієї сили почав смикати.
Замало не відірвав!